Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Вра́нгель Петро́ Микола́йович (рос. Врангель Пётр Николаевич; 15 [27] серпня 1878, Новоолександрівськ, Ковенська губернія, Російська імперія — 25 квітня 1928, Брюссель, Бельгія) — російський воєначальник, генерал-лейтенант російської імператорської армії. Учасник російсько-японської та Першої світової воєн, один з головних керівників Білого руху в роки Громадянської війни. Головнокомандувач Російської армії в Криму і Польщі (1920).
| Врангель Петро Миколайович | |||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Врангель Пётр Николаевич | |||||||||
 | |||||||||
| Прізвисько | Чорний барон | ||||||||
| Народження | 15 (27) серпня 1878 Новоолександрівськ, Ковенська губернія, Російська імперія | ||||||||
| Смерть | 25 квітня 1928 (49 років) Брюссель, Бельгія інтоксикація[d] | ||||||||
| Поховання | Новий цвинтар, Брюссель, d і Королівство Югославія | ||||||||
| Країна |  Російська імперія | ||||||||
| Освіта | d, Санкт-Петербурзький гірничий інститут[d] (1901) і Академія Генерального штабу | ||||||||
| Роки служби | 1901—1928 | ||||||||
| Партія | Біла армія | ||||||||
| Звання | генерал-лейтенант | ||||||||
| Командування | Добровольча армія, Збройні Сили Півдня Росії і Російська армія (Врангель) | ||||||||
| Війни / битви | Російсько-японська війна, Перша світова війна, Громадянська війна в Росії | ||||||||
| Відносини | Врангер Микола Єгорович (батько) Врангель Микола Миколайович (брат) Врангель Ольга Михайлівна (дружина) | ||||||||
| Титул | барон | ||||||||
| Рід | Врангелі | ||||||||
| Діти | Олена, Петро, Наталія, Олексій | ||||||||
| Автограф |  | ||||||||
| Нагороди |
| ||||||||
 Врангель Петро Миколайович у Вікісховищі | |||||||||
Життєпис
Народився в м. Ново-Олександрівськ Ковенської губернії (нині м. Зарасай, Литва). Закінчив Гірничий інститут (1901, Санкт-Петербург), склав іспит на офіцерський чин при (1902), закінчив Імператорську військову академію (1910).
Один з головних провідників армії «білих», яка боролася з більшовиками, учасник російсько-японської війни 1905 року і Першої світової війни. Головнокомандувач Російської Армії в Криму і Польщі (1920). Георгіївський кавалер.
Громадянська війна
Один з провідників Білого руху. Відхилив пропозицію гетьмана Павла Скоропадського очолити українські збройні сили. Від серпня 1918 — у Добровольчій армії, начальник кінної дивізії, командир кінного корпусу. Підвищений в чині до генерал-лейтенанта.
У Збройних силах Півдня Росії (ЗСПР) — командувач Кавказькою добровольчою армією (січень — травень 1919), Кавказькою армією (травень — грудень 1919), Добровольчою армією (грудень 1919 — січень 1920).
З квітня 1920 року головнокомандувач Збройних сил Півдня Росії, засновник уряду Півдня Росії. Був одним з найвидатніших білих провідників громадянської війни — в червні 1919 року здобув Царицин (Волгоград). Його ім'я було пострахом для більшовиків, котрі називали його «чорним бароном» (з огляду на його ненависть до більшовиків). Врангель був реформатором «білого» руху, його уряд був єдиним що провів на підконтрольних теренах земельну реформу, в ході якої віддано землю селянам (Крим і так звана Північна Таврида). Петро Врангель першим відступив від ідеї «єдиної і неподільної Росії», за яку намертво трималися Олександр Колчак та Антон Денікін. 9 квітня 1920 в одному із своїх перших інтерв'ю представникам преси він розкритикував політику, котру впроваджував його попередник, заявивши, що «стратегія була принесена в жертву політиці, а політика нікуди не годилась»; підкреслив, що «замість того, щоб об'єднати всі сили, котрі поставили собі за мету боротьбу з більшовиками і комуною…, учасники Добровольчої армії бились і з більшовиками, і з українцями, і з Грузією і з Азербайджаном, і лише трохи не вистачило, щоб почати битися з козаками, які складали половину нашої армії».
Невдачі, з якими постійно зіштовхувався А. Денікін у боротьбі з українським селянським рухом, спонукали П. Врангеля одразу визначити своє ставлення до нього. 13 червня Головнокомандуючий ЗСПР видав наказ за № 31/30, в якому вимагав від своїх командирів «рахуватися з повстанськими загонами Махна» й у випадку зустрічей з антирадянськими силами не застосовувати військової сили. Врангель сподівався таким чином схилити його до співпраці на основі спільності ворогів і завдань — боротьби за інтереси народу проти «комуни». В липні 1920 року з допомогою селян виступив із Криму і зайняв донецький степ. Десантами пробував опанувати Кубань. У вересні повернувся у Крим.
З успіхом обороняв Крим від Червоної Армії з квітня до листопада 1920 року, використавши її максимальну завантаженість у польсько-більшовицькій війні.
20 вересня під час зустрічі з однією з численних українських делегацій Врангель заявив, що в основі його політики лежить федералізм, на його думку, це декларування повинно було розширювати коло потенційних прибічників режиму П. Врангеля серед інших народностей.
У війні з більшовиками хотів використати Повстанську армію Нестора Махна. Але переговори не мали успіху.
Після (котре було за Врангелем зрадою зі сторони Польщі воюючих у Криму білогвардійців) піддався під тиском переважаючих сил Червоної армії і евакуювався із більшістю офіцерських кадрів до Константинополя. Представник Антанти де Мартель після наполягань Врангеля погодився прийняти всіх, хто залишав Крим, під заступництво Франції. 14 листопада о 2 годині 40 хвилин, коли на кораблі піднялися всі (у цій операції взяли участь 120 кораблів), на борт останнього крейсера «Генерал Корнілов» зайшов барон Врангель. До Константинополя було вивезено 145 000 осіб, серед яких військових — близько 70 тисяч. За винятком міноносця «Живой», який затонув, усі інші кораблі прибули до місця призначення.
Еміграція
У еміграції став на чолі Російського Загальновійськового Об'єднання. Помер 25 квітня 1928 року в Брюсселі, похований у Белграді, у церкві Святої Трійці. Причина смерті невідома, за офіційною версією помер від туберкульозу, однак досі тривають дискусії щодо цього. Та теза, що причиною смерті Врангеля була радянська розвідка, виникла на основі тверджень особистого лікаря Врангеля, проф. Алексінського, котрий твердив, що його пацієнт захворів на туберкульоз кілька років раніше, що призвело до виснаження організму і передчасної його смерті.
Погляди
Петро Врангель вважав, що майбутня Росія повинна бути добровільною федерацією народів колишньої імперії царів. Визнав право на незалежність Польщі та України. Не хотів самостійності кримських татар та козаків Дону, Кубані, Тереку і Астрахані.
Ставлення до України
Позиція Врангеля до українського національного руху різко відрізнялася від позиції Денікіна. Вона була продемонстрована у «Відозві Головнокомандуючого до українців» 25 серпня 1920 року. Хоча нагадувала денікінську «До населення Малоросії», проте значно відрізнялася від останньої. Врангель не став звинувачувати український національний рух у «зрадництві та розкольництві», а наголошував на спільності завдань обох рухів: боротьбі «за щастя, свободу і велич Батьківщини» проти ворогів, які «утискають віру, народність і надбання». Вказуючи на «братерський союз» з козацтвами Дону, Кубані, Тереку та Астрахані, барон закликав до єднання й українців, в якому вбачав порятунок обох рухів. На відміну від офіційного вжитку назви «Малоросія» щодо української території, котру впроваджував Денікін, П. Врангель, знявши його заборону, використовував назву «Україна». Врангель визнавав право українського уряду боротися за «рідну Україну» і не протиставляв її «єдиній Росії».
Джерела
- Бикова Т. Б. Створення Кримської АСРР (1917—1921 рр.). [ 20 грудня 2016 у Wayback Machine.] — К. : Ін-т історії України НАН України, 2011. — 247 с. — .
- Бортневский В. Загадка смерти генерала Врангеля. — СПб., 1996. (рос.)
- Буравченков А. О. Врангель Петро Миколайович [ 4 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 640. — .
- Венков А. В. Врангель. В кн.: Белые генералы. — Ростов-на-Дону, 1998. (рос.)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Vra ngel Petro Mikola jovich ros Vrangel Pyotr Nikolaevich 15 27 serpnya 1878 18780827 Novooleksandrivsk Kovenska guberniya Rosijska imperiya 25 kvitnya 1928 Bryussel Belgiya rosijskij voyenachalnik general lejtenant rosijskoyi imperatorskoyi armiyi Uchasnik rosijsko yaponskoyi ta Pershoyi svitovoyi voyen odin z golovnih kerivnikiv Bilogo ruhu v roki Gromadyanskoyi vijni Golovnokomanduvach Rosijskoyi armiyi v Krimu i Polshi 1920 Vrangel Petro MikolajovichVrangel Pyotr NikolaevichPrizviskoChornij baronNarodzhennya15 27 serpnya 1878 1878 08 27 Novooleksandrivsk Kovenska guberniya Rosijska imperiyaSmert25 kvitnya 1928 1928 04 25 49 rokiv Bryussel Belgiya intoksikaciya d PohovannyaNovij cvintar Bryussel d i Korolivstvo YugoslaviyaKrayinaRosijska imperiyaOsvitad Sankt Peterburzkij girnichij institut d 1901 i Akademiya Generalnogo shtabuRoki sluzhbi1901 1928PartiyaBila armiyaZvannyageneral lejtenantKomanduvannyaDobrovolcha armiya Zbrojni Sili Pivdnya Rosiyi i Rosijska armiya Vrangel Vijni bitviRosijsko yaponska vijna Persha svitova vijna Gromadyanska vijna v RosiyiVidnosiniVranger Mikola Yegorovich batko Vrangel Mikola Mikolajovich brat Vrangel Olga Mihajlivna druzhina TitulbaronRidVrangeliDitiOlena Petro Nataliya OleksijAvtografNagorodiOrden Svyatogo GeorgiyaOrden Svyatogo Volodimira III stupenya z mechamiOrden Svyatogo Volodimira IV stupenya z mechami ta bantomOrden Svyatoyi Anni 3 stupenyaOrden Svyatoyi Anni 4 stupenyaOrden Svyatogo Stanislava 2 stupenyaOrden Svyatogo Stanislava 3 stupenyaMedal U pam yat 300 richchya caryuvannya domu Romanovih Vrangel Petro Mikolajovich u VikishovishiU Vikipediyi ye statti pro inshih lyudej iz prizvishem Vrangel ZhittyepisNarodivsya v m Novo Oleksandrivsk Kovenskoyi guberniyi nini m Zarasaj Litva Zakinchiv Girnichij institut 1901 Sankt Peterburg sklav ispit na oficerskij chin pri 1902 zakinchiv Imperatorsku vijskovu akademiyu 1910 Odin z golovnih providnikiv armiyi bilih yaka borolasya z bilshovikami uchasnik rosijsko yaponskoyi vijni 1905 roku i Pershoyi svitovoyi vijni Golovnokomanduvach Rosijskoyi Armiyi v Krimu i Polshi 1920 Georgiyivskij kavaler Gromadyanska vijna Odin z providnikiv Bilogo ruhu Vidhiliv propoziciyu getmana Pavla Skoropadskogo ocholiti ukrayinski zbrojni sili Vid serpnya 1918 u Dobrovolchij armiyi nachalnik kinnoyi diviziyi komandir kinnogo korpusu Pidvishenij v chini do general lejtenanta U Zbrojnih silah Pivdnya Rosiyi ZSPR komanduvach Kavkazkoyu dobrovolchoyu armiyeyu sichen traven 1919 Kavkazkoyu armiyeyu traven gruden 1919 Dobrovolchoyu armiyeyu gruden 1919 sichen 1920 Z kvitnya 1920 roku golovnokomanduvach Zbrojnih sil Pivdnya Rosiyi zasnovnik uryadu Pivdnya Rosiyi Buv odnim z najvidatnishih bilih providnikiv gromadyanskoyi vijni v chervni 1919 roku zdobuv Caricin Volgograd Jogo im ya bulo postrahom dlya bilshovikiv kotri nazivali jogo chornim baronom z oglyadu na jogo nenavist do bilshovikiv Vrangel buv reformatorom bilogo ruhu jogo uryad buv yedinim sho proviv na pidkontrolnih terenah zemelnu reformu v hodi yakoyi viddano zemlyu selyanam Krim i tak zvana Pivnichna Tavrida Petro Vrangel pershim vidstupiv vid ideyi yedinoyi i nepodilnoyi Rosiyi za yaku namertvo trimalisya Oleksandr Kolchak ta Anton Denikin 9 kvitnya 1920 v odnomu iz svoyih pershih interv yu predstavnikam presi vin rozkritikuvav politiku kotru vprovadzhuvav jogo poperednik zayavivshi sho strategiya bula prinesena v zhertvu politici a politika nikudi ne godilas pidkresliv sho zamist togo shob ob yednati vsi sili kotri postavili sobi za metu borotbu z bilshovikami i komunoyu uchasniki Dobrovolchoyi armiyi bilis i z bilshovikami i z ukrayincyami i z Gruziyeyu i z Azerbajdzhanom i lishe trohi ne vistachilo shob pochati bitisya z kozakami yaki skladali polovinu nashoyi armiyi Nevdachi z yakimi postijno zishtovhuvavsya A Denikin u borotbi z ukrayinskim selyanskim ruhom sponukali P Vrangelya odrazu viznachiti svoye stavlennya do nogo 13 chervnya Golovnokomanduyuchij ZSPR vidav nakaz za 31 30 v yakomu vimagav vid svoyih komandiriv rahuvatisya z povstanskimi zagonami Mahna j u vipadku zustrichej z antiradyanskimi silami ne zastosovuvati vijskovoyi sili Vrangel spodivavsya takim chinom shiliti jogo do spivpraci na osnovi spilnosti vorogiv i zavdan borotbi za interesi narodu proti komuni V lipni 1920 roku z dopomogoyu selyan vistupiv iz Krimu i zajnyav doneckij step Desantami probuvav opanuvati Kuban U veresni povernuvsya u Krim Z uspihom oboronyav Krim vid Chervonoyi Armiyi z kvitnya do listopada 1920 roku vikoristavshi yiyi maksimalnu zavantazhenist u polsko bilshovickij vijni 20 veresnya pid chas zustrichi z odniyeyu z chislennih ukrayinskih delegacij Vrangel zayaviv sho v osnovi jogo politiki lezhit federalizm na jogo dumku ce deklaruvannya povinno bulo rozshiryuvati kolo potencijnih pribichnikiv rezhimu P Vrangelya sered inshih narodnostej U vijni z bilshovikami hotiv vikoristati Povstansku armiyu Nestora Mahna Ale peregovori ne mali uspihu Pislya kotre bulo za Vrangelem zradoyu zi storoni Polshi voyuyuchih u Krimu bilogvardijciv piddavsya pid tiskom perevazhayuchih sil Chervonoyi armiyi i evakuyuvavsya iz bilshistyu oficerskih kadriv do Konstantinopolya Predstavnik Antanti de Martel pislya napolyagan Vrangelya pogodivsya prijnyati vsih hto zalishav Krim pid zastupnictvo Franciyi 14 listopada o 2 godini 40 hvilin koli na korabli pidnyalisya vsi u cij operaciyi vzyali uchast 120 korabliv na bort ostannogo krejsera General Kornilov zajshov baron Vrangel Do Konstantinopolya bulo vivezeno 145 000 osib sered yakih vijskovih blizko 70 tisyach Za vinyatkom minonoscya Zhivoj yakij zatonuv usi inshi korabli pribuli do miscya priznachennya Emigraciya 22 lipnya 1920 Sevastopol Sidyat zliva napravo nachalnik shtabu Shatilov Astrahanskij otaman Lyahov Terskij otaman Vdovenko Donskij otaman Afrikan Bogayevskij Golovnokomanduvach Petro Vrangel Kubanskij otaman Vasil Ivanis golova uryadu Oleksandr Krivosheyin v o golovi Donskogo uryadu Korzhenevskij U emigraciyi stav na choli Rosijskogo Zagalnovijskovogo Ob yednannya Pomer 25 kvitnya 1928 roku v Bryusseli pohovanij u Belgradi u cerkvi Svyatoyi Trijci Prichina smerti nevidoma za oficijnoyu versiyeyu pomer vid tuberkulozu odnak dosi trivayut diskusiyi shodo cogo Ta teza sho prichinoyu smerti Vrangelya bula radyanska rozvidka vinikla na osnovi tverdzhen osobistogo likarya Vrangelya prof Aleksinskogo kotrij tverdiv sho jogo paciyent zahvoriv na tuberkuloz kilka rokiv ranishe sho prizvelo do visnazhennya organizmu i peredchasnoyi jogo smerti PoglyadiPetro Vrangel vvazhav sho majbutnya Rosiya povinna buti dobrovilnoyu federaciyeyu narodiv kolishnoyi imperiyi cariv Viznav pravo na nezalezhnist Polshi ta Ukrayini Ne hotiv samostijnosti krimskih tatar ta kozakiv Donu Kubani Tereku i Astrahani Stavlennya do Ukrayini Poziciya Vrangelya do ukrayinskogo nacionalnogo ruhu rizko vidriznyalasya vid poziciyi Denikina Vona bula prodemonstrovana u Vidozvi Golovnokomanduyuchogo do ukrayinciv 25 serpnya 1920 roku Hocha nagaduvala denikinsku Do naselennya Malorosiyi prote znachno vidriznyalasya vid ostannoyi Vrangel ne stav zvinuvachuvati ukrayinskij nacionalnij ruh u zradnictvi ta rozkolnictvi a nagoloshuvav na spilnosti zavdan oboh ruhiv borotbi za shastya svobodu i velich Batkivshini proti vorogiv yaki utiskayut viru narodnist i nadbannya Vkazuyuchi na braterskij soyuz z kozactvami Donu Kubani Tereku ta Astrahani baron zaklikav do yednannya j ukrayinciv v yakomu vbachav poryatunok oboh ruhiv Na vidminu vid oficijnogo vzhitku nazvi Malorosiya shodo ukrayinskoyi teritoriyi kotru vprovadzhuvav Denikin P Vrangel znyavshi jogo zaboronu vikoristovuvav nazvu Ukrayina Vrangel viznavav pravo ukrayinskogo uryadu borotisya za ridnu Ukrayinu i ne protistavlyav yiyi yedinij Rosiyi DzherelaBikova T B Stvorennya Krimskoyi ASRR 1917 1921 rr 20 grudnya 2016 u Wayback Machine K In t istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini 2011 247 s ISBN 978 966 02 5992 8 Bortnevskij V Zagadka smerti generala Vrangelya SPb 1996 ros Buravchenkov A O Vrangel Petro Mikolajovich 4 chervnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2003 T 1 A V S 640 ISBN 966 00 0734 5 Venkov A V Vrangel V kn Belye generaly Rostov na Donu 1998 ros