Петро Іванович Кодьєв нар 25 липня 1899 Новогеоргіївськ пом 21 грудня 1968 Київ український радянський живописець і музе

Петро Іванович Кодьєв (нар. 25 липня 1899, Новогеоргіївськ — пом. 21 грудня 1968, Київ) — український радянський живописець і музеєзнавець; член Спілки радянських художників України з 1938 року. Батько мистецтвознавця .

Кодьєв Петро Іванович



Народження	13 (25) липня 1899 Новогеоргіївськ, Олександрійський повіт, Херсонська губернія, Російська імперія
Смерть	21 грудня 1968(1968-12-21) (69 років)
	Київ, Українська РСР, СРСР
Країна	Російська імперія СРСР
Жанр	історичний живопис, портрет, пейзаж і натюрморт
Навчання	Київський інститут пролетарської мистецької культури (1932)
Діяльність	художник, педагог, музеєзнавець
Вчитель	Кандінський Василь Васильович, Пальмов Віктор Никандрович і Черкаський Абрам Маркович
Працівник	Національна спілка художників України і Національний науково-дослідний реставраційний центр України
Член	Національна спілка художників України
Партія	РКП(б)

Біографія

Народився 13 [25] липня 1899(18990725) року в місті Новогеоргіївську (нині затоплене водами Кременчкцького водосховища, Україна) у сім'ї робітника. У 1919 році сім місяців навчася в Москві у 2-х державних художніх майстернях Василя Кандинського. Упродовж 1919—1920 років воював на полях Громадянської війни. У серпні 1920 року відкликаний із армії Олександрійським повітовим парткомом і направлений на роботу секретарем Новогеоргіївського райкому комсомолу, де пропрацював до 1922 року. В 1923 році працював на будівництві на Донбасі. Потім обіймав посаду художника в робітничих клубах міста Артемівська. Член РКП(б) з 1924 року.

Протягом 1929—1932 років навчався на живописному факультеті у Київському художньому інституті, де його викладачами були зокрема Віктор Пальмов, Абрам Черкаський. З 1931 по 1934 рік працював викладачем і очолював Київський художній технікум. У 1934 році став відповідальним секретарем новоствореної Спілки художників України, де працював до 1938 року. З 1938 по 1962 рік очолював Державні науково-дослідні реставраційні майстерні Міністерства культури УРСР. Одночасно, у 1943—1945 роках, працював директором Картинних фондів художніх музеїв України, які під час німецько-радянської війни були евакуйовані до Уфи, і успішно здійснив їх реевакуацію до Києва. Після війни незмінно перебував у керівництві Спілки радянських художників України; у 1945—1957 роках керував реставрацією творів із Дрезденської галереї. Помер у Києві 21 грудня 1968 року.

Творчість

Працював у галузі станкового живопису. У реалістичному стилі створював історичні картини, портрети, пейзажі, натюрморти. Серед робіт:

«У колгоспному степу» (1930);
«Буревісник (Максим Горький серед бурлаків)» (1937; Дніпровський історичний музей);
«Тарас Шевченко в Україні. 1859» (1938; Національний музей Тараса Шевченка; за цим твором є його ж картон для килима.);
«Пророк (Тарас Шевченко)» (1939; Національний музей Тараса Шевченка);
«Натюрморт з бронзою» (1944; Національний художній музей України);
«Уфимський пейзаж» (1944);
«Фарфоровий світ» (1944);
«Окупація» (1946);
«Тарас Шевченко серед селян» (1946);
«Весна на фронті» (1947; Сумський художній музей);
«Іспанія» (1947);
«Олесандр Пушкін в Україні» (1947);
«Брати» (початок 1950-х);
«Осінь. У Ботанічному саду» (1953; 1960);
«Тарас Шевченко слухає скрипаля на пароплаві, повертаючись із заслання» (1954; Шевченківський національний заповідник);
«Повернення Тараса Шевченка з заслання» (1954; Горлівський художній музей);
«Сполох» (1954, полотно, олія);
«Квіти» (1959, полотно, олія);
«Листопад» (1963, картон, олія);
«Жуків острів. Дорога» (1964);
«Тарас Шевченко на плоту. Біля Межигір'я. 1843» (1966);
«Спогади про громадянську (Автопортрет)» (1968).

Брав участь у мистецьких виставках з 1927 року. Персональні посмертні виставки відбулися у Києві у 1969, 1999, 2009 роках та Кіровограді у 2004, 2009 роках.

Автор статті «Про критику і художників» // «Образотворче мистецтво», 1940, № 11.

Примітки

. Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 8 червня 2022.
. Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 8 червня 2022.

Література

Кодьєв Петро Іванович // Словник художників України / за ред. М. П. Бажана (відп. ред.) та ін. — К. : Головна редакція Української радянської енциклопедії, 1973. — С. 106—107.;
Кодьєв Петро Іванович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.;
Кодьєв Петро Іванович // Шевченківський словник. Том 1 / Інститут літератури імені Т. Г. Шевченка Академії Наук УРСР. — Київ : Головна редакція УРЕ, 1976., сторінки 306—307;
Кодьєв Петро Іванович // Митці України : Енциклопедичний довідник / упоряд. : М. Г. Лабінський, В. С. Мурза ; за ред. А. В. Кудрицького. — К. : «Українська енциклопедія» ім. М. П. Бажана, 1992. — С. 303. — . [Архівовано з першоджерела 12 вересня 2022.];
Ю. В. Белічко. Кодьєв Петро Іванович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2013. — Т. 13 : Киї — Кок. — 711 с. — .

[1] . Архів оригіналу за 18 травня 2021. Процитовано 8 червня 2022.

[ОУНБ-2] . Архів оригіналу за 10 травня 2022. Процитовано 8 червня 2022.