Коцко Адам

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Коцко.

Адам Здислав Коцко (23 грудня 1882, с. Шоломия або Шоломинь, нині Пустомитівський район, Львівська область — 1 липня 1910, Львів) — діяч українського студентського руху в Галичині, борець за український університет у Львові.

Адам Коцко
Народився	23 грудня 1882(1882-12-23) с. Шоломинь, Пустомитівський район, Львівська область
Помер	1 липня 1910(1910-07-01) (27 років) м. Львів ·кульове поранення
Поховання	Личаківський цвинтар
Громадянство	Австро-Угорщина
Національність	українець
Діяльність	громадський активіст
Відомий завдяки	діяч українського студентського руху
Alma mater	Львівська академічна гімназія Львівський університет
Батько	Андрій Коцко
Мати	Соломія Павліковська
Медіафайли у Вікісховищі

Життєпис

Адам Коцко народився 23 грудня 1882 року в селі Шоломия Бобрецького повіту, тепер Пустомитівський район Львівської області в сім'ї Андрія Коцка і Соломії (Саломеї) з роду Павліковських. Охрестив його аж через три місяці — 25 березня 1883 року греко-католицький священник і парох храму святого пророка Іллі в Шоломиї о. Олександр Радзикевич. При хрещенні отримав подвійне ім'я Адам Здіслав.

Сім'я Коцків у пошуках кращого життя переїхала до Бережан, далі в Бучач, а 1901 року — до Львова. Батько Адама працював у страховому товаристві «Дністер» переписувачем документів, а мати походила з польської родини та була домогосподаркою. Прадід по матері брав участь у Листопадовому повстанні.

Через часті переїзди родини Адам спочатку навчався у Бережанській та Бучацькій гімназіях. Брат був чотарем УГА, служив, зокрема, у 1-й сотні Літунського полку в (Дулібах, тепер Стрийський район).

У 1905 році Адам Коцко закінчив Академічну гімназію у Львові. Був членом театрального гуртка, його малярські твори історичної тематики експонувались у приміщеннях Академічної гімназії. 1905 року вступив на правничий факультет Львівського університету. Здійснив багато подорожей по Галичині та Наддніпрянській Україні, розповіді про які вміщував у львівських газетах.

Адам Коцко був членом українського академічного молодіжного товариства «Вільна громада» і товариства робітників «Воля». Побував в Америці разом із заробітчанами, після чого у газеті «Громадський голос» опублікував враження від поїздки.

У 1906 році був поранений у Львівському університеті під час сутички між польськими та українськими студентами. 1907 року через участь у демонстраціях українських студентів, що вимагали створення українського університету, був заарештований. Через голодування його звільнили.

1 липня 1910 року українцями було заплановане віче, проведенню якого намагалися завадити поляки, спорудивши в приміщенні Університету барикади. Їхньою головною метою було перешкодити українським студентам вийти з Університету й таким чином зірвати запланований похід вулицями Львова. Після спорудження поляками барикад почались сутички, під час яких поляки почали використовувати зброю. Перестрілку зупинила поліція, яка прибула через 15 хв. В результаті 28 осіб було поранено.

Адам Коцко був важко поранений у голову польськими шовіністами. Помер через 9 годин на руках у своєї матері.

Василь Мудрий згадує про це віче та вбивство Коцка в своїх спогадах про Український таємний університет у Львові. Він також згадує, що студент Леонтович був важко пораненим в ногу під час сутичок.

Поліція заарештувала 127 українців, у тому числі шістьох дівчат. Зі студентів-поляків не затримали жодного, лише записали їхні домашні адреси після чого відпустили.

Похорони Адама Коцка 4 липня 1910 року вилилися у багатотисячну маніфестацію. Він був похований на Личаківському цвинтарі (поле № 5, поряд могила Аполлона Ничая). Промови біля могили Адама Коцка тривали близько шести годин. Слова прощання над могилою студента промовили Кость Левицький, Михайло Грушевський, Кирило Трильовський, Осип Назарук та Лонгин Цегельський.

З повідомлень української львівської преси

«Сьогодня, в п'ятницю рано, полилась кров на львівському університеті. Багато академіків тяжко і легко поранених. Академік Адам Коцко вбитий бровнінгом. Українська академічна молодіж зібралась сьогодня о год. пів до дев'ятої в ІІІ залі університету, щоби запротестувати проти ігнорованя правительством справи українського університету. Як відомо, при останній бюджетовій дебаті, презес кола польського посол Гломбінський заявив у своїй промові, що польське коло не може згодитись на вилученє існуючих українських катедр на львівському університеті в окреме тіло, котре мало би бути переходовим станом до самостійного українського університету. Австрійське правительство, повинуючись волі кола польського, перестало відтоді конферувати з українською парламентарною репрезентацією, не хотячи тим самим й чути про здійсненє бодай в частині домагань всього українського народу в справі українського університету. Се провокаційне становище правительства і кола польського дало причину до того, що українські посли заявили, що будуть ставити перешкоди в справі креованя італійського правничого факультету у Відні. Се провокаційне становище нинішнього правительства Бінерта-Штірка і кола польського відчуло діймаючо українське студентство. Висловом його обуреня було нинішнє демонстраційне віче на університеті, а епілогом віча — труп і кільканайцять тяжко і легше ранених.

Віче на університеті.

О год. пів до 9 відбуло около 300 українських академіків віче в ІІІ салі університету в цілі запротестованя проти ігноровання і легковаженя міністерством просвіти справи українського університету. Віче відбувалося зовсім спокійно. Коли зближалось воно до кінця і українські академіки хотіли спокійно опустити університет, долетіли до салі вічовиків голоси і крики вшехпольської молодіжи, котра заскочена українським вічем прийшла на університет у невеликій кількості.

Барикади.

Група вшехпольської молодіжи разом з педелями старалась спершу перешкодити вічу. Бачачи, одначе, перевагу чисельну українських академіків, кинулася до будови барикад. На відголос тріску і ломоту лавок та криків вшехполяків кинулась частина української молодіжи, щоби перешкодити в будові барикад.

Стріли револьверові.

Прийшло до бійки на палиці і поліна. Почали падати з обох сторін поліна. Втім, як запевняють найбільше категорично учасники подій академіки тов. і Ревюк, впали зі сторони вшехпольської молодіжи револьверові стріли.

Труп і ранені.

Страшна хвиля… Академік Адам Коцко, симпатик нашої партії, що стояв на самім переді української молодіжи, поцілений кулею бравнінга повалився на землю. Стрілів впало з обох сторін около 50. Між українською молодіжею ранено кількох тяжко (один в голову, а один в коліно), а кільканадцять легко. Ранено також легко в голову кількох педелів і кількох польських академіків…»

Вшанування пам'яті

У 1912 році на могилі Адама Коцка встановили величну статую «скорботна Мадонна», привезену з Німеччини.

У 1954 році «Мадонна» авторства скульптора Гейлінга зникла з постаменту. Скульптура впродовж 35-ти років у Ризі прикрашала могилу письменниці Лілії Мартінсон. Львівський інженер-поліграфіст Георгій Винниченко ще у 1960-х роках розшукав її. У 1968 році на цій підставі обласна організація Українського товариства охорони пам'яток історії та культури звернулася до прокуратури Латвійської РСР з клопотанням про повернення пам'ятки, але отримала відмову. Лише у грудні 1989 року статую повернули до Львова, а 1 липня 1990 року її вмонтували на могилу Адама Коцка.

• Одна з вулиць Львова названа іменем Адама Коцка.
• В основу детективної повісті «Таємниця скульптора Гейлінга» (, 2014) лягла історія із викрадення символічної фігури з могили А. Коцка.
• Носковський Зенон ініціював встановлення пам'ятного дерев'яного хреста А. Коцку у селі Сороки
• У 1915 році у м. Вінніпег відкрили Бурсу імені Адама Коцка.

Світлини

• Тіло мертвого Адама Коцка із слідами від кулі на голові
• Меморіальна дошка Адаму Коцку на фасаді будівлі геологічного та біологічного факультетів ЛНУ
• Надгробок Адама Коцка на Личаківському цвинтарі (2015)

Примітки

1. ЦДІАУ у Львові. — Ф. 201. — Оп. 4а. — Спр. 7344. — Арк. 29.
2. . Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 5 листопада 2017.
3. Сальомея Коцко, Подяка матері б. п. Адама Коцка, «Громадський Голос» 1910, ч. 28, с. 2.
4. . irbis-nbuv.gov.ua. Архів оригіналу за 27 грудня 2019. Процитовано 27 грудня 2019.
5. . Архів оригіналу за 14 вересня 2014. Процитовано 19 травня 2014.
6. Лупій Г. Львівський історико-культурний музей-заповідник «Личаківський цвинтар»: путівник. — Львів: Каменяр, 1996. — С. 319.
7. . Архів оригіналу за 7 листопада 2017. Процитовано 5 листопада 2017.
8. Сороки // Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина. Історично-мемуарний збірник / ред. колегія Михайло Островерха та інші. — Ню Йорк — Лондон — Париж — Сидней — Торонто : НТШ, Український архів, 1972. — Т. XXVII. — С. 656.
9. Канада // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж — Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995. — . — Т. 3. — С. 943.

Джерела

• Довідник з історії України. — 2-е видання. — К., 2001.
• Коцко Адам [ 9 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — 1960. — Т. 3, кн. VI : Літери Ком — Ле. — С. 747. — 1000 екз.
• Сухий О. Коцко Адам // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 568. — .

Посилання

• .
• Світлина А. Коцка після загибелі [ 14 травня 2021 у Wayback Machine.]. — С. 109.