Микола Гаврилович Шматько

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Шматько.

Микола Гаврилович Шматько (17 серпня 1943, Красногорівка, Донецька область — 15 вересня 2020) — український скульптор, художник. Працював разом із двома синами в Україні. Створив понад 750 пам'ятників (барельєфи, горельєфи, скульптури) і близько 500 картин. Авторська колекція, що експонується в галереї «Шматько і сини», налічує понад 70 скульптур з уральського та італійського мармуру і близько 300 картин (живопис, графіка).

Микола Гаврилович Шматько
|Премії=
Микола Шматько і «Українська Аврора»
Народження	17 серпня 1943(1943-08-17) (81 рік) Красногорівка, Донецька область, Українська РСР
Смерть	15 вересня 2020(2020-09-15)^[2] (77 років)
	Переяслав (злоякісна пухлина^[3])
Національність	Українець
Країна	Україна
Жанр	скульптор, художник
Діяльність	художник, скульптор
Нагороди
Сайт	Офіційний сайт.]
Шматько Микола Гаврилович у Вікісховищі

Святогірська Богородиця, Свято-Успенська Святогірська Лавра.

Творчий шлях

Шматько творив понад 30 років, прославляючи образ жінки, матері, краси.

Свого часу він грав на ставки в шахи, давав сеанси одночасної гри. У 1998 році балотувався в депутати Верховної Ради України. Познайомився з мармуром у 33 роки — внаслідок кумедного казусу, коли, помилившись будинком, до нього завітав чоловік і попросив зробити надмогильний барельєф, на що Шматько жартома погодився. Першу роботу — барельєф обличчя — замовила вдова одного з авторитетних за радянських часів керівників міста.

У 1976 році, оскільки діти часто хворіли, сім'я Шматьків переїхала до моря — до Болграду поблизу Ізмаїла, де скульптор жив 13 років.

На початку 1990-х зі своєю сім'єю (дружиною, синами Андрієм і Рафаелем) переїхав із Одеської області на батьківщину дружини — у невелике шахтарське містечко на Луганщині, Красний Луч. Власноруч викопав й облаштував свою першу підземну галерею. 13 років разом із родиною він прожив у підвалі, де створював і зберігав свої роботи. Дахом цього особистого мистецького андеграунду слугували старі чоботи шахтарів, які він використовував замість шифера чи соломи. Вісім років у підземеллі працювала безплатна виставка, яку відвідували поважні вітчизняні та закордонні гості. Через відсутність охорони галерею неодноразово грабували.

У 1994 році робить свою першу спробу взяти участь в українських виставках на День незалежності в Українському домі. Його «відрахували» через відсутність вищої освіти, не дозволивши йому виставити свої скульптури навіть під стінами палацу. Надали місце в парку біля Верховної Ради.

Наприкінці 1990-х Шматько здійснив свою багаторічну мрію — зустрівся з відомою французькою галеристкою і натурницею Діною Верні. З простроченою візою він перетнув на потягу Польщу й Німеччину, а далі доїхав до Парижа велосипедом, ночуючи на вулиці. Діна порадила йому не виїжджати зі своєї країни і збагачувати мистецтвом власний народ.

У 2000 році призначений на посаду професора кафедри художньої творчості і мистецтв .

У вересні 2003 року бізнесмен Анатолій Лисенко забрав скульптора до Слов'янська, де відреставрував для нього старовинний двоповерховий особняк у центрі міста. Через рік тодішній голова Луганської ОДА Олександр Єфремов вмовив скульптора повернутись.

У 2004 році Шматькові було доручено створити та втілити в мармурі скульптуру Святогірської Богородиці для Святогірської лаври. Восени, після проведених реставраційних робіт, відбулося відкриття Лаври і встановленої скульптури Богородиці заввишки 4,20 м. Скульптура була висічена з 2 блоків уральського мармуру вагою 40 тонн.

За значний внесок у становлення Православної церкви та створення Святогірської Богородиці нагороджений Блаженнійшим Митрополитом Київським і всієї України Володимиром орденом Нестора Літописця 3 ступеню.

Восени 2005 року відбулося відкриття відбудованої Преображенської церкви в селі Келеберда Полтавської області, де встановлена скульптура «Розп'яття Христа».

У 2007 році нагороджений медаллю «Лоренцо Прекрасний Медічі» за зайняте 4-те місце на ^[en] (італ. Biennale Internazionale dell’Arte Contemporanea). Уперше така висока нагорода дісталась українцеві. Нагородили за три скульптури: «Лугань», «Білл Ґейтс» і «Поклоніння диску».

Восени 2012 року покинув місто Луганськ на запрошення Віктора Балоги та переїхав з родиною до Мукачева.

Згодом переїхав на Київщину, до Переяслав-Хмельницького.

Виставки

• 1992 — Луганськ
• 1993 — Київ
• 2000 — Московський інститут світових цивілізацій, Москва
• 2003 — Донецьк
• 2007 — Бієнале 2007, Флоренція, Італія
• 2009 — Бієнале 2009, Флоренція, Італія
• 2012 — 2012, Монако, Франція

Твори зберігаються в музеях

Сошенко Іван Максимович (скульптор Микола Шматько)

• Бюст Івана Сошенко (скульптор Микола Шматько), зберігається в музеї Тараса Григоровича Шевченка Академії Мистецтв (Санкт-Петербург)

Галерея «Шматько й сини»

• 1985—1991 — Болград, Одеська область
• 1991—2003 — Красний Луч, Луганська область
• 2003—2004 — Слов'янськ, Донецька область
• 2004—2010 — Луганськ

Шевченко Тарас Григорович. Зберігається в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка

Примітки

1. Украинский скульптор Николай Шматько награжден орденом «Лоренцо Великолепный Медичи». (рос.)
2. https://vesti.ua/strana/syn-umershego-hudozhnika-shmatko-ne-znaet-gde-pohoronit-ottsa
3. Умер украинский скульптор Николай Шматько — 2020.
4. Мармурова скульптура Короля мармуру Миколи Шматько [Архівовано 6 січня 2009 у Wayback Machine.](рос.)(англ.)(нім.)
5. Результати голосування в одномандатному виборчому окрузі № 107, 1998 рік [Архівовано 1 лютого 2012 у Wayback Machine.](укр.)
6. Переможці Флорентійського бієналле 2007 [Архівовано 29 січня 2009 у Wayback Machine.]. (англ.) (італ.)
7. Лугань
8. Білл Ґейтс
9. Поклоніння диску [Архівовано 25 вересня 2009 у Wayback Machine.]
10. Покинувшего Луганск скульптора Шматько взял под опеку Балога. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 19 жовтня 2012.
11. Культурный герой Шматько покинул Луганск. Архів оригіналу за 1 лютого 2014. Процитовано 19 жовтня 2012.
12. Николаю Шматько предложил переехать в Мукачево министр МЧС Украины Виктор Балога. Архів оригіналу за 25 листопада 2014. Процитовано 19 жовтня 2012.
13. Український художник Сошенко І. М. 1807—1876 (Каррарський мармур 0,35x0,35x0,60). Архів оригіналу за 3 серпня 2009. Процитовано 9 березня 2010.
14. У дарунок Петербурзького музею Тараса Шевченка, в Академії Мистецтв передали погруддя Івана Сошенка. Архів оригіналу за 4 вересня 2016. Процитовано 20 серпня 2010.

Посилання

• Офіційна сторінка Миколи Шматька в соціальній мережі [Архівовано 10 квітня 2014 у Wayback Machine.] Facebook
• https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=10158793561254726&id=538364725
• https://m.facebook.com/story.php?story_fbid=1045939795827851&id=719709461784221
• The official website of HRH Princess Basmah Bint Saud. A Sculpture has been made in honour of HRH Princess Basmah
• Сізіфова праця — журнал «Український Тиждень» [Архівовано 24 лютого 2013 у Wayback Machine.]
• Людина з мармуру — газета «Дзеркало Тижня»
• Немає даху для короля, або Як за Миколу Шматька з Донецької і Луганської області змагалися — газета «Україна Молода» [Архівовано 27 липня 2011 у Wayback Machine.]
• Скульптор із підземелля Микола Шматько — газета «День» [Архівовано 22 травня 2011 у Wayback Machine.]
• Луганський скульптор створив унікальну композицію з фігур апостолів — телеканал «К1»^{[недоступне посилання з серпня 2019]}
• «YouTube.»: Фільм «Дихання каменю». (рос.)
• Тимошенко увійде в історію голою [Архівовано 7 січня 2012 у Wayback Machine.] (рос.)
• «Голос України» — газета Верховної Ради України: Микола Шматько: «Прообразами апостолів стали реальні люди»^{[недоступне посилання з травня 2019]}(укр.)