Мала Сердоба також Мала Сєрдоба рос Ма лая Сердоба ерз Вишка Сердоба тат Кече Сартаба село в Росії адміністративний цент

Мала́ Сердоба́ (також Мала Сєрдоба) (рос. Ма́лая Сердоба́, ерз. Вишка Сердоба, тат. Кече Сартаба) – село в Росії, адміністративний центр Малосердобинського району Пензенської області.

село Мала Сєрдоба

рос. Малая Сердоба


Герб	Прапор

Площа Леніна в центрі села

Країна

Росія

Суб'єкт Російської Федерації

Пензенська область

Муніципальний район

Малосердобинський район

Поселення

Малосердобинська сільрада

Код ЗКАТУ:

56244810001

Код ЗКТМО:

56644410101

Основні дані

Час заснування

5 (15) листопада 1697

Попередні назви:

Сердобинська слобода, Архангельське, Микільське

Населення

▼ 4039 (2021)

Поштовий індекс

442800

Географічні координати:

52°27′58″ пн. ш. 44°57′17″ сх. д. / 52.46624500002777580° пн. ш. 44.95484100002777694° сх. д.Координати: 52°27′58″ пн. ш. 44°57′17″ сх. д. / 52.46624500002777580° пн. ш. 44.95484100002777694° сх. д.

Часовий пояс

MSK, ()

Висота над рівнем моря

183 м

День міста

перша субота вересня

Катойконіми

малосердобинці, малосердобинець, малосердобинка

Найближча залізнична станція

Колишлей

Відстань

До залізничної станції:

39 км

До центру регіону (км):
- фізична:
- залізницею:
- автошляхами:

81
—

До Москви (км):
- фізична:
- залізницею:
- автошляхами:

603

—

Мапа

Мала Сєрдоба

Населення – 4039 осіб (2021). Село багатонаціональне, в ньому проживають росіяни, мордва (ерзя), татари та українці.

У селі розташовані єдині в Росії (пам'ятники жертвам) Голодомору.

Географія

Знаходиться в лісостеповій місцевості на річках Сердоба (притока Хопра) та Саполга, за 110 кілометрів на південь від Пензи, за 42 кілометри на південь від залізничної станції Колишлей Південно-Східної залізниці.

Історія

Засноване в 1697 року станічними козаками з Пензенського, Симбірського і Саранського повітів як від'їжджаючи слобода міста Петровська.

Після придушення Булавінського повстання колишні кінні козаки стали офіційно іменуватися орними солдатами. У 1717 році іменувалася Сердобинською солдатською слободою. До кінця XVIII століття поселення стало одним із найбільших у Саратовському Поволжі, волосним центром . До 1896 засновані 2 шкіряних заводу. Інші назви села — Архангельське, Микільське.

У 1795-1810 рр. селяни Малої Сердоби за вироком сходу створили на віддалених межах два села — Липівка і Шингал з метою перешкоди розширення за рахунок їх земель володінь сусідніх поміщиків. У 1920-1927 роках селяни Малої Сердоби організували 3 селища на віддалених полях, що залишилися після 1939 р. у складі Саратовської області: Шашкіне, Жулевський, Ленінський.

Восени 1905 — один із найбільших центрів соціалістів-революціонерів, діяла дружина, випускалися листівки. Радянська влада встановлена у грудні 1917 року мирним шляхом. У роки громадянської війни — прифронтове село, у березні 1921 року було зайнято на три дні антибільшовицькою бригадою донських козаків під керівництвом колишнього червоного командира, нагородженого орденом Червоного Прапора, Федора Попова. Влітку того ж року на околицях села йшли важкі бої з антонівцями із застосуванням артилерії.

З 23 липня 1928 року — районний центр Нижньо-Волзького краю. У 1930 році в Малій Сердобі почалася масова колективізація і демографічна катастрофа, викликана насильницькими методами її проведення. На 7 березня 1930 року в списку сімей, що підлягають розкуркуленню, значилося 497 осіб. У 1933 році від голоду в селі загинуло не менше 250 осіб. В результаті з 1929 по 1935 рік чисельність населення Малої Сердоби скоротилася на 2500 осіб.

У 1938 в Малій Сердобі налічувалося 1400 домоволодінь, працювала електростанція потужністю в 10 кВт (електроенергія подавалася в 14 будинків); діяли кооперативні шкіряні (шевська), швейна, деревообробні артілі, пекарня з вигрубкою 2 тонни хліба на добу, млин, 8 магазинів, чайна (їдальня); у розпорядженні МТС знаходилося 106 тракторів сукупною потужністю в 1750 л.з; 5 шкіл, 1450 учнів, дитячий сад і ясла (кожен на 25 дітей); Будинок культури на 348 місць, бібліотека; випускалася районна газета «комуна» накладом 1250 примірників; аптека, дитяча консультація, амбулаторія, лікарня на 36 ліжок, малярійний пункт; побутове обслуговування населення здійснювали готель (Будинок колгоспника) на 15 ліжок, лазня на 30 місць, перукарня.

У роки німецько-радянської війни більшість чоловіків пішло на фронт, забезпечення армії продовольством лягло на руки жінок і підлітків.

На початку 1960-х років почалася повсюдна електрифікація.

Адміністративно-територіальні реформи 1960-х років, скасування Малосердобинського району згубно позначилися на економічному та соціально-культурному розвитку села. Укрупнення колгоспів не додало ефективності суспільного виробництва, а населення зменшилося з 5 тисяч у 1959-му до 4 тисяч у 1970-му, що призвело до дефіциту робітників. Відновлення району покращило демографічну ситуацію, і з 1970 по 1989 чисельність населення Малої Сердоби збільшилася на 10%. У цей період була вирішена проблема доріг, розпочато програму газифікації, розгорнувся благоустрій, у вересні 1972 відкрита музична школа. У селі з'явився ряд нових вулиць, підвищилася продуктивність праці в сільському господарстві.

На 1993 рік у селі діяли дорожньо-будівельна ділянка, маслозавод , цегельний завод, ковбасний цех, хлібокомбінат, Будинок побуту, друкарня, млин, 2 олійниці, Будинок піонерів, стадіон, автовокзал. Успішно працювали центральна районна лікарня на 110 ліжок, будинок культури з кінозалом, бібліотека, школа мистецтв, муніципальний краєзнавчий музей. У середній школі імені Ф.в. Гладкова здобували освіту 772 учнів, в основної школі ім. Н. Є. Кушева-70.

З розпадом СРСР сільське господарство в селі згасло, почалася міграція жителів в міста, все ясніше проявлялося старіння населення.

З 2010-х років з'явилися ознаки відродження села, провісниками цього стало введення в дію нових соціально-культурних і спортивних об'єктів (фізкультурно-оздоровчого комплексу, басейну, спортивного майданчика, двох парків), повернення в обіг занедбаних земель.

Економіка

Основою економіки села є сільське господарство.

Примітки

Боряк, Тетяна (15 грудня 2020). ПАМ'ЯТНІ ЗНАКИ ЖЕРТВАМ ГОЛОДУ 1932–1933-х РОКІВ У РОСІЇ: РЕГІОНАЛЬНИЙ, ХРОНОЛОГІЧНИЙ ТА ІДЕОЛОГІЧНИЙ ВИМІРИ ПОЛІТИКИ ПАМ'ЯТІ (укр.). Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. ISSN 1728-2640.
Волчек, Дмитрий (5 червня 2019). Время людоедов. Голодомор и рождение советского человека [Час людожерів. Голодомор і народження радянської людини]. Радіо Свобода (рос.). Процитовано 9 травня 2024.
Полубояров, Михайло Сергійович (2015). Малосердобинская энциклопедия [Малосердобинська енциклопедія] (рос.). Пенза. с. 206—210. ISBN .
. www.suslony.ru (рос) . Архів оригіналу за 4 липня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.

[1] Боряк, Тетяна (15 грудня 2020). ПАМ'ЯТНІ ЗНАКИ ЖЕРТВАМ ГОЛОДУ 1932–1933-х РОКІВ У РОСІЇ: РЕГІОНАЛЬНИЙ, ХРОНОЛОГІЧНИЙ ТА ІДЕОЛОГІЧНИЙ ВИМІРИ ПОЛІТИКИ ПАМ'ЯТІ (укр.). Київ: Київський національний університет імені Тараса Шевченка. ISSN 1728-2640.

[2] Волчек, Дмитрий (5 червня 2019). Время людоедов. Голодомор и рождение советского человека [Час людожерів. Голодомор і народження радянської людини]. Радіо Свобода (рос.). Процитовано 9 травня 2024.

[3] Полубояров, Михайло Сергійович (2015). Малосердобинская энциклопедия [Малосердобинська енциклопедія] (рос.). Пенза. с. 206—210. ISBN .

[4] . www.suslony.ru (рос) . Архів оригіналу за 4 липня 2022. Процитовано 19 серпня 2022.