Музей Азулежу

Національний музей азулежу (порт. Museu Nacional do Azulejo) — музей у місті Лісабон, що висвітлює історію і побутування кольорових кахлів (азулежу) Португалії, що стали характерною ознакою національного декоративного мистецтва на століття.

Національний музей азулежу (Лісабон)

38°43′27″ пн. ш. 9°06′50″ зх. д. / 38.7244000000277779° пн. ш. 9.11389000002777827° зх. д. / 38.7244000000277779; -9.11389000002777827Координати: 38°43′27″ пн. ш. 9°06′50″ зх. д. / 38.7244000000277779° пн. ш. 9.11389000002777827° зх. д. / 38.7244000000277779; -9.11389000002777827ТипмузейТемакахельКраїна ПортугаліяРозташуванняЛісабон, район Хабрегос (Xabregas) на правому березі річки Тежу, вулиця Мадре де ДеусАдреса^dЗаснованозаснований і відкритий 1960 року, нова назва з 1980 р.Відвідувачі202 900 осіб (2022)^[1]Директор[[]], 2010 р.Сайтmuseudoazulejo.gov.pt

Національний музей азулежу (Португалія)

---

 Національний музей азулежу у Вікісховищі

Арабська кераміка як витоки

Азулежу, якщо брати національну назву кольорових кахлів, не були винахідом португальців, чи тим більше іспанців чи італійців, технології виробів якої вплинули на виробництво кахлів у Португалії. Витоками були керамічні майстерні Близького Сходу (в Ірані, Сирії, арабському Єгипті). В країнах Півдня Західної Європи були лише внутрішня здатність культури сприйняти нові (арабські) технології та відповідна сировина.

Пістрявість етапів керамічного виробництва Португалії

Панель з орнаментом, бл. 1680 р.

Керамічне виробництво у Португалії пройшло декілька етапів становлення і розвитку, допоки не стало характерною ознакою національного декоративного мистецтва. Якщо керамічні центри Італії (Фаєнца, Дерута, Губбіо, Піза, Савона, Флоренція) досить швидко подолали арабські впливи і виробили як власні керамічні форми, так і власний декор, у Португалії все мало інший характер. Тут водночас збереглися як арабські за витоками килимові кахлі, так і нові зразки, орієнтовані на західноєвропейські через зв'язки із князівствами Італії, Іспанії, Нідерландів.

Кахлі з релігійними сюжетами, 1-а половина 17 ст.

Алмансил. Церква Сан Лоренсо, нава і головний вівтар, фото 2013 року

Зміна смаків і стилю відбулась вже в 2-й половині 16 ст. під могутнім впливом італійської культури доби відродження і маньєризму. Італійські керамічні центри активно продавали власну продукцію в інші країни, в тому числі і в Португалію. Португальські майстри швидко запозичили технологію розпису кераміки тонкими пензлями на олов'яній глазурі. На сюжети і декор португальських кахлів вплинули як стилістика відродження і маньєризму, так і середньовічні традиції. Так, сюжет міг мати біблійні витоки, а орнамент (негнучкий, дивацький, що нагадував металевий декор зброї) був маньєристичним. Відсутність доброї художньої освіти у більшості народних майстрів породжувала наївні і пістряві зразки. Поширилось створення сюжетних чи орнаментальних панно, де окремий азулежу ставав лише частиною панно у великій за розмірами і закінченій композиції.

У старовинних кахлях зберігались і пістряві кольори як ознака буяння природних сил. Доба Великих географічних відкриттів відбилась і в азулежу. Існує декілька композицій із зображенням екзотичних мотивів і екзотичних для Європи тварин — дивацьких тропічних птахів, слонів, верблюдів, мавп тощо. У буяння різноманітних орнаментів вплетені і зображення вітрильників, герби вельможних родин, зобаження райських садів.

Під впливом амстердамських та делфтських зразків пройшла чергова зміна колористики азулежу, що надала перевагу синім (кобальтовим) розписам на білому тлі. В 17 столітті португальці захопились голландськими кахлями. Вже тоді з'явились і перші колекціонери. Так, в замку Фігейра де Фош зібрана найкраща у Португалії колекція голландських сюжетних кахлів, рівної котрій нема навіть у сучасній Голландії. Колишня графська колекція нараховує близько 7000 зразків і розташована у семи залах. За припущеннями, графу так сподобались голландські вироби, що він придбав вантаж цілого вітрильника загалом.

Мистецтво азулежу розділилось на народні і наївні зразки та на зразки з професійним розписом і сюжетами, запозиченими з європейських грювюр. Світські і галантні сюжети на азулежу-панно прийшли навіть у декор церков (у господарчих і підсобних приміщеннях). Азулежу-кахлі покохали настільки, що ними вкривали стелі, фонтани, житлові приміщення, клітки з парадними сходами палаців, палацові печі тощо.

Окремі панно прикрасили головні фасади низки португальських церков і багатих помешкань світських і церковних князів. Прихильність до азулежу була настільки могутньою, що була перенесена у колонії Португалії. Власна школа азулежу виникла і зміцніла у колишній колонії Португалії — Бразилії.

Азулежу перейшло у 19 століття з черговою зміною і сюжетів, і колористики, котра знову стала багатоколірною і пістрявою. Всі зміни у виробництві і стилістиках азулежу і висвітлює Національний музей азулежу, де зібрані зразки за 500 попередніх років.

Приміщення музею

Колишній монастир францисканців Божої Матері, Національний музей азулежу.

Музей розташований в колишніх приміщеннях францисканського монастиря Божої Матері (Мадре де Деус). В основі — старовинна споруда 1509 року, створена за наказом королеви Португалії Елеонори Візеу (1458—1525), вдови короля Іоанна ІІ Португальського. Збережений старовинний монастирський дворик. Споруда має декілька фасадів, в тому числі і пізніх часів.

Музей азулежу був вперше відкритий для відвідин 1960 року як відділок Національного музею старовинного мистецтва.

1980 року заклад отримав самостійність і нову назву — Національний музей азулежу.

Галерея

Габріель дель Барко. «Панорма Лісабона», до 1755 р.

"Галантна сцена ". 1702 рік. Церква Сан Франциско да Байя, Сальвадор, Бразилія

Місто Порто, вокзал Сан Бенто, Португалія

• «Катедральний собор Санта Марія Майор у Лісабоні» до 1755 р.
• «Шляхетна пані за туалетами», до 1730 р.
• Італо-фламандське панно, 1-а половина 17 ст.
• Церква Сан Лоренсо, Алмансил. Головний фасад з фігурним фронтоном і сюжетним панно азулежу.
• Килимові кахлі, фабрика Девезас, м. Порто, до 1880 р.
• Кахлі з гумористичною сценою, 18 століття
• Килимові кахлі в експозиції музею
• Рельєфні килимові кахлі 19 ст. Всі - Національний музей азулежу, Лісабон.

Див. також

• Церква Сан Лоренсо (Алмансил), Португалія

Примітки

1. https://www.patrimoniocultural.gov.pt/static/data/docs/2023/03/10/ev.pdf
2. Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 199
3. Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990, с. 261

Джерела

• Maria Antónia Pinto de Matos, Azulejos: Chefs-d'oeuvre du Musée national de l'Azulejo à Lisbonne, collection Grands formats, éditions Chandeigne, 2009
• Каптерева Т. П. «Искусство Португалии», М., «Изобразительное искусство», 1990

Посилання

• (порт.) (англ.)