Ока (ріка)

Ока́ (рос. Ока, ерз. Йока) — річка в Європейській частині Росії, найбільша з правих приток Волги. Довжина приблизно становить 1500 км. Площа басейну 245 тис. км².

Ока
Ока в Нижньому Новгороді
Басейн річки Ока
52°21′44″ пн. ш. 36°13′20″ сх. д. / 52.36240000002777606° пн. ш. 36.22230000002777217° сх. д. / 52.36240000002777606; 36.22230000002777217
Витік
• координати	52°21′44″ пн. ш. 36°13′20″ сх. д. / 52.36240000002777606° пн. ш. 36.22230000002777217° сх. д. / 52.36240000002777606; 36.22230000002777217
Гирло	Волга
• координати	56°19′58″ пн. ш. 43°59′03″ сх. д. / 56.33280000002777399° пн. ш. 43.98440000002777595° сх. д. / 56.33280000002777399; 43.98440000002777595
Басейн	^d
Країни:	Росія
Прирічкові країни:	Росія
Регіон	Орловська область Тульська область Московська область Рязанська область Владимирська область Нижньогородська область Калузька область
Довжина	1500 км
Площа басейну:	245 000 км²
Середньорічний стік	1 300 м³/с
Притоки:	Угра, Жиздра, Протва, Нара, Москва, Пра (притока Оки), Клязьма, Упа, Осетр, Проня (притока Оки), Пара (притока Оки), Мокша, Теша, ^d, Гусь, ^d, Таруса, ^d, ^d, Ушна, ^d, Цна, ^d, ^d, ^d, Зуша, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Висса, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Мутенка, Мишега, ^d, ^d, ^d, Нугр, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d, Птара, ^d, ^d, ^d, ^d, ^d і ^d
Медіафайли у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна: Ока.

Походження назви

Існують кілька гіпотез походження назви Ока: балтійська, фінська, германська.

В. М. Топоров виводив гідронім з балтійських мов, зіставляючи Ока з рядом литовських назв озер і латиських мікрогідронімів, утворених від лит. akis, латис. acis, що мають такі значення: 1) «око»; 2) «ополонка»; 3) «невеликий відкритий водний простір на заростаючому озері, болоті»; 4) «опар, незамерзаюче місце на річці, озері, болоті» 5) «джерело, яке б'є з глибини». Балтійська топоніміка поширена у верхній течії річки (район поширення племені голядь).

Фінська версія пов'язує гідронім з фін. jokki, joki («річка») чи з марі aka, akaj («старша сестра»). Обґрунтовується тим, що до приходу слов'ян у нижній течії Оки жили фінські племена (мещера, мурома). Окрім того, дослідники звертали увагу на те, що ця назва трапляється серед річок, що впадають у Біле море, у басейні р. Уфи, і навіть у Східному Сибіру (Ока — ліва притока Ангари), отже, не виключається зв'язок гідроніма з племенами, які прийшли із Зауралля в центр і на північ Європейської Росії.

М. Фасмер порівнював назву Ока з давн.в-нім. aha, сер.-в.-нім. ahe, лат. aqua («вода»).

Течія

Річка має виток із джерела в селі Олександрівка Орловської області, далі тече в північному напрямку і в Орлі зливається з Орликом, у Тульській області — з Упою, біля Калуги при злитті з Угрою робить різкий поворот праворуч і після протікання через Алексин знову повертає на північ, а потім біля Протвіно знову повертає на схід. На ділянці від Серпухова до Ступіно приблизно уздовж Оки є межа Московської і Тульської областей. Біля міста Коломна Ока робить закрут і потім тече на південь. У Рязанській області через горбкувату місцевість Ока меандрує. Біля злиття з річкою Пронею Ока, роблячи закрут, повертає праворуч, а після злиття з річкою знову тече на північ і, роблячи біля Касимова помітний великий закрут, продовжує текти на північ. Далі з помітними закрутами тече, розділяючи Владимирську і Нижньогородську області, і протікає також через Муром, Павлово. Наприкінці свого плину Ока доходить до Нижнього Новгорода, де впадає у Волгу.

Міста та області

Найбільші міста на Оці — Орел, Калуга, Алексин, Серпухов, Ступіно, Коломна, Рязань, Касимов, Муром, Павлово, Дзержинськ, Нижній Новгород.

Див. також

• Найдовші річки Росії
• 16494 Ока — астероїд, названий на честь річки.

Примітки

1. Е. М. Поспелов. Топонимический словарь Московской области. — М. : Инфомационно-издательский дом «Профиздат», 2000. — С. 196. (рос.)
2. Семеог О. М. Вступ до слов'янської філології: Навчальний посібник / Олена Семеог. — Суми: Видавництво СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2010. — 190 с. Тираж: 300. (с.:27)