У Вікіпедії є статті про інші значення цього терміна Нижнє Нижнє у минулому Сьома Рота селище в Україні у Гірській міськ

48°46′17″ пн. ш. 38°37′12″ сх. д. / 48.77139° пн. ш. 38.62000° сх. д.Координати: 48°46′17″ пн. ш. 38°37′12″ сх. д. / 48.77139° пн. ш. 38.62000° сх. д.

Водойма

р. Біленька, Сіверський Донець,

Відстань

Найближча залізнична станція:

Селищна влада

Адреса

93290, Сєвєродонецький район, смт Нижнє, вул. Центральна, 11а

Карта

Нижнє

Нижнє

Нижнє у Вікісховищі

Географія

Географічні координати: 48°46' пн. ш. 38°37' сх. д. Часовий пояс — . Загальна площа селища — 9,71 км².

Селище розташоване на правому березі річки Сіверський Донець, за 25 км від Сєвєродонецька. Через Нижнє протікає невеличка річка Нижня Біленька, права притока Сіверського Дінця . Поблизу с. Світличного, яке вже увійшло до складу Нижнього до війни була розташована паромна переправа, зараз там Понтонний міст. Найближча залізнична станція — Шипилове.

Історія

У XVIII столітті на місці теперішнього поселення в урочищі Нижнє на Дінці існував зимівник Кальміуської паланки Війська Запорозького Низового^[].

1756 року на місці козацького зимівника виникла сьома рота Шевичева гусарського полку . Територія заселялася сербськими і хорватськими офіцерами, селянами з Правобережної України та центральних губерній Російської імперії.

Впродовж 1776 - 1783 рр. селище (на той час — слобода Нижня Бахмутського повіту Азовської губернії) — центр (штаб-квартира) Волоського гусарського полку (за даними «Описания городов и уездов Азовской губернии» 1779 р.).

Під час Другої світової війни участь у бойових діях брали 972 місцевих жителя, з них 513 загинуло, 575 осіб нагороджені орденами і медалями.

7 жовтня 2014 року селище було виключено зі складу Первомайської міськради і приєднано до Попаснянського району, а згодом до Сєвєродонецького району^[]Луганської області.

6 листопада 2014 року, у період війни на сході України, внаслідок відбиття атаки збройних формувань ЛНР на понтонній переправі поблизу селища старший солдат 80-ї бригади збройних сил України Назар Крохмаль загинув, ще двоє бійців отримали поранення.

Населення

Дитячий табір в селищі. На світлині діти українці, волзькі татари і росіяни. 1940 р.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Кількість	Відсоток
українська	2363	75.86%
російська	744	23.88%
білоруська	3	0.10%
вірменська	1	0.03%
румунська	1	0.03%
болгарська	1	0.03%
інші/не вказали	2	0.07%
Усього	3115	100%

За даними перепису 2001 року населення селища становило 3115 осіб, з них 75,86% зазначили рідною українську мову, 23,88% — російську, а 0,26% — іншу.

Соціальна сфера

Функціонують обласний психоневрологічний інтернат, ЗОШ I–III ступенів № 36, навчально-виховний комплекс, ясла-садок «Червона шапочка», два клуби, два відділення поштового зв'язку, дві аптеки, медичний пункт, пункт ветеринарної медицини, перукарня, бюро ритуальних послуг і приватні магазини.

Пам'ятки

У селищі встановлені: пам'ятник радянським воїнам, які загинули під час Другої світової війни, а також бюст Герою Радянського Союзу Івану Чорноп'ятку.

Релігія

У селі існував Свято-Петро-Павлівський храм, який було закрито у 1923 р., відновлено у 1942 р., зруйновано у 1961 р., зараз на його місці будується новий храм УПЦ.

Персоналії

Лук'янов Сергій Володимирович (1910—1965) — радянський актор театру та кіно
Чернопятко Іван Давидович (1914–1947) — Герой Радянського Союзу
(1916–1987) — Герой Радянського Союзу
Ногін Олександр Васильович (нар. 1970) — радянський та український футболіст та тренер;
Катрушенко Іван Гордійович (1925—2012) — український графік;
(1920–1998) — кораблебудівник, керівник найбільших підприємств суднобудівної промисловості СРСР, Герой Соціалістичної Праці;
Ворвулєв Микола Дмитрович (1917–1967) — співак (баритон), Народний артист СРСР;
Барка Василь Костянтинович (1908–2003) — український письменник і перекладач, наприкінці 20-х років XX століття вчителював у селищі.

Примітки

Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2018 року, Київ-2018 (pdf)
Литвиненко Р.О. Щодо часу заснування перших слов'яносербських поселень (За мемуарами генерала С.С. Пішчевича) // Вісник СНУ імені Володимира Даля. - 2017. - № 11 (241). - С. 41-53.[1] [ 3 серпня 2020 у Wayback Machine.]
Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.
История Городов и Сёл. Нижнее [ 23 січня 2015 у Wayback Machine.](рос.)
Постанова Верховної Ради України від 7 жовтня 2014 року № 1693-VII «Про зміни в адміністративно-територіальному устрої Луганської області, зміну і встановлення меж Перевальського і Попаснянського районів Луганської області»
. Архів оригіналу за 4 жовтня 2015. Процитовано 7 листопада 2014.
Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
. Архів оригіналу за 31 липня 2014. Процитовано 22 січня 2015.
. Архів оригіналу за 6 травня 2021. Процитовано 8 березня 2021.
Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. —
. Архів оригіналу за 7 березня 2021. Процитовано 8 березня 2021.

Джерела

Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. —
Высоцкий В. И. Исторические аспекты топононимов Луганщины. — Луганск, 2003. 196 с.