Лагодицький монастир

Лагодицький монастир XV століття — православний монастир, що існував на українських землях в селі Лагодичі (Lahodzycze — Лагодиче) колишнього Белзького князівства, а згодом Буського повіту Белзького воєводства Корони Польської. Нині — Золочівський район, Львівська область.

Писемні згадки

17 квітня 1448 року — в акті про розмежування Павлом з Олеська, підкоморієм львівським, свого села Жуличі (Жуличе) від села Лагодичі (Лагодиче), що належало Івану Белзецькому.

5 травня 1488 року — в акті про розмежування села Жуличі від сіл Почапи і Лагодичі, а також в акті про розмежування сіл Почапи і Лагодичі від села Хильчиці (Хильчиче).

Локалізація

Монастир знаходився у лісі, розміщеному на північ від річки Белзець (Белзеч), яку утворювали кілька жулицьких струмків, вливаючись в одне русло біля громадської дороги Княже — Черемошня (нинішня ділянка дороги Почапи — Білий Камінь), але нижче від витоків потоку Гнилець (Гнилеч), що протікає через ліс і впадає у річку Белзець.

Локалізація Лагодицького монастиря і села Лагодичі на карті XIX століття за розмежувальними актами XV століття.

Місце розташування монастиря можна позначити поблизу сполучення нинішньої асфальтної дороги з Жулич зі шляхом Почапи — Білий Камінь.

Село Лагодичі знаходилося на північному заході від витоків потоку Гнилець — на південно-західних відрогах Жулицької гори, в районі розгалуження дороги з Белзця (Гончарівки) на три напрямки — Бужок, Черемошня і Жуличі. Між самими Жуличами і Лагодичами був ще один ліс, який під час розмежування був розділений між обома селами.

Розмежувальні акти 1488 року служать підставою для судження, що село Лагодичі було у минулому жульцьким присілком. Південно-західний розмежувальний копець між обома селами був встановлений неподалік села Белзець — біля греблі Белзецького ставу, яка в документах згадується як «королівська гатка».

Заснування

Ліс, у якому розміщувався монастир, у розмежувальних актах має назву «Монастирський». Усталена назва свідчить, що монастир був збудований задовго до 1488 року. Можливо, це зробили монахи з давньоруського Пліснеського монастиря, що, за переказами, був заснований в ХІІ ст. белзькою князівною Оленою Всеволодівною і зруйнований 1241 року монголами.

Назва греблі Белзецького ставу як «королівська гатка» підказує, що до впорядкування цієї місцевості, а може, й до заснування самого монастиря мав відношення хтось з руських королів — Данило Галицький, Юрій Львович, або ж сини останнього Андрій чи Лев, які вважаються фундаторами Олеського замку.

Ще одна версія заснування Лагодицького монастиря пов'язана з його розміщенням на краю Рожного Поля – відомого історичного місця на галицько-волинському пограниччі, де 1099 року відбулася битва між військами галицьких князів Ростиславичів — Володаря і Василька, з одного боку, та київським князем Святополком, з іншого.

Битва закінчилась перемогою галицької дружини і заклала підвалини майбутньої могутності Галицької держави. Водночас битва мала характер військової міжусобиці, що засуджувалася різними групами тогочасного руського населення. Можливо, що саме на пам'ять про руських воїнів, що полягли з обох сторін, на цьому галицько-волинському пограниччі було заснована і село Лагодичі (Лагодиче), і Лагодицький монастир. Їхнє ім’я походить від дієслова «лагодити» – «умиротворювати», «наводити порядок», «вносити злагоду».

Михайло Грушевський локалізував Рожне Поле біля Золочева, а саме на північному заході від цього міста в напрямі до Скваряви й Скнилова. Це цілком відповідає локалізації Лагодицького монастиря, розміщеного на північно-східній околиці Рожного Поля.

З назвою «Рожне Поле» може бути пов'язане урочище «Рогожно» (Rogoszno), що згадується 1488 року при опису межі сіл Жуличі і Лагодичі.

Окремі спостереження

• Після 1488 року Лагодицький монастир, як і село Лагодичі, не згадуються в історичних документах. Очевидно, на рубежі XV–XVI століть вони були зруйновані, як і чимало інших місцевих поселень.

• За підрахунками історика Івана Крип'якевича, на землях Галичини згадується 57 середньовічних монастирів, що діяли у ХІІ–XV столітті. З них у колишньому Золочівському повіті існувало 2 — Підгорецький (Пліснеський) і Лагодицький.

Примітки

1. Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej… — T. IX.  — S. 131—137.
2. Давні згадки про Жуличі, 2016.
3. Жуличі. Василь Пачовський, 2013.
4. Чучка П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник… – C. 213–214
5. Грушевський М. Рожне поле… – C. 172–173
6. Крип'якевич І. Середневічні монастирі в Галичині… — C. 71.

Джерела

• Грушевський М. Рожне поле // Записки товариства імені Шевченка: вид-во, присвяч. науці і письменству укр.-рус. народу. – Львів: Накладом Т-ва імені Шевченка. – 1907. – Т. 77, кн. 3. – C. 171-173.
• Жуличі. Василь Пачовський: збірник історико-краєзнавчих праць і літературно-художніх творів / автор передмови та прим. А. Т. Квасецький, автор післямови, голов. ред. В.  Т. Джуран. — Чернівці : Зелена Буковина, 2013. — 398 с. — .
• Квасецький А. Т. Давні згадки про Жуличі і сусідні поселення над річками Буг і Белзець: Історичний нарис. — Чернівці : Зелена Буковина, 2016. — 84 с.
• Крип'якевич І. Середневічні монастирі в Галичині // Записки Чина св. Василія Великого. — 1926. — Т. II. — С. 70-104.
• Чучка П. Слов'янські особові імена українців: історико-етимологічний словник. — Ужгород: Ліра, 2011. — 432 с.
• Akta grodzkie i ziemskie z czasów Rzeczypospolitej Polskiej z archiwum tak zwanego Bernardynskiego we Lwowie. — Lwów: Drukarnia Zakładu Narodowego imienia Ossolińskich, 1868—1903. — T. IX. (пол.)
• Bełzec, potok // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 131. (пол.)