Лупареве

Лу́пареве — село в Україні, у Галицинівській сільській громаді Миколаївського району Миколаївської області. Населення становить 1268 осіб.

село Лупареве
Країна	Україна
Область	Миколаївська область
Район	Миколаївський район
Громада	Галицинівська сільська громада
Основні дані
Населення	1268
Площа	0,936 км²
Густота населення	1354,7 осіб/км²
Поштовий індекс	57287
Телефонний код	+380 512
Географічні дані
Географічні координати	46°41′49″ пн. ш. 31°58′46″ сх. д. / 46.69694° пн. ш. 31.97944° сх. д. / 46.69694; 31.97944Координати: 46°41′49″ пн. ш. 31°58′46″ сх. д. / 46.69694° пн. ш. 31.97944° сх. д. / 46.69694; 31.97944
Середня висота над рівнем моря	6 м
Водойми	Бузький лиман
Місцева влада
Адреса ради	57286, Миколаївська обл., Миколаївський р-н, с. Галицинове, вул. Центральна, 1
Карта
Лупареве
Лупареве
Мапа

Історія

В «Історії міст і сіл Української РСР. Миколаївська область» (1971) – щодо часу заснування сусідніх з Лупаревим сіл зазначено: «Кисляківка заснована в середині XVIII ст. на місці колишнього запорозького поселення. У другій половині XVIII ст. поруч з Кисляківкою виникло село Свято-Троїцьке». Водночас історія заселення околиць села із сучасною назвою Лупареве , бере початок від стоянок і поселень з ІІ тис. до Р.Х. і давніх еллінів, про що свідчать археологічні дослідження (залишки поселень VI – першої чверті V ст. до Р.Х. знайдено на південному схилі Лупаревої Балки), поселення згадані у козацьких літописах, друкованих творах європейських та російських картографів, військових інженерів, дипломатів і мандрівників з XVII ст., а в народних легендах й ще раніше.

В «Описі України…» – першому західноєвропейському творі, присвяченому історії України (праця опублікована у 1651 р. і перевидана 1660-го), французький військовий інженер і картограф Г. Л. де Боплан (бл. 1600 – 1673) так описує ці землі: «На три льє вище Очакова знаходиться гирло Богу, де лежить острів у формі трикутника довжиною до півльє, навпроти Семенового Рогу [Semenwiruk]. Вище Семенового Рогу на Бозі знаходиться Виноградна Криниця з джерелом прямо над проваллям…»

У коментарях відомого українського історика В. Антоновича до «Опису України…» Боплана, виданого в «Мемуарах, относящиеся к истории Южной Руси» (Випуск 2, 1896), у «Додатку» до «Опису України…» перевиданому факсимільним та у перекладі українською (1990) вказано, що «Семенів Ріг – коса при з’єднанні лиманів Богу і Дніпра. Назву пов’язують з легендою про козацького отамана Семена, який поселився там зі своїми людьми у XIV ст. Насправді йдеться про людей київського князя Симеона Олельковича (50 – 60-ті роки XV ст.), які вартували тут, на південній межі Київського князівства».

Семенів Ріг разом із сусідніми топонімами згаданий у другому томі наймонументальнішого твору української історико-мемуарної прози XVII – XVIII ст. – «Літописі» Самійла Величка (1670 – 1728), де у «Реєстрі річок і прикмет…» зазначено: «Річки, балки та інші прикмети польові з чигринського боку, які є понад рікою Дніпром, починаючи від Січі до річки Богу, а від Богу до самого Очакова так називаються: …Річка Солонець Великий, нижче Станіслава. / Семенів Ріг, нижче Солонця Великого – до річки Богу. / Берег Руська Коса – біля самого гирла річки Богу, де Буг впадає у лиман».

Інший француз за походженням і німецький дипломат Жан-Бенуа Шерер (1741 – 1824), відвідавши Україну та із симпатією ставлячись до її народу й історії, використовуючи при написанні численні джерела, у 1789 р. видав французькою мовою «Аннали Малої Росії, або Історія запорозьких і українських козаків…» (праця перевидана німецькою 1789 р., а українською – у 1994 р. за перекладом з французької В. В. Коптілова), де він розповів цю ж, дещо змінену, легенду про перших поселенців нашого краю. На п’ятдесятій сторінці «Анналів..» Шерер пише: «Походження козаків, якщо можна їм вірити, сягає 800 року, а їхні перші військові збори відбулися 948 р. Ось що вони нам розповідають про свою давню історію. Один чоловік на ймення Симеон прибув з Польщі у Лиман – місто (певніше місце. – І.М.) у гирлі Бугу. Звідти він пішов на косу – це слово означає вузьку смугу землі або взагалі піщану мілину. Та коса й досі зветься з цієї причини Семенів Ріг. Той Семен прийшов на цю смужку землі, щоб полювати на диких кіз, кабанів та на іншу звірину. По багатющих ловах протягом літа він повернувся, щоб перебути в себе решту року. Його товариші, дізнавшися про безліч дичини навколо коси, зібралися його супроводжувати. Їх була ціла сотня, і вони обрали його на свого голову, або отамана. Протягом багатьох років вони мешкали у тому гирлі Бугу».

11 травня 2013 року пошукова експедиція у складі О. Шарафанова, О. Ковальової, О. Матіюка, І. Марцінковського, С. Глушка – з метою фотофіксації пам’яток козацької доби – відвідала давній цвинтар с. Лупаревого, у центрі якого серед впорядкованих могил ХХ ст. збереглися ще сім давніших надмогильних кам’яних хрестів. Виготовлені вони з вапняку, вирізані за формою і часом встановлення. Зі слів мешканців села (люди впорядковували могили до поминальної неділі), хрестів було більше, але деякі з них впали зі стрімкого берега, на якому стоїть цвинтар, у лиман, а частина знищена підзахороненнями.

На одному з семи хрестів, встановленому на могилі й відкопаному від нижнього зрізу рамен, із зовнішнього боку напис: «ЗДЄСЪ / ПОГРЄБ / ЄНЪ РАБЪ / БОЖІЙ / ПОЛТАВ / СКОЙ ГУБЄРНІИ ЗОЛО / ТОНОШСКАГО УЄЗДА КАЗ / ННОГО СЄЛЄНІЯ МЄЛН / ИКОВЪ К / ОЗАКЪ Я / КОВЪ СУ / ТУЛА ЖІ / ЛЪ НА СВЄ / Тѣ 86 ЛѣТЪ / 1838 ГО / ФЄ БД» («Тут похований раб Божий Полтавської губернії Золотоноського повіту державного села Мельники козак Яків Сутула. Жив на світі 86 років. 1838 року, лютого Божого дня»). Між 10 і 11 рядками над іменем, висічена в камені дата – «1742», меншої глибини прорізання і висотою цифр вдвічі меншою від розмірів літер основного тексту. Дата поставлена, ймовірно, пізніше і мала б свідчити про рік народження козака, але помилкова, оскільки повинна би бути 1752 (1838 – 86 = 1752). Хрест таких розмірів: висота – (до розкопаної землі), ширина на рівні рамен – , товщина – 12 – (зліва товстіший), середня висота літер основного тексту –

Отже, народні перекази, мемуарні праці Боплана (1651), Мишецького (1747) і Шерера (1789), «Літопис Семена Величка» і кам’яні надмогильні хрести засвідчують, що сучасне село Лупареве засноване, а околиці здавен заселені українськими запорозькими козаками, вихідцями із центральної України. Їхні нащадки, зберігаючи традиції, й понині живуть у селі, оскільки тут й дотепер мешкає родина з прізвищем Сутула.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 1329 осіб, з яких 703 чоловіки та 626 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкало 1255 осіб.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
українська	94,48 %
російська	4,89 %
вірменська	0,32 %
болгарська	0,08 %
інші	0,23 %

Цікаві факти

У селі планують відродити старовинне українське ремесло – гончарство, при цьому у своїй роботі майстри хочуть дотримуватися ольвійського стилю кераміки.

Примітки

1. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
2. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Миколаївська область (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
3. Розподіл населення за рідною мовою, Миколаївська область (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
4. . Архів оригіналу за 22 жовтня 2019. Процитовано 22 жовтня 2019.

Посилання

• Погода в селі Лупареве [ 3 лютого 2020 у Wayback Machine.]