Коклуз

Бага́та Уще́лина (до 1944 року — Коклуз, крим. Kokluz, рос. Богатое Ущелье) — село в Україні, у Бахчисарайському районі Автономної Республіки Крим. Підпорядковане Голубинській сільській раді.

село Багата Ущелина
Країна	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим
Район/міськрада	Бахчисарайський район
Рада	Голубинська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA01020130030030071
Облікова картка	Багата Ущелина
Основні дані
Засноване	1520
Населення	▼ 104 (2014)
Площа	0.23 км²
Густота населення	452.1 осіб/км²
Поштовий індекс	98474
Телефонний код	+380 6554
Географічні дані
Географічні координати	^H G O
Середня висота над рівнем моря	319 м
Водойми	річка Суаткан
Відстань до обласного центру	60,6 км
Відстань до районного центру	31,7 км
Місцева влада
Адреса ради	98474, Бахчисарайський район, с. Голубинка, вул. Леніна, 12а
Карта
Багата Ущелина
Багата Ущелина
Мапа
Багата Ущелина у Вікісховищі

Розташоване на півдні району. Багата Ущелина займає площу 23 гектари на яких в 58 будинках на 2007 рік проживало 130 чоловік. Село популярно серед туристів, любителів гірського Криму, як останнє перед хребтами, звідки починаються багато маршрутів.

Географія

Багата Ущелина розташована на південному сході Бахчисарайського району, у глибині Другого пасма Кримських гір, у долині, утвореній лівим припливом Бельбека, — річкою Суаткан, в 5,5 кілометрах на південь від шосе E105 (Бахчисарай — Ялта). Відстань до Бахчисараю від села близько 32 кілометрів, найближча залізнична станція — Сирень, приблизно за 27 кілометрів.

Сусідні села: Путилівка в 1,5 кілометрах, Новопілля за 3 км і Поляна за 4,5 км (путівцем менше 2 км). Вершини навколо села перевищують 700м (гори Ак-яр, Печера, Два Татари, Караул та ін.), і покриті листяним лісом.

Назва

Історична назва села — Коклуз. Етимологія назви неясна, мабуть воно походить з однієї з мов, поширених в Криму в дотюркську епоху (грецького, готського, аланського, скіфського, таврського).

Історія

Мангуп і Османська імперія

Рання історія Багатої Ущелини — Коклуза відома погано, археологічних і інших історичних досліджень на території села не проводилося, відомо тільки, що в середні віки село входило до складу князівства Феодоро і, очевидно, як і уся долина Суаткана будучи вотчиною володаря замку, що розташовувався в XIII—XV століттях на горі Сандик-Кая. Залишки невеликої середньовічної фортеці збереглися на горі до наших днів.

Після падіння князівства Феодоро в 1475 році село було включене до складу Мангупського кадилик Кефинського еялету (провінції) Османської імперії, про що є письмові джерела.

У складі Кримського ханства село пробуло всього 9 років: від надбання ханством незалежності в 1774 році та до приєднання до Російської імперії в 1783 році, хоча економічні, та і інші зв'язки з іншим Кримом були дуже тісними, навіть «служити» місцеві чоловіки йшли у військо Кримського хана (називалися вони Тати, район — Татським Ілем і вважалися найкращими воїнами-піхотинцями в ханстві). Присутність Османів обмежувалася в основному у зборі податків.

У 1778 році, після російсько-турецьких війни 1768—1774 років, за ініціативою російського командування за підтримки останнього митрополита Готфейсько-Кафайського грецькі жителі села (румеї і уруми), були виселені в Приазов'я.

Російська імперія

У 1784 році був виданий маніфест про приєднання Криму до Російської імперії, а 8 лютого 1784 року указом Катеринославському і Таврійському генерал-губернатору князеві Г. О. Потьомкіну на території Кримського Ханства була утворена Таврійська область. До того часу було складено Камеральний опис Криму, у якому, правда, назва Коклуз не фігурує, але, враховуючи, що писарі, уперше зіткнувшись з новими назвами на незнайомій мові, внесли в записи безліч помилок (на цю проблему звертав увагу у своїй роботі Генрік Янковський).

На околицях Коклуза у складі Мангупського кадилику бакчисарайського каймакамства записані три села , два села Карло, дві (Енісале) і дві Янджо, стає очевидним, що Коклуз записаний під одним з цих імен. У новій, Таврійської області колишній Мангупський кадилик був з 8 лютого 1784 року включений до складу Сімферопольського повіту. Після Павлівських реформ, з 1792 по 1802 рік, входила в Акмечетський повіт Новоросійської губернії, а після створення 8 (20) жовтня 1802 року Таврійської губернії у Сімферопольського повіту. У 1829 році волості були реорганізовані і Коклуз віднесли в Байдарську, а в 1838 році після освячення нового Ялтинського повіту і подальшою реорганізації, у знову утворену , у складі якої село перебувало до радянської реформи адміністративного поділу в 1921 році.

У 1805 році, згідно з Відомістю про усі селища, у що Сімферопольському повіті полягають. у селі Коклуз переписано 33 будинки в яких проживало 157 чоловік кримських татар. У 1817 році в селі вже 37 будинків, у 1842 — 97.

У «Списку населених місць Таврійської губернії за відомостями 1864 г». у Коклузі записані 92 двори, 401 житель і діюча мечеть, а на карті 1865 року зафіксовані 80 дворів. У складеній за даними X ревізії 1887 року «Пам'ятній книзі Таврійської губернії 1889г» в селі було 128 дворів і 625 жителів (на карті в 1890 року дворів 121 з кримськотатарським населенням).

За Всеросійського перепису 1897 року в селі Коклуз нараховувалося 660 чоловік, з них 652 кримські татари .

Новий час

Після встановлення Радянської влади волості були скасовані (замінені радами)

18 жовтня 1921 року була створена Кримська АРСР, а в 1923 році повіти перетворені в райони. На 1926 рік, за новим адміністративним поділом, Коклуз віднесли до Бахчисарайського району, а саме село було центром Коклузької сільради.

У 1930 році західна частина Ялтинського району була виділена в новий Фотисальський, перейменований в 1933 році в Куйбишевський.

Після звільнення Криму, у Другу світову війну, згідно з Постановою ГКО № 5859 від 11 травня 1944 року 18 травня 1944 року усі кримські татари Коклуза були виселені в Середню Азію, а в порожні будинки заселили переселенців з України.

21 серпня 1945 року, керуючись указом Президії Верховної Ради РРФСР село Коклуз було перейменовано у Багату Ущелину, а Коклузька сільрада — у Богатоущельську.

Україна

У 1960-х роках сталося укрупнення сільрад, Богатоущельський був влитий в Голубинський; у грудні 1962 році Указом Президії Верховної Ради України, ліквідований Куйбишевський район, а села передані Бахчисарайському.

У селі відновлена старовина мечеть Коклуз Джума Джамі.

Населення

Згідно з переписом УРСР 1989 року чисельність наявного населення села становила 112 осіб, з яких 56 чоловіків та 56 жінок.

За переписом населення України 2001 року в селі мешкали 144 особи.

Динаміка чисельності населення

• 1520 — 54 чол.
• 1542 — 60 чол.
• 1805 — 157 чол. (всі кримські татари)
• 1864 — 401 чол.
• 1887 — 625 чол.
• 1897 — 660 чол. (652 кримських татарина)
• 1926 — 639 чол. (626 кримських татар)
• 1939 — 403 чол.
• 1989 — 112 чол.
• 2001 — 166 чол.

Мова

Розподіл населення за рідною мовою за даними перепису 2001 року:

Мова	Відсоток
кримськотатарська	50,00 %
російська	43,98 %
українська	4,82 %
інші	1,20 %

Адреса органу місцевого самоуправління

98474, Україна, АРК, Бахчисарайський район, село Голубинка вул. Леніна, 12а

Примітки

1. Голубинська сільрада^{[недоступне посилання з червня 2019]}
2. Henryk Jankowski, A Historical — Etymological Dictionary of Pre — Russian Habitation Names of the Crimea, Brill, Leiden — Boston, 2006
3. Т. М. Фадєєва, А. До. Шапошников. Князівство Феодоро і його князі. Сімферополь, 2005 р.
4. . Архів оригіналу за 12 грудня 2012. Процитовано 27 липня 2011.
5. Yücel Öztürk. Osmanlı Hakimiyetinde Kefe 1475—1600. Kültür ve Turizm Bakanlığı Yayınları; Ankara, 2000.
6. Евлія Челебі. Книга подорожей. Видавництво 1999 р.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
7. . Архів оригіналу за 15 жовтня 2014. Процитовано 27 липня 2011.
8. . Архів оригіналу за 11 січня 2020. Процитовано 27 липня 2011.
9. Автономна Республіка Крим^{[недоступне посилання з червня 2019]}
10. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2011.
11. Крим в 1784—1917 рр.^{[недоступне посилання з травня 2019]}
12. Ялта З 1771 року^{[недоступне посилання з лютого 2019]}
13. Прохоров В. В. Діяльність Сімферопольської окружної міліції в початковий період Непу^{[недоступне посилання з червня 2019]}
14. . Архів оригіналу за 20 липня 2010. Процитовано 27 липня 2011.
15. «Військова топографічна карта півострова Крим . 1817-го року»^{[недоступне посилання з червня 2019]}
16. «Топографічна карта півострова Крим, л. VII,.Зйомка полковн. Бетева і подолк. Оберга. 1842 г».^{[недоступне посилання з травня 2019]}
17. Захід.gif «Карта Таврійської губ. по рекогносцируванню, 1865 року, лист 12»^{[недоступне посилання з червня 2019]}
18. Пам'ятна книга Таврійської губернії 1889г^{[недоступне посилання з травня 2019]}
19. Крим 1892. Коклуз-Біюк_Муском'я^{[недоступне посилання з червня 2019]}
20. Населені місця Російської імперії в 500 і більше жителів. по перепису населення 1897 р. стор. 216–218. Архів оригіналу за 7 квітня 2013. Процитовано 27 липня 2011.
21. Представницьких і виконавчих органів місцевого самоврядування.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
22. . Архів оригіналу за 4 березня 2016. Процитовано 27 липня 2011.
23. Крим в 1917—1991 рр.^{[недоступне посилання з травня 2019]}
24. . Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 27 липня 2011.
25. . Архів оригіналу за 13 березня 2010. Процитовано 27 липня 2011.
26. Указ Президії Верховної Ради Української РСР 30 грудня 1962 р.^{[недоступне посилання з червня 2019]}
27. Кількість наявного та постійного населення по кожному сільському населеному пункту, Автономна Республіка Крим (осіб) - Регіон, Рік, Категорія населення , Стать (1989(12.01)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
28. Кількість наявного населення по кожному сільському населеному пункту, Автономна Республіка Крим (осіб) - Регіон , Рік (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.
29. Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим (у % до загальної чисельності населення) - Регіон, Рік , Вказали у якості рідної мову (2001(05.12)). database.ukrcensus.gov.ua. Банк даних Державної служби статистики України.

Посилання

• Багата Ущелина на картах [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Багата Ущелина на сайті Верховної Ради України^{[недоступне посилання з лютого 2019]}