У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Малишевський І гор Ю рійович Малише вський 18 січня 1936 1936 01 18 Ки

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Малишевський.

І́гор Ю́рійович Малише́вський (18 січня 1936(1936-01-18), Київ — 15 травня 2015(2015-05-15), Київ) — , драматург та журналіст. Заступник головного редактора журналу «Вітчизна». Лауреат Шевченківської премії (1978).

Малишевський Ігор Юрійович

Народився	18 січня 1936(1936-01-18) Київ, Українська СРР, СРСР
Помер	15 травня 2015(2015-05-15) (79 років) Київ, Україна
Країна	СРСР Україна
Діяльність	драматург, журналіст
Alma mater	Факультет журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка (1959)
Нагороди

Життєпис

Народився в Києві. 1959 року закінчив факультет журналістики КДУ ім. Т. Шевченка.

02.1959—04.1962 — редактор, старший редактор, коментатор управління мовлення на закордон Комітету радіомовлення і телебачення УРСР.

04.1962—12.1964 — завідувач відділу нарису й публіцистики.

12.1964—02.1988 — відповідальний секретар редакції журналу «Вітчизна».

Член НСЖУ; член НСКУ з 1975 р.

Діти:

Тетяна Малишевська — художник-графік.
Олена Малишевська — поетеса.

Творчість

Література

Автор 12 книжок прози і публіцистики, зокрема романів: «Міст через три життя» (1982, 1983; 1987 — рос.), «Контрудар» (1990); автор 50 кіносценаріїв і текстів, зокрема художніх фільмів «Контрудар» (1985), «Міст через життя» (1986).

Чимало Ігор Малишевський попрацював і в жанрі документальної повісті:

«Розповіді про Патона» (1984, 1990; продовження теми: тут Є. Патон — вчений, творець знаменитого інституту)
«На Енському танковому заводі»
«Найсмачніший хліб мого життя» (про студзагонівську молодість автора на цілині)
«Володимир Шевченко. Від Кулунди до Чорнобиля» (1988) — про друга по творчості, кінорежисера, котрий дістав смертельну дозу радіації на зйомках на ЧАЕС;
«Виковиряні, або Дитинство в евакуації» (1999) — про власне дитинство під час війни, сам автор називає її «іронічною мемуарною прозою». Письменник залишається в ній вірний здавна обраним принципам документалізму, герої його — реальні люди, під своїми власними іменами. Тільки цього разу це його рідні та близькі, друзі, колеги по журналістиці, кінематографу, літературі.

Кінематограф

За його сценаріями на різних студіях України створено понад шість десятків фільмів. Більшість із них кінодокументалістика. Серед найвідоміших — півторагодинна епопея про визволення України від гітлерівців . Свого часу її показували в ООН.

«Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» здобув десять Гран-прі міжнародних фестивалів і придбаний на кіноринках 135-ма країнами світу.

На Міжнародному кінофестивалі в Кракові літературну основу документальної короткометражки «Вісім тактів забутої музики» про оркестр із в'язнів Янівського концтабору у Львові журі визнало найкращим сценарієм і нагородило автора призом «Бронзовий дракон».

Повнометражний фільм за його сценарієм зроблено за океаном, у Лос-Анджелесі, на студії FFI. Стрічку придбали Бібліотека Конгресу та Всесвітнє географічне товариство.

Автор документальних фільмів:

«Я, партизан України» (1971)
«Ймовірність Сильвестрова» (1974)
«Крила Перемоги» (1972)
«Битва за Київ» (1973)
«Вогненний шлях» (1974, співавтор)
«Вісім тактів забутої музики» (1982)
«Чорнобиль. Хроніка важких тижнів» (1986)
(1988)
«Чому?» (1994)
«Україна — земля незалежна» (FFI, Лос-Анжелес, 1993)
«Під чужим ім'ям» (1999)
телефільму «За рік до Перемоги» (1985).

Останні кілька років у співдружності з режисером, народним артистом України Борисом Савченком він здійснює (разом із Національним космічним агентством України) великий проект — документально-публіцистичний серіал «Космос в особах». Уже створено фільми-портрети «Під чужим ім'ям» про Ю. Кондратюка, «Зоряний капітан» про головного конструктора систем управління ракет харків'янина академіка В. Сергєєва, «Той самий Макаров» про легендарного директора «Південмашу».

Музі кіно І. Малишевський вірний досі. Ось результати його старань лише в недавно минулому, його перед'ювілейному році. Написано яскравий авторський текст до трисерійного фільму про Розстріляне відродження «Червоний ренесанс». До 80-ліття прославленого Інституту біохімії імені О. Палладіна створено фільм «Шифри життя». А наприкінці року в Будинку кіно в присутності цвіту українського ракетобудування відбулася прем'єра п'ятого фільму серіалу «Космос в особах» — двосерійного «Михайло Янгель. Доля». У ньому засобами кіно опукло виписано психологічний портрет Головного конструктора, двічі академіка: це його розумом і волею створено ракетно-ядерний щит часів холодної війни, а заодно й українську ракетну школу

Відзнаки

Лауреат Державної премії України ім. Т.Шевченка (1978);
Заслужений журналіст УРСР (1983);
Почесна Грамота Президії Верховної Ради України; лауреат Республіканської премії ім. Я.Галана (1975),
лауреат міжнародних кінофестивалів;
медаль ім. Ю. Кондратюка (1999).
Національне космічне агентство й Федерація космонавтики України в 1999 р. відзначили Ігоря Малишевського почесною нагородою в складі кіногрупи — за створення документально-публіцистичного фільму «Під чужим ім'ям» про трагічну долю одного з піонерів космонавтики, автора місячної траси Юрія Кондратюка.

Примітки

Awards 1982 — Krakowski Festiwal Filmowy [ 8 вересня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)
Ігор Малишевський. Вісім тактів забутої музики. 55 років тому закінчився Нюрнберзький процес [ 2 травня 2012 у Wayback Machine.] — Дзеркало тижня, № 39, 06.10.2001.

Джерела

http://www.ukrkino.com.ua/about/spilkanews/?id=2044 [ 28 травня 2015 у Wayback Machine.]
Ігор Малишевський на сайті IMDb (англ.)

[1] Awards 1982 — Krakowski Festiwal Filmowy [ 8 вересня 2011 у Wayback Machine.] (англ.)

[2] Ігор Малишевський. Вісім тактів забутої музики. 55 років тому закінчився Нюрнберзький процес [ 2 травня 2012 у Wayback Machine.] — Дзеркало тижня, № 39, 06.10.2001.