Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Консонанс і дисонанс (фр. consonance, від лат. consonantia — співзвуччя, узгоджене звучання, і фр. dissonance, від лат. dissonantia — неблагозвучність, неузгоджене звучання; названі латинські терміни — переклади, відповідно, дав.-гр. συμφωνία і διαφωνία) в теорії музики — категорії гармонії, що характеризують злиття або незлиття у сприйнятті тонів, що звучать одночасно, а також самі співзвуччя (інтервали, акорди), які сприймаються/інтерпретуються як «злиті» і «незлиті».
Загальна характеристика
Попри те, що для пояснення кон- і дисонування часто залучають математико-акустичні аргументи, ні консонанс, ні дисонанс не є абсолютними, «фізичними» сутностями. За винятком октави і квінти (і , складених з них), які протягом тисячоліть вважалися досконалими консонансами, якість усіх інших інтервалів і співзвуч, їх парні й групові «сонантні» опозиції неодноразово переглядалися (по-різному сприймалися) протягом історії. Цей процес триває і донині.
У системі класико-романтичної гармонії консонансами вважаються унісон (умовно віднесений до інтервалів), октава, квінта, кварта, велика і мала терції, велика і мала сексти, мажорний і мінорний тризвуки та їх обернення. До співзвуч-дисонансів відносять септиму й секунду, тритон, усі збільшені та зменшені інтервали (зокрема — енгармонічно рівні консонансам), а також акорди за участі цих інтервалів.
Кварта — так званий нестійкий консонанс — трактується як дисонанс, якщо її нижній звук поміщається в басі (наприклад, у другому оберненні тризвуку, квартсекстакорді).
Методи оцінки консонансу і дисонансу
Відмінність між консонансом і дисонансом розглядається в 4 аспектах:
- математичному (консонанс — простіше відношення чисел коливань, дисонанс — складніше; наприклад, чиста квінта=2: 3, мала септима=5:9);
- фізичному (або акустичному); дисонанси мають довші періоди повторюваних груп коливань тіла, що звучить, ніж консонанси, і тому дають сильні биття. «Диссонансами» можуть називатися будь-які акустично різкі співзвуки, включно з тими, що в класичній гармонії класифікуються як консонанси. Вовча квінта з точки зору музичної логіки може бути консонансом (наприклад, субдомінантовий тризвук as-c-es у тональності Es-dur), але при цьому іменується (не тільки в старовинних трактатах, але й у сучасній «акустичній» літературі) дисонансом;
- фізіологічному (консонанс відчувається як м'яке звучання, дисонанс «Диссонансами» — як загострене, дратівливе, неспокійне);
- психологічному; консонанс виражає спокій, відсутність прагнень, а дисонанс — носій напруги, фактор руху. У європейській багатоголосій музиці плавний перехід від дисонансу до консонансу сприймається як спад напруги, викликає психічне задоволення, стає важливим критерієм естетичної оцінки музики. У російській теорії музики XX століття співвідношення дисонансу і консонансу в ладі метафорично описується як [ru] (від першого до другого), а перехід дисонансу в консонанс як «розв'язання» (першого в другий). Чергування дисонансів-напруг і консонансів-розрядок утворює «гармонійне дихання» музики.
Історичний нарис
Співвідношення консонансу й дисонансу завжди було важливою проблемою музики. Піфагорієць (VI—IV ст. до н. е.) проводили аналогію між консонансом (дав.-гр. συμφωνία) і гармонією світу, світовим порядком (космосом), протиставляючи йому дисонанс — дисгармонію, хаос. До консонансів («симфоній») вони відносили октаву, квінту і кварту, квінту з октавою і подвійну октаву, всі інші співзвуки — до дисонансів («діафоній»). Послідовники Піфагора розрізняли консонанс і дисонанс в залежності від числових відношень тонів; послідовники Аристоксена вважали критерієм консонантності «приємність» співзвуч для слуху. У середньовічній теорії музики для позначення консонансу й дисонансу існували терміни «конкорданс» (лат. concordantia) і «дискорданс» (лат. discordantia); схожим терміном («конкорданція») в Росії XVII століття користувався М. П. Дилецький.
У XIII столітті (Іван де Гарландія, [en]) обидві терції перейшли в розряд консонансів; незабаром за ними пішли й обидві сексти. У XIV столітті (наприклад, у Гійома де Машо) тризвук ще трактується як м'який дисонанс (потребує переходу). У XV столітті (наприклад, у Антуана Бюнуа) зустрічаються вже паралельні тризвуки і паралельні секстакорди (наприклад, у фобурдонах Гійома Дюфаї), що свідчить про перехід тих та інших у розряд недосконалих консонансів. У XVI столітті обидва тризвуки повністю перейшли в розряд консонансів, причому великий тризвук розглядався як більш «досконалий», чистіший, порівняно з малим (див. Пікардійська терція). На рубежі XVI—XVII століть дисонанси стали вводитися без підготування консонансами (так робив, наприклад, Монтеверді, за що зазнав різкої критики з боку Артузі). У пізньоромантичній гармонії (наприклад, у «Трістані» Р. Вагнера), а особливо на рубежі XIX—XX століть (пізні твори О. М. Скрябіна, твори композиторів нової віденської школи, С. С. Прокоф'єва та ін.) дисонанс вже не обов'язково переходить у консонанс. Прикладом вільного застосування всіх співзвуч, зокрема й дисонансів, є «Весна священна» І. Ф. Стравінського. У музиці XX—XXI століть градація сонантності усвідомлюється як багатоступенева (замість двоступеневої — консонансу і дисонансу): прима і октава, квінта і кварта, терції і сексти (тритон), м'які дисонанси (м. септима, в. секунда), гострі дисонанси (в. септима, м. секунда).
Інші значення
У лінгвістиці та віршознавстві використовуються терміни, похідні від того ж кореня, що й музичні терміни консонанс/дисонанс (від лат. дієслів consono, dissono) — консонантна писемність і дисонансна рима. Див. також асонанс (від кореня assono).
Див. також
Література
- Гельмгольц Г. Учение о слуховых ощущениях как физиологическая основа для теории музыки. Пер. с нем. СПб., 1875.
- Риман Г. Упрощённая гармония или учение о тональных функциях аккордов. Пер. с нем., М.-Лейпциг, 1896.
- Stumpf K. Konsonanz und Konkordanz // Beiträge zur Akustik und Musikwissenschaft. H. 6, Lpz., 1911.
- Hindemith P. Unterweisung im Tonsatz. Bd. 1. Mainz, 1940.
- Тюлин Ю. Н. Учение о гармонии. М., 1966.
- Gut S. La notion de consonance chez la théoriciens du Moyen Age // Acta musicologica 48 (1976), p. 20—44.
- Дилецкий Н. П. Идеа грамматики мусикийской. Публикация Вл. [В.] Протопопова. М., 1979.
- Лебедев С. Н. Harmonia est consonantia. Проблеми на учението за интервалите в епохата на Средновековието // Музикални хоризонти 1988, № 4, с. 61—79.
- Холопов Ю. Н. Гармония. Теоретический курс. М., 1988.
- Холопов Ю. Н. Консонанс и диссонанс // Большая российская энциклопедия. Т. 15. М., 2010, с. 79—80.
Посилання
- , Соловьёв Н. Ф. Диссонанс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) (с использованием ныне неупотребительных терминов)
- Соловьёв Н. Ф. Консонанс // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. (82 т. и 4 доп. т.). — СПб., 1890—1907. (рос. дореф.) (фактология автора статьи устарела)
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Konsonans i disonans fr consonance vid lat consonantia spivzvuchchya uzgodzhene zvuchannya i fr dissonance vid lat dissonantia neblagozvuchnist neuzgodzhene zvuchannya nazvani latinski termini perekladi vidpovidno dav gr symfwnia i diafwnia v teoriyi muziki kategoriyi garmoniyi sho harakterizuyut zlittya abo nezlittya u sprijnyatti toniv sho zvuchat odnochasno a takozh sami spivzvuchchya intervali akordi yaki sprijmayutsya interpretuyutsya yak zliti i nezliti Zagalna harakteristikaPopri te sho dlya poyasnennya kon i disonuvannya chasto zaluchayut matematiko akustichni argumenti ni konsonans ni disonans ne ye absolyutnimi fizichnimi sutnostyami Za vinyatkom oktavi i kvinti i skladenih z nih yaki protyagom tisyacholit vvazhalisya doskonalimi konsonansami yakist usih inshih intervaliv i spivzvuch yih parni j grupovi sonantni opoziciyi neodnorazovo pereglyadalisya po riznomu sprijmalisya protyagom istoriyi Cej proces trivaye i donini U sistemi klasiko romantichnoyi garmoniyi konsonansami vvazhayutsya unison umovno vidnesenij do intervaliv oktava kvinta kvarta velika i mala terciyi velika i mala seksti mazhornij i minornij trizvuki ta yih obernennya Do spivzvuch disonansiv vidnosyat septimu j sekundu triton usi zbilsheni ta zmensheni intervali zokrema engarmonichno rivni konsonansam a takozh akordi za uchasti cih intervaliv Kvarta tak zvanij nestijkij konsonans traktuyetsya yak disonans yaksho yiyi nizhnij zvuk pomishayetsya v basi napriklad u drugomu obernenni trizvuku kvartsekstakordi Metodi ocinki konsonansu i disonansuVidminnist mizh konsonansom i disonansom rozglyadayetsya v 4 aspektah matematichnomu konsonans prostishe vidnoshennya chisel kolivan disonans skladnishe napriklad chista kvinta 2 3 mala septima 5 9 fizichnomu abo akustichnomu disonansi mayut dovshi periodi povtoryuvanih grup kolivan tila sho zvuchit nizh konsonansi i tomu dayut silni bittya Dissonansami mozhut nazivatisya bud yaki akustichno rizki spivzvuki vklyuchno z timi sho v klasichnij garmoniyi klasifikuyutsya yak konsonansi Vovcha kvinta z tochki zoru muzichnoyi logiki mozhe buti konsonansom napriklad subdominantovij trizvuk as c es u tonalnosti Es dur ale pri comu imenuyetsya ne tilki v starovinnih traktatah ale j u suchasnij akustichnij literaturi disonansom fiziologichnomu konsonans vidchuvayetsya yak m yake zvuchannya disonans Dissonansami yak zagostrene drativlive nespokijne psihologichnomu konsonans virazhaye spokij vidsutnist pragnen a disonans nosij naprugi faktor ruhu U yevropejskij bagatogolosij muzici plavnij perehid vid disonansu do konsonansu sprijmayetsya yak spad naprugi viklikaye psihichne zadovolennya staye vazhlivim kriteriyem estetichnoyi ocinki muziki U rosijskij teoriyi muziki XX stolittya spivvidnoshennya disonansu i konsonansu v ladi metaforichno opisuyetsya yak ru vid pershogo do drugogo a perehid disonansu v konsonans yak rozv yazannya pershogo v drugij Cherguvannya disonansiv naprug i konsonansiv rozryadok utvoryuye garmonijne dihannya muziki Istorichnij narisSpivvidnoshennya konsonansu j disonansu zavzhdi bulo vazhlivoyu problemoyu muziki Pifagoriyec VI IV st do n e provodili analogiyu mizh konsonansom dav gr symfwnia i garmoniyeyu svitu svitovim poryadkom kosmosom protistavlyayuchi jomu disonans disgarmoniyu haos Do konsonansiv simfonij voni vidnosili oktavu kvintu i kvartu kvintu z oktavoyu i podvijnu oktavu vsi inshi spivzvuki do disonansiv diafonij Poslidovniki Pifagora rozriznyali konsonans i disonans v zalezhnosti vid chislovih vidnoshen toniv poslidovniki Aristoksena vvazhali kriteriyem konsonantnosti priyemnist spivzvuch dlya sluhu U serednovichnij teoriyi muziki dlya poznachennya konsonansu j disonansu isnuvali termini konkordans lat concordantia i diskordans lat discordantia shozhim terminom konkordanciya v Rosiyi XVII stolittya koristuvavsya M P Dileckij U XIII stolitti Ivan de Garlandiya en obidvi terciyi perejshli v rozryad konsonansiv nezabarom za nimi pishli j obidvi seksti U XIV stolitti napriklad u Gijoma de Masho trizvuk she traktuyetsya yak m yakij disonans potrebuye perehodu U XV stolitti napriklad u Antuana Byunua zustrichayutsya vzhe paralelni trizvuki i paralelni sekstakordi napriklad u foburdonah Gijoma Dyufayi sho svidchit pro perehid tih ta inshih u rozryad nedoskonalih konsonansiv U XVI stolitti obidva trizvuki povnistyu perejshli v rozryad konsonansiv prichomu velikij trizvuk rozglyadavsya yak bilsh doskonalij chistishij porivnyano z malim div Pikardijska terciya Na rubezhi XVI XVII stolit disonansi stali vvoditisya bez pidgotuvannya konsonansami tak robiv napriklad Monteverdi za sho zaznav rizkoyi kritiki z boku Artuzi U piznoromantichnij garmoniyi napriklad u Tristani R Vagnera a osoblivo na rubezhi XIX XX stolit pizni tvori O M Skryabina tvori kompozitoriv novoyi videnskoyi shkoli S S Prokof yeva ta in disonans vzhe ne obov yazkovo perehodit u konsonans Prikladom vilnogo zastosuvannya vsih spivzvuch zokrema j disonansiv ye Vesna svyashenna I F Stravinskogo U muzici XX XXI stolit gradaciya sonantnosti usvidomlyuyetsya yak bagatostupeneva zamist dvostupenevoyi konsonansu i disonansu prima i oktava kvinta i kvarta terciyi i seksti triton m yaki disonansi m septima v sekunda gostri disonansi v septima m sekunda Inshi znachennyaU lingvistici ta virshoznavstvi vikoristovuyutsya termini pohidni vid togo zh korenya sho j muzichni termini konsonans disonans vid lat diyesliv consono dissono konsonantna pisemnist i disonansna rima Div takozh asonans vid korenya assono Div takozhKonsonans Vid konsonansuLiteraturaGelmgolc G Uchenie o sluhovyh oshusheniyah kak fiziologicheskaya osnova dlya teorii muzyki Per s nem SPb 1875 Riman G Uproshyonnaya garmoniya ili uchenie o tonalnyh funkciyah akkordov Per s nem M Lejpcig 1896 Stumpf K Konsonanz und Konkordanz Beitrage zur Akustik und Musikwissenschaft H 6 Lpz 1911 Hindemith P Unterweisung im Tonsatz Bd 1 Mainz 1940 Tyulin Yu N Uchenie o garmonii M 1966 Gut S La notion de consonance chez la theoriciens du Moyen Age Acta musicologica 48 1976 p 20 44 Dileckij N P Idea grammatiki musikijskoj Publikaciya Vl V Protopopova M 1979 Lebedev S N Harmonia est consonantia Problemi na uchenieto za intervalite v epohata na Srednovekovieto Muzikalni horizonti 1988 4 s 61 79 Holopov Yu N Garmoniya Teoreticheskij kurs M 1988 Holopov Yu N Konsonans i dissonans Bolshaya rossijskaya enciklopediya T 15 M 2010 s 79 80 Posilannya Solovyov N F Dissonans Enciklopedicheskij slovar Brokgauza i Efrona v 86 t 82 t i 4 dop t SPb 1890 1907 ros doref s ispolzovaniem nyne neupotrebitelnyh terminov Solovyov N F Konsonans Enciklopedicheskij slovar Brokgauza i Efrona v 86 t 82 t i 4 dop t SPb 1890 1907 ros doref faktologiya avtora stati ustarela