Козенкова Валентина Іванівна

Валентина Іванівна Козенкова (нар. 17 листопада 1931(19311117), присілок Нові Широкі, Західна область) — радянська і російська вчена, історик-археолог, провідний науковий співробітник відділу скіфо-сарматської археології Інститутуту археології РАН, кавказознавець, доктор історичних наук. Сфера основних наукових інтересів: епоха бронзи і ранньої залізної доби в Євразії, кобанская культура. Є авторкою 12 монографій та близько 160 наукових статей (ряд яких видані, крім СРСР/Росії, в Німеччині, Великій Британії, Болгарії, Угорщини).

Козенкова Валентина Іванівна
Народилася	17 листопада 1931(1931-11-17) Спас-Деменський район, Західна область, РСФРР, СРСР
Померла	23 травня 2021(2021-05-23) (89 років)
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	історикиня
Alma mater	Історичний факультет МДУ
Заклад	Інститут археології РАН
Науковий ступінь	доктор історичних наук
Науковий керівник	^d
Нагороди

Життєпис

В. І. Козенкова народилася в селянській сім'ї у присілку Нові Широкі, але вже від двох років вона з батьками жила на робочій околиці Москви між ^[ru] і Лефортово, поряд із ^[ru]. Зі школи В. І. Козенкова відчувала любов до читання, з якої виріс інтерес до давньої історії, і 1951 року вона обрала для вступу історичний факультет МДУ. Після першого курсу вона взяла участь в археологічній експедиції академіка ^[ru], працювала в загоні М. М. Дикова з дослідження неолітичних поселень на островах Лісовий і Сосновий на річці Ангара. В 1953 і 1954 роках Валентина Іванівна працювала в Киргизькій експедиції під керівництвом ^[ru] в Чуйській долині на розкопках стародавнього Баласагуна. Закінчивши 1955 року МДУ, В. І. Козенкова, як фахівець із середньовічної археології Середньої Азії, поїхала за розподілом на роботу в Андижан (Узбекистан), де пропрацювала протягом 1955—1959 років, перебуваючи на посаді завідуваки відділу Андижанського краєзнавчого музею в званні старшої наукової співробітниці. У ці роки вона кілька разів очолювала експедиції музею у Ферганській долині. 1959 року В. І. Козенкова повернулася до Москви, де, в силу низки обставин, була змушена змінити наукову тематику. Від 1960 року вона працювала в московському Інституті археології РАН, у наукових званнях від лаборантки і молодшої наукової співробітниці, до старшої, а пізніше провідної наукової співробітниці і консультантки. Брала участь у громадській діяльності, в 1970-ті роки була членом профкому ІА РАН. Брала участь і організовувала багато археологічних експедицій у Сибір, Середню Азію, на Північний Кавказ, Краснодарський і Ставропольський краї (від 1952 до 1978 року). Протягом 1963—1975 років працювала начальницею Передгірного загону Північно-Кавказької археологічної експедиції (ПКАЕ), протягом 1976—1977 років — начальницею Чечено-Інгушського загону ПКАЕ, в 1977—1978 роках — начальницею Учкекенського загону ПКАЕ (Карачаєво-Черкесія). В даний час^[] Валентина Іванівна плідно бере участь у роботі Вченої ради Державного музею Сходу, рецензує твори колег, консультує молодих археологів і продовжує писати сама.

Наукова діяльність

Вчителями В. І. Козенкової були Л. Р. Кизласов, ^[ru], О. П. Окладников, Б. О. Рибалок, , Б. А. Латинін, ^[ru], А. В. Арциховський, ^[ru], Б. М. Граков, ^[ru]. Основні дати наукової діяльності:

• 1962-1972 роки — вчена секретарка групи кавказької археології.
• 1969 — кандидатська дисертація: «Кобанська культура на території Чечено-Інгушетії» (науковий керівник Є. І. Крупнов), матеріали і висновки цієї роботи увійшли до перших двох монографій В. І. Козенкової, які вийшли 1977 і 1982 року.
• від 1974 року — член оргкомітету з проведення спочатку регіональних, а в наступні роки Всеросійських і Міжнародних конференцій з археології Північного Кавказу «Крупновські читання».
• від 1979 року — учена секретарка сектору скіфо-сарматської археології.
• 1980-1991 роки — відповідальна секретарка журналу ^[ru]» і член редколегії журналу.
• 1990 рік — докторська дисертація: «Великий Кавказ у XIV—IV ст. до н. е. (кобанська культура: модель тисячоліття розвитку)».
• від 2002 року — член вченої ради Державного музею мистецтва народів Сходу.
• від 2006 року — почесна член оргкомітету Археологічного форуму «Крупновських читань».

Публікації

Монографії

• Кобанская культура (восточный вариант) (САИ. Вып. В2-5. Т. 1, Глав. ред. ). — М., 1977.
• Типология и хронологическая классификация предметов кобанской культуры (восточный вариант) (САИ. Вып. В2-5. Т. 2, Глав. ред. ). — М., 1982.
• Кобанская культура. Западный вариант (САИ. Вып. В2-5. Т. 3). — М., 1989.
• Kozenkova V. I. Seržen-Yurt. Ein Friedhof der späten Bronze und frühen Eisenzeit im Nordkaukasus (KAVA. AVA-Materialien. Band 48). — Mainz am Rhein, 1992.
• Оружие, воинское и конское снаряжение племен кобанской культуры. Западный вариант (систематизация и хронология) (САИ. Вып. В2-5. Т. 4). — М., 1995.
• Культурно-исторические процессы на Северном Кавказе в эпоху поздней бронзы и в раннем железном веке (узловые проблемы происхождения и развития кобанской культуры). — М., 1996.
• Материальная основа быта кобанских племен. Западный вариант (САИ. Вып. В2-5. Т. 5). — М., 1998.
• Поселок-убежище кобанской культуры у аула Сержень-Юрт как исторический источник (Северный Кавказ). — М.: «Наука», 2001.
• У истоков горского менталитета (Могильник кобанской культуры у аула Сержень-Юрт, Чечня) (Материалы по изучению историко-культурного наследия Северного Кавказа. Вып. III). — М., 2002.
• Биритуализм в погребальном обряде древних «кобанцев». Могильник Терезе конца XII—VIII вв. до н. э. (Материалы по изучению историко-культурного наследия Северного Кавказа. Вып. V). — М., 2004.

Статті

• Древние основы культурного наследия нахского этноса (к истокам горского менталитета). — М., 2002.
• Специфика некоторых атрибутов костюма древних «кобанцев» как показатель процесса миграций // Северный Кавказ и мир кочевников в раннем железном веке. МИАР. № 8. — М., 2007.
• О процессах пространственной подвижности границ ареала кобанской культуры // Проблемы современной археологии. МИАР. № 10. — М., 2008.
• Кобанская культура Кавказа: генетические корни и условия формирования (третья четверть II тыс. до н. э.) // Историко-археологический альманах (Армавирского краеведческого музея), вып. 1. — Армавир-Москва, 1995. (совместно с Мошинским А. П.)

Нагороди

• почесний знак «Ударник 9 п'ятирічки» (1975)
• почесні грамоти Президії АН СРСР (1974, 1987, 1989)
• медаль «Ветеран праці» (1987)
• медаль «У пам'ять 850-річчя Москви» (1997)

Примітки

1. Нові Широки (Широки, див. на карте 1941 года [Архівовано 2 Жовтня 2017 у Wayback Machine.]) не збереглись; нині — урочище в , Спас-Деменський район Калузької області (Урочище Новые Широки (рос.). wikimapia. Архів оригіналу за 28 Березня 2020. Процитовано 2 жовтня 2017.).
2. Козенкова В. И. [Архівовано 6 Червня 2019 у Wayback Machine.] / Сайт .
3. Пиотровский Ю. Ю., Багаев М. Х. К юбилею Валентины Ивановны Козенковой // , № 4. — М., 2006. — C. 180—184.

Література

• Пиотровский Ю. Ю., Багаев М. Х. К юбилею Валентины Ивановны Козенковой // . — 2006. — № 4. — C. 180-184.
• Багаев М. Х. Памятники раннего железного века предгорной Чечни в трудах В. И. Козенковой (К 75-летию) // Вестник Института проблем образования МОиНЧР. — Грозный, 2006. — Вып. 5.

Посилання

• Козенкова В. І. [Архівовано 6 Червня 2019 у Wayback Machine.] // офіційний сайт ІА РАН.