Література жахів

Література жахів (англ. horror fiction) — жанр художньої літератури, що початково мав на меті викликати в читача відчуття тривоги, страху і супутніх відчуттів. Надалі, у процесі жанрового розвитку, містив елементи гумору, передавав атмосферу ^[en] тощо. Така література часто містить містичне або фантастичне допущення, проте воно не є обов'язковим.

Історія

Жанр жахів походить з фольклорних та релігійних уявлень про смерть, потойбічне життя, зло, як демонічне так і втілене в людині. Попередниками жанру називають деякі лицарські романи середини XIII століття, наприклад, «L’âtre périlleux», французькі «трагічні історії» XVI—XVII ст.

Як окремий напрямок література жахів оформилася в останній чверті XVIII століття з появою в Англії готичного роману. Його вирізняло тяжіння до зображення таємничого, ірраціонального, жахливого і невідворотного. Місцями дії готичних романів виступали руїни монастирів, замків, підземелля, склепи. Основою сюжету часто служило прокляття, відплата, що переслідує злочинця. Основоположником готичного роману вважається , який став відомим завдяки роману (1764). Класиками готичного роману вважаються Анна Редкліф, Вільям Бекфорд, Метью Льюїс і Чарльз Роберт Метьюрін.

Хоча готичний роман до середини XIX століття занепав, його вплив продовжував зберігатися, насамперед, в англійській літературі. Серед класичних зразків жанру називають «Дракулу» Брема Стокера та «Химерну пригоду з доктором Джекілом та містером Гайдом» (1886) Роберта Льюїса Стівенсона. У ХІХ — ХХ ст. оповідання жахів виходять у численних збірках та антологіях, серед найпопулярніших був книжковий серіал «Вампір Варні, або Кривавий бенкет», що виходив у Лондоні з 1847 року. Кожний розділ цього твору був окремою книгою — загалом вийшло 220 таких книжок.

Біля витоків жахів в американській літературі знаходився роман Коттона Метера «Чудеса невидимого світу» (1693), що вийшов через рік після справи Салемських відьом. Один з найвідоміших американськмх письменників жаху XIX століття — Едгар Аллан По, відомий зображенням впливу злих сил на людину, «сутінкових» станів духу, атмосфери жаху в людському існуванні. Ще одним відомим письменником в американській літературі жахів XIX століття є Амброз Бірс. Багато оповідань Бірса пронизані відчуттям приреченості людини, безнадійності її буття. В оповіданнях Бірса багато смертей, але люди гинуть не від якоїсь конкретної причини, а від самого страху.

Пізніше, в 30-50-ті XX століття, з'являються розповіді Рональда Даля, Джона Кольера, Джеральда Кершо, які поєднували надприродне з чорним гумором. В Америці поштовх розвитку жанру дав журнал «Weird Tales» (заснований 1923), де вперше з'явилися твори Г. Ф. Лавкрафта, Кларка Ештона Сміта, Роберта Ірвіна Говарда, , Роберта Блоха. До жанру жахів відносяться деякі оповідання Рея Бредбері.

Класиком сучасних жахів вважається Стівен Кінг. Відомі також («Той, що виганяє диявола»), Айра Левін («Дитина Розмарі»), Клайв Баркер («Повсталий з пекла»), Роберт Маккаммон («Вони жадають»), Енн Райс («Вампірські хроніки»), , Річард Лаймон, Пітер Страуб, Уітлі Стрібер, Джек Кетчам.

В українській літературі попри значну популярність серед читачів жанр мало розвинений та видавничо поширений. Відносно популярними, від 1990-х, були окремі тематичні твори Дяченків.

Див. також

• Фільм жахів
• Готична література

Примітки

1. Гаврильченко, Аліса. . http://stos.com.ua. Архів оригіналу за 15 вересня 2017. Процитовано 15 вересня 2017.

Джерела

• Мистецтво переляку [ 16 грудня 2014 у Wayback Machine.]
• Хоррор, ужасы, ужастики… Мифы и правда запретного жанра. Парфенов М. С. [ 26 серпня 2014 у Wayback Machine.]