Орися Ірина Грицина у шлюбі Матешук псевдо Маківка Бистриця нар 22 січня 1929 с Теребежі Тернопільське воєводство нині Б

Орися (Ірина) Грицина, у шлюбі Матешук (псевдо: «Маківка», «Бистриця»; нар. 22 січня 1929, с. Теребежі, Тернопільське воєводство, нині Буський район, Львівська область — 29 грудня 2018, Львів) — учасниця національно-визвольних змагань, членкиня ОУН, воячка УПА, Політичний в'язень, письменниця, Почесна громадянка Буського району.

Орися Матешук

Загальна інформація
Народження	22 січня 1929(1929-01-22) с. Теребежі (нині Буський район Львівська область, Україна)
Смерть	29 грудня 2018(2018-12-29) (89 років) м. Львів
Національність	українка
Псевдо	«Маківка», «Бистриця»
Військова служба
Приналежність	Українська держава (1941) Україна ОУН
Нагороди та відзнаки
Почесний громадянин Буського району

Життєпис

Орися Грицина народилася в с. Теребежі поблизу містечка Олеська. Батько Андрій був заможним господарем, мати Бронислава (до шлюбу Косинська) походила із збіднілої української шляхти. Батько боровся за незалежність України в лавах січових стрільців, як воїн Української галицької армії, організував у рідному селі осередок «Просвіти», був його головою. Обоє були відомими на той час громадськими діячами. Старший брат Роман загинув за волю України 1944 року.

У 1939 р. через страх депортації після приходу «перших совітів» батьки переїхали до Львова. Орися навчалася у львівській середній школі № 5, де в час російської окупації розгорнулася широка підпільна діяльність. У 1945 р. дівчина увійшла до Спілки української молоді, згодом — до ОУН (псевдо «Маківка», згодом змінила на «Бистриця»). Виконувала різні завдання підпілля. За наказом Проводу ОУН з метою конспірації перейшла у львівську залізничну середню школу № 3, яку закінчила 1947 року. Того ж року вступила на факультет української філології Львівського університету.

У жовтні 1947 року вперше заарештована, у вересні 1948 року заарештована вдруге. Понад рік перебувала під слідством у львівській тюрмі на Лонцького.

22 березня 1949 року Військовий трибунал МВС Львівської області засудив Орисю Грицину за ст. 54-1 «а» КК УРСР до 25 років позбавлення волі у виправно-трудових таборах.

Після суду декілька місяців перебувала в тюрмі «Бриґідки», згодом — у київській пересильній тюрмі, звідки етапована до таборів ГУЛАГу. Покарання відбувала в Комі АР у таборах суворого режиму в Інті й Абезі, у Казахстані (Карабас). Орися Грицина писала:

«Вкраїні рідній присягала

Служити вірно все життя.

В бою за волю обіцяла

Боротись поруч із УПА».

Її вірші підносили дух українських хлопців і дівчат, надихали на боротьбу з ворогами України.

1955 року звільнена під час «хрущовської відлиги», проте проблеми залишилися. Повернулася, хвора, у Львів до батьків. Однак батьків невдовзі після її приїзду виселили з їхнього помешкання просто на вулицю. Поновитися в університеті також не дозволили.

Вдалося вступити до культосвітнього технікуму, а згодом і заочно закінчити Харківський бібліотечний інститут. Працювала бібліографкою у бібліотеках Львова.

У 1956 р. одружилася з колишнім політв'язнем, відомим хірургом Ростиславом Матешуком. 1957 року народила доньку Лесю, нині професорку Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, авторку першого україномовного підручника з нормальної анатомії. Чоловік помер у березні 2006 року, за кілька днів до їхнього золотого весілля.

З початком національного відродження Орися Грицина-Матешук очолила Львівський клуб репресованих імені Михайла Сороки (1989—1995 рр.), який брав активну участь у становленні незалежної Української Держави. Орися Матешук була авторкою відозв і прокламацій клубу репресованих.

Знайшла себе в письменницькій діяльності. Деякі її вірші покладено на музику.

Брала активну участь у створенні цвинтарного меморіалу «Ми вмерли, щоб Україна жила» в містечку Олеську, була активною в Товаристві «Просвіта».

Девізом життя Орисі Матешук були її слова: «За волю рідної країни віддать готова я життя».

Померла 29 грудня 2018 року у Львові.

Доробок

«Відважні, щирі, неповторні» (2003, збірка поезій);
«Незабутня Софія Караффа-Корбут» (2004, спогади);
«Олеська земля – земля героїв» (2006);
«А ми не скорилися» (2007);
«А ми лишилися людьми: спогади» (2011);
«Без надії сподіваюсь...» (2013).

Див. також

Вікіцитати містять висловлювання від або про: Орися Матешук

Примітки

. territoryterror.org.ua. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.
. buskfamouse.io.ua. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 27 грудня 2016.
Громада Львова співчуває рідним Ірини (Орисі) Матешук
Орися Матешук. Незабутня Софія Караффа-Корбут
В Олеську презентувала свою книгу Ірина (Орися) Грицина-Матешук, а в Буську – Іван Бак^{[недоступне посилання]}
Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека^{[недоступне посилання з вересня 2019]}
. Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 8 лютого 2017.
Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 8 лютого 2017.

Посилання

Орися Матешук – горда дочка Олеського краю
Поетичні майстерні. Орися Матешук

Це незавершена стаття про діяча або діячку ОУНР.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] . territoryterror.org.ua. Архів оригіналу за 28 грудня 2016. Процитовано 27 грудня 2016.

[2] . buskfamouse.io.ua. Архів оригіналу за 27 листопада 2016. Процитовано 27 грудня 2016.

[3] Громада Львова співчуває рідним Ірини (Орисі) Матешук

[4] Орися Матешук. Незабутня Софія Караффа-Корбут

[5] В Олеську презентувала свою книгу Ірина (Орися) Грицина-Матешук, а в Буську – Іван Бак^{[недоступне посилання]}

[6] Львівська обласна науково-педагогічна бібліотека^{[недоступне посилання з вересня 2019]}

[7] . Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 8 лютого 2017.

[8] Архів оригіналу за 11 лютого 2017. Процитовано 8 лютого 2017.