Літня інтерлюдіяшвед SommarlekОригінальний постер до фільмуЖанрдрама мелодрамаРежисерІнгмар БергманПродюсерАллан Екелюнд

Літня інтерлюдія
швед. Sommarlek
Оригінальний постер до фільму
Жанр	драма, мелодрама
Режисер	Інгмар Бергман
Продюсер	Аллан Екелюнд
Сценаристи	Інгмар Бергман Герберт Гревеніус
На основі	оповідання «Марі» Інгмара Бергмана
У головних ролях
Оператор	Гуннар Фішер
Композитори	Ерік Нурдгрен Бенгг Валлестрем Ескіль Еккерт-Люндін
Кінокомпанія	Svensk Filmindustri (SF)
Дистриб'ютор	Svensk Filmindustri
Тривалість	90 хв.
Мова	шведська
Країна	Швеція
Рік	1950
Дата виходу	1 жовтня 1951 (Швеція)
Кошторис	SEK 434 000
IMDb	ID 0044060
Рейтинг	IMDb:

Додаткові характеристики
Формат плівки	35 мм
Співвідношення	1,37 : 1
Колір	чорно-білий
Звук	моно

«Літня інтерлюдія» (швед. Sommarlek, відомий також під назвою «Літня гра») — шведський мелодраматичний фільм 1951 року, поставлений режисером Інгмаром Бергманом. У 1952 році стрічка брала участь в головній конкурсній програмі Венеційського міжнародного кінофестивалю у змаганні за «Золотого лева».

Прем'єра фільму відбулася 1 жовтня 1951 року в Швеції в кінотеатрі «Реда Кварн» (швед. Röda Kvarn).

Сюжет

Марі — прима-балерина стокгольмської королівської опери. До неї залицяється Давид Ністрем, але Марі тримається з ним прохолодно. Після репетиції «Лебединого озера» вона знаходить у своїй гримерці блокнот, який виявляється щоденником Генріка), з яким вона зустрічалася понад десять років тому. Через проблеми з електропроводкою в опері репетиція припиняється, і Марі вирушає на той острів, де вона колись зустріла Генріка, дорогою згадуючи події своєї юності.

Того літа вона мешкала на острові разом з тіткою Елізабет і дядьком Ерландом. Закоханий в Марі Ерланд пропонує їй втекти разом з ним. На острові вона зустрічає Генріка, молодого студента, і між ними починається роман. Літня ідилія закінчилася трагічно — Генрік невдало стрибнув у воду, отримав важку травму і не прийшовши до тями помер у лікарні. Ерланд, який був присутнім в лікарняній палаті, виявивши серед речей Генріка його щоденник, забирає його собі (через дванадцять років він відправить щоденник Марі). Намагаючись утішити Марі, Ерланд радить їй створити «броню» — уникати надалі сильних і щирих почуттів, повторно пропонує їй поїхати разом з ним, і Марі приймає його пропозицію.

Побачившись з дядьком Ерландом і відвідавши знайомі місця, де вона колись була щаслива, Марі повертається до Стокгольма, щоб відновити репетицію. Її пригнічений стан помічає балетмейстер і вгадує причину її туги. Після розмови з балетмейстером депресія Марі закінчується, вона вирішує розповісти Давиду про події своєї юності та дати прочитати йому щоденник Генріка.

У ролях


•	…	Марі
•	…	Генрік
• Альф Челлін	…	Давид
• Анналіза Еріксон	…	Кай
• Георг Фюнквіст	…	дядько Ерланд
• Стіг Улін	…	балетмейстер
• Рене Бйорлінг	…	тітка Елізабет
• Мімі Поллак	…	маленька дама
• Йон Бутвід	…	Карл
• Гуннар Ульссон	…	священик
• Дуглас Гоґе	…	Ніссе з носом
• Юліа Сесар	…	Майя
• Карл Стрем	…	Санделль
• Торстен Лілльекруна	…	Пелле-блондин
• Улав Рієго	…	лікар
• Ернст Брюнман	…	капітан судна
• Фюльгіа Садіг	…	медсестра
• Стен Матгссон	…	той, що сплигнув на берег
• Карл-Аксель Ельфвінг	…	посильний з квітами

Знімальна група

Автори сценарію — Інгмар Бергман, Герберт Гревеніус (за оповіданням "Марі" Інгмара Бергмана)
Режисер-постановник — Інгмар Бергман
Продюсер — Аллан Екелюнд
Оператор — Гуннар Фішер
Композитори — Ерік Нурдгрен, Бенгг Валлестрем, Ескіль Еккерт-Люндін
Монтаж — Оскар Русандер
Художник-постановник — Нільс Свенвалль

Історія створення фільму

Фільм знятий за неопублікованим оповіданням «Марі» Інгмара Бергмана. У роботі над сценарієм йому допомагав Герберт Гревеніус. Фільмування проходили з квітня по червень 1950 року. Натурні сцени знімалися на острові . Павільйонне знімання довелося перенести в кіномістечко під Стокгольмом, оскільки керівництво Королівського оперного театру після ознайомлення зі сценарієм не дозволило знімати фільм у своїй будівлі. Через кризу, що охопила шведську кіноіндустрію, прем'єра фільму була відкладена і він вийшов на екрани лише восени 1951 року.

Теми

У «Літній інтерлюдії» Бергман використав мотиви, деякі з яких з'являться в його подальших фільмах. Схожу літню любовну ідилію можна зустріти в «Літі з Монікою», мовчання Бога і втрату віри — в . У одній зі сцен Марі та Генрік збирають ягоди на суничній галявині. Одягнена в чорне літня тітка Генріка, якій лікарі поставили смертельний діагноз, грає в шахи зі священником, який заявляє, що спілкується з нею, «щоб краще зрозуміти саму Смерть» — цю сцену можна розглядати як прообраз відомої шахової партії між лицарем і Смертю в «Сьомій печатці».

Інгмар Бергман розглядав фільм як одну з поворотних точок у своїй творчості, назвавши його своєю першою авторською роботою:

Для мене особисто «Літня гра» — один з найважливіших моїх фільмів, хоча комусь він, можливо, і здасться застарілим. Але мені він таким не здається. Тоді я вперше виявив, що працюю абсолютно самостійно, що в мене є свій стиль, що я створив нарешті власний фільм зі своїм особливим виглядом, якого ніхто не повторить. Цей фільм не схожий ні на чий інший. Це був мій перший по-справжньому власний твір. Я раптом виявив, що правильно встановлюю камеру, що домагаюся потрібних мені результатів і все відповідає тому, що я задумав.
— Інтерв'ю Ингмара Бергмана

Критика

«Літня інтерлюдія» мала успіх у шведських глядачів і була прихильно прийнята місцевими кінокритиками. Стіг Альмквіст у часописі ^[sv] висловив захоплення режисерським талантом Бергмана і передбачив, що з часом він може досягти «революційних результатів» у кінематографі. Також шведські критики відмітили, що «новий Бергман» практично повністю звільнився від властивого його раннім роботам надмірного захоплення символізмом і меланхолією, які не завжди були зрозумілі масовому глядачеві.

«Літня інтерлюдія» була включена до конкурсної програми 1951 року, але керівництво компанії Svensk Filmindustri вирішило відмінити показ, щоб вивчити реакцію шведської аудиторії. Показ відбувся в , але фільм не отримав нагород.

У американському прокаті фільм з'явився в 1954 році під назвою «Заборонена інтерлюдія» (англ. Illicid Interlude). Кіноіндустрія США продовжувала керуватися , який надмірно обмежував свободу творчості, зокрема, через заборону на дуже стримані за мірками європейського кіно еротичні сцени. З цієї причини значна частина європейських фільмів до середини 1960-х потрапляла в американський прокат через дистриб'юторів, які займалися малобюджетним експлуатаційним кіно і робили в рекламі акцент на наявність у фільмі еротичних сцен, змінюючи оригінальну назву і створюючи відповідні афіші. У випадку з «Літньою інтерлюдією» дистриб'ютор застосував ще один засіб — у деякі прокатні копії була додана знята в США сцена з купанням у голому вигляді. Проте, фільм був помічений і позитивно оцінений американськими кінокритиками. у своїй рецензії для New York Times засудив вищезгаданий спосіб просування фільму, відмітивши видатний художній рівень стрічки: роботу оператора і хорошу гру Май-Бритт Нільсон, якій вдалося з великою певністю втілити на екрані образ безтурботної 15-річної дівчини і пригніченої 28-річної жінки.

У Франції «Літня інтерлюдія» з'явилася лише в 1958 році, коли демонструвалася у рамках ретроспективного показу робіт Інгмара Бергмана у французькій сінематеці. Попри те, що до цього моменту з'явилися пізні фільми, які принесли Бергману міжнародну популярність («Усмішки літньої ночі», «Літо з Монікою», «Сьома печатка» і «Сунична галявина»), Жан-Люк Годар у своїй статті для «Кайє дю сінема» приділив «Літній інтерлюдії» особливу увагу, назвавши її «найпрекраснішим з фільмів».

Нагороди та номінації

Список нагород та номінацій
Кінофестиваль/Кінопремія	Рік	Категорія	Номінант(и)	Результат	Дж
Венеційський міжнародний кінофестиваль	1952	Золотий лев	Літня інтерлюдія	Номінація

Коментарі

Під час гри в шахи тітка говорить Марі, що має намір пережити Генріка.
Окрім цілком безневинної за європейськими мірками, але непристойною, з точки зору кодексу Гейса, сцени з переодяганням у літньому будиночку «Літня інтерлюдія» містила ще й неприпустиму антирелігійну сцену: після смерті Генріка Марі заявляє, що «ненавидить Бога і хоче плюнути йому в обличчя».
Аналогічна доля спіткала й інші ранні фільми Бергмана. Фільм «Літо з Монікою» в американському прокаті дістав назву «Моніка: історія поганої дівчинки!» (англ. Monika, the Story of a Bad Girl!), а «Вечір блазнів» — «Гола ніч» (англ. Naked Night).
«На останньому подиху», повнометражний дебют Годара, що приніс йому популярність як одному з основоположників французької «нової хвилі» вийшов у 1960 році. До цього моменту Годар був більше відомий як кінокритик.

Примітки

(англ.). The Ingmar Bergman Foundation. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 6 лютого 2017.
Vermilye, 2002.
Macnab, 2009, с. 69.
Peter Cowie (29 травня 2012). (англ.). Criterion. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 6 лютого 2017.
Darragh O’Donoghue (2009-03). . Cinémathèque Annotations on Film (англ.). Senses of Cinema. Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 7 лютого 2017.
Бергман, 1985, с. 159.
Steene, 2005, с. 195.
Björklund, Larsson, 2016, с. 11.
Balio, 2010, с. 131.
. . Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 26 березня 2018.
Нагороди та номінації фільму Літня інтерлюдія на сайті IMDb (англ.)

Джерела

И. Бергман. Бергман о Бергмане: Ингмар Бергман в театре и кино / ред. Козловский Ю. А., сост. А. Парин, В. Гульченко. — М. : Радуга, 1985. — 525 с.(рос.)

И. Бергман. Картины = Bilder / Перев. со швед. А. Афиногеновой. — М. : Музей кино, Alexandra, 1997. — 439 с. — .(рос.)
Elisabet Björklund, Mariah Larsson. Swedish Cinema and the Sexual Revolution: Critical Essays. — McFarland, 2016. — 248 с. — .
Лурселль, Жак. Sommarlek / Летняя игра // Авторская энциклопедия фильмов. — СПб. : Rosebud Publishing, 2009. — Т. 2. — С. 934—935. — 3000 прим. — .(рос.)
Jerry Vermilye. Ingmar Bergman: His Life and Films. — McFarland, 2002. — 192 с. — .
Tino Balio. The Foreign Film Renaissance on American Screens, 1946–1973. — Univsity of Wisconsin Press, 2010. — 367 с. — .
Geoffrey Macnab. Ingmar Bergman: The Life and Films of the Last Great European Director. — I.B.Tauris, 2009. — 256 с. — .
Birgitta Steene. Ingmar Bergman: A Reference Guide. — Amsterdam University Press, 2005. — 1088 с. — .

Посилання

Літня інтерлюдія на сайті IMDb (англ.) (станом на 26.03.2018)

[3] Під час гри в шахи тітка говорить Марі, що має намір пережити Генріка.

[9] Окрім цілком безневинної за європейськими мірками, але непристойною, з точки зору кодексу Гейса, сцени з переодяганням у літньому будиночку «Літня інтерлюдія» містила ще й неприпустиму антирелігійну сцену: після смерті Генріка Марі заявляє, що «ненавидить Бога і хоче плюнути йому в обличчя».

[10] Аналогічна доля спіткала й інші ранні фільми Бергмана. Фільм «Літо з Монікою» в американському прокаті дістав назву «Моніка: історія поганої дівчинки!» (англ. Monika, the Story of a Bad Girl!), а «Вечір блазнів» — «Гола ніч» (англ. Naked Night).

[14] «На останньому подиху», повнометражний дебют Годара, що приніс йому популярність як одному з основоположників французької «нової хвилі» вийшов у 1960 році. До цього моменту Годар був більше відомий як кінокритик.

[foundation-1] (англ.). The Ingmar Bergman Foundation. Архів оригіналу за 27 березня 2018. Процитовано 6 лютого 2017.

[FOOTNOTEVermilye2002-2] Vermilye, 2002.

[FOOTNOTEMacnab200969-4] Macnab, 2009, с. 69.

[5] Peter Cowie (29 травня 2012). (англ.). Criterion. Архів оригіналу за 30 серпня 2017. Процитовано 6 лютого 2017.

[6] Darragh O’Donoghue (2009-03). . Cinémathèque Annotations on Film (англ.). Senses of Cinema. Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 7 лютого 2017.

[FOOTNOTEБергман1985159-7] Бергман, 1985, с. 159.

[FOOTNOTESteene2005195-8] Steene, 2005, с. 195.

[FOOTNOTEBjörklund,_Larsson201611-11] Björklund, Larsson, 2016, с. 11.

[FOOTNOTEBalio2010131-12] Balio, 2010, с. 131.

[13] . . Архів оригіналу за 7 серпня 2017. Процитовано 26 березня 2018.

[15] Нагороди та номінації фільму Літня інтерлюдія на сайті IMDb (англ.)