Володи мир Дми трович Лаврине нков рос Владимир Дмитриевич Лавриненков 17 травня 1919 Птахіно 14 січня 1988 радянський л

Володи́мир Дми́трович Лаврине́нков (рос. Владимир Дмитриевич Лавриненков; 17 травня 1919, Птахіно — 14 січня 1988) — радянський льотчик-ас, двічі Герой Радянського Союзу (1943, 1944), в роки німецько-радянської війни заступник командира ескадрильї 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку 8-ї повітряної армії Південного фронту. Генерал-полковник авіації (1971). Депутат Верховної Ради Білоруської РСР 7-го скликання. Депутат Верховної Ради УРСР 8—10-го скликань. Член ЦК КПУ в 1971—1981 р.

Володимир Дмитрович Лавриненков

рос. Владимир Дмитриевич Лавриненков

Народження

17 травня 1919

Смерть

14 січня 1988 (68 років)
Київ

Поховання

Національність

Країна

Освіта

Військова академія імені М. В. Фрунзе (1948) і Вища військова академія імені К. Є. Ворошилова

Партія

ВКП(б)

Звання

Генерал-полковник авіації

Війни / битви

Німецько-радянська війна

Нагороди

Нагороди інших країн

Кавалер воєнного хреста 1939—1945 з пальмовою гилкою (Франція)

Лавриненков Володимир Дмитрович у Вікісховищі

Біографія

Народився 17 травня 1919 року в селі Птахіному Починковского району Смоленської області в родині селянина. Росіянин. У 1934 році закінчив сім класів неповної середньої школи і вступив до школи фабрично-заводського учнівства. Працював столяром і одночасно займався в аероклубі.

У 1940 році призваний до лав Червоної Армії. У 1941 році закінчив Чугуївське військове авіаційне училище. Залишений в ньому інструктором. Потім служив інструктором в Чернігівській військовій авіаційній школі.

Учасник німецько-радянської війни з липня 1941 року. Член ВКП (б) з 1942 року. До лютого 1943 року заступник командира ескадрильї 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку (268-ма винищувальна авіаційна дивізія, 8-ма повітряна армія, Південний фронт) гвардії молодший лейтенант В. Д. Лавриненков здійснив 322 бойових вильоти, брав участь в 78 повітряних боях, збив особисто 16 і в групі 11 літаків противника.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 травня 1943 року гвардії молодшому лейтенанту Володимиру Дмитровичу Лавриненкову присвоєно звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 957).

23 серпня 1943 року у повітряному бою пішов на таран і вистрибнув з літака на парашуті. Приземлився на ворожій території і потрапив у полон. Його відправили до Берліна для допиту, але в дорозі він разом з іншим льотчиком вистрибнув вночі з поїзда і зник. Протягом трьох місяців воював у партизанському загоні імені В. І. Чапаєва під командуванням О. В. Тканка. Потім повернувся в свій полк і отримав звання гвардії капітана. З жовтня 1943 по травень 1944 року воював у небі Криму.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 липня 1944 року за відвагу і мужність в боях, успішне командування ескадрильєю, 34 збитих ворожих літаків особисто гвардії майору Володимиру Дмитровичу Лавриненкову вдруге присвоєно Звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 20).

У липні 1944 року після загибелі гвардії підполковника призначений командиром 9-го гвардійського винищувального авіаційного полку (1-ша повітряна армія, 3-й Білоруський фронт). Після перенавчання на літаку Ла-7 воював в Прибалтиці і під Кенігсбергом. Останні бойові вильоти здійснив у небі Берліна. Усього в роки війни здійснив 488 бойових вильотів, в 134 повітряних боях збив особисто 36 і в групі 11 літаків противника.

Після закінчення війни служив у військах протиповітряної оборони. У 1945–1946 роках був командиром авіаполку. У 1948 році закінчив Військову академію імені М. В. Фрунзе. У 1949–1951 роках командував авіаційною дивізією. З 1951 року — начальник навчального центру винищувальної авіації ППО країни, потім слухач Військової академії Генерального штабу, яку закінчив в 1954 році.

У 1955–1962 роках — командувач винищувальної авіації армії ППО, в 1962–1968 роках — 1-й заступник командувача 8-ю окремою армією ППО (Київ), в 1968–1977 роках — командувач 8-ю окремою армією ППО.

У 1971 році В. Д. Лавриненкову було присвоєно військове звання «генерал-полковник авіації».

З 1977 року начальник штабу — заступник начальника Цивільної оборони Української РСР. З 1984 року працював військовим консультантом Київського військового училища ППО.

Жив у Києві. Помер 14 січня 1988 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі (ділянка № 7).

Нагороди, почесні звання

Нагороджений двома орденами Леніна, орденом Жовтневої Революції, шістьма орденами Червоного Прапора, орденом Вітчизняної війни 1-го ступеня, орденом Червоної Зірки, медалями.

Почесний громадянин міст Смоленська (рішення Виконкому Смоленської міськради від 25 вересня 1983 року), Починка і Севастополя (рішення Севастопольської міської ради № 294 від 6 травня 1974 року).

Твори

Самостійно та у співавторстві написав біографічні твори «Повернення в небо [ 3 вересня 2014 у Wayback Machine.]» (1974), «Сокіл-1» (1976), «Шпага честі» (1980), «Без війни» (1982), «Дід Василь» (1986), «Сокіл-2» (1988).

Пам'ять

Бронзовий бюст Лавриненкова встановлений в місті Починку Смоленської області.

У Києві, по вулиці Михайла Грушевського, 34а, на будинку де в 1969–1988 роках жив Лавриненков, в 1989 році встановлена бронзова меморіальна дошка (барельєф; скульптор О. П. Скобліков, архітектор ). Пам'ятник Лавриненкові встановлений також у місті Василькові на вулиці Декабристів.

Примітки

Офіційний сайт адміністрації Смоленська. [ 11 травня 2012 у Wayback Machine.](рос.)
Хто є хто в Україні.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
Захоплюючий Київ^{[недоступне посилання з липня 2019]}

Джерела та література

О. В. Буцько. Лавриненков Володимир Дмитрович [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 11. — .
П. Д. Пиріг. Лавриненков Володимир Дмитрович [ 21 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .

Література

Андреев С. А. Совершённое ими бессмертно. — Кн. 2. — М.: «Высшая школа», 1986;
Бессмертные подвиги. — М.: Воениздат, 1980;
Бобров Н. Н. Дважды Герой Советского Союза В. Д. Лавриненков. — М.,1950;
Бодрихин Н. Г. Советские асы. М., 1998;
В небе Сталинграда. — Волгоград: Нижне-Волж. кн. изд., 1983;
Великая Отечественная война 1941—1945: События. Люди. Документы.-Политизд. 1990;
Герои Советского Союза. Краткий биографический словарь. Том 1. М.: Воениз., 1987;
Губин Б. А., Киселёв В. А. Восьмая воздушная. — М.: Воениздат, 1986;
Дважды Герои Советского Союза. — М.: Воениздат, 1973;
Зильманович Д. Я. На крыльях Родины. — Алма-Ата: Жалын, 1985;
Иду на таран. — Волгоград: Нижне-Волж. кн. изд., 1978;
Люди бессмертного подвига. Книга 1. М., 1975;
На грани возможного. — 2-е изд., испр. и доп. — М.: «Лимб», 1993;
Над огненным Доном. — Ростоов-на-Дону: Ростовское кн. изд., 1985;
Покрышкин А. И. В небе войны. — Новосибирск: 1988;
Покрышкин А. И. Познать себя в бою. — М.: ДОСААФ, 1986;
Советские асы. — М.: «Восточный фронт», 1996;
Советские Военно-Воздушные Силы в ВОВ 1941—1945 гг. — М.:Воениздат, 1968.

Посилання

Лавриненков Володимир Дмитрович. // Сайт «Герои страны» (рос.).
Фотографії Лавриненкова у літаків в 9 ГИАП [ 13 липня 2018 у Wayback Machine.] (рос.)

[1] Офіційний сайт адміністрації Смоленська. [ 11 травня 2012 у Wayback Machine.](рос.)

[2] Хто є хто в Україні.^{[недоступне посилання з червня 2019]}

[3] Захоплюючий Київ^{[недоступне посилання з липня 2019]}