Клюфас Іван Іоан Якович 19 червня 1894 Стібенець 1965 Верхнє Синьовидне священник УГКЦ громадсько культурний діяч о Іван

Клюфас Іван (Іоан) Якович (19 червня 1894, Стібенець — 1965, Верхнє Синьовидне) — священник УГКЦ, громадсько-культурний діяч.

о. Іван Клюфас Іван Якович Клюфас
парох села Бонарівка (1927—1945)

Загальна інформація
Народження	19 червня 1894(1894-06-19) Стібенець
Смерть	1965 Верхнє Синьовидне
Громадянство	Австро-Угорщина → ЗУНР → УНР → Польська Республіка → Третій Рейх→ СРСР
Освіта	Перемишльська греко-католицька семінарія
Служіння в церкві
Титул	Короснянський декан
Конфесія	УГКЦ
Рукоположення	1919

Життєпис

Уродженець Стібенця поблизу Перемишля на Надсянщині . В 1914 році закінчив українську гімназію в Перемишлі.

В 1924—1925 рр. і в 1927—1945 рр. — парох замішанського села Бонарівка .

Декан Короснянського деканату Перемишльської єпархії ГКЦ (з 1934 р. — Апостольської адміністрації Лемківщини) в 1931 — 1945 рр.

В ході свого служіння на Замішанщині Іван Клюфас часто запрошував в Бонарівку сина Івана Франка Тараса. Родина Тараса Франка і отця Клюфаса добре товаришувала між собою, чому є підтвердження у спогадах Ярослава Пащака .

Отець Іван був тим самим священником, який звершував чин похорону над загиблою 27 липня 1944 року Юлією Опарівською — вдовою о. Василя Опарівського, тещею Степана Бандери. Загиблу було поховано на сільському цвинтарі села Бонарівка. Могила збережена

2 червня 1945 року спільно зі своїми парафіянами прибув на станцію Снятин під час депортацій українського населення з Закерзоння в 1945 — 1951 років .

Учасник Львівського собору (1946), де представляв Снятинський деканат ГКЦ.

В 1945 — 1954 рр. — настоятель храму на честь Собору Пресвятої Богородиці в селі Горішнє Залуччя на Снятинщині.

В 1954 — 1964 рр. — настоятель храму на честь Собору Пресвятої Богородиці в с. Верхнє Синьовидне на Сколівщині.

Похований в крипті церкви своєї останньої парафії .

Примітки

Зілинський І. Моя наука в Перемиській гімназії. Лемківщина, 2009. Ч. 3. С. 8.
Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 14.
«Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. С. 85 .
Бойда А. Родинні перекази, або вивчаючи родовід. Голос Покуття (Снятин), № 39. 3 жовтня 2014. С. 10.
Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 15.
Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. Львів, 2014. С. 231.

Джерела

Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 13—15.
Бойда А. Родинні перекази, або вивчаючи родовід. Голос Покуття (Снятин), № 39. 3 жовтня 2014. С. 10.

Голей М. З наших. Документальний нарис. Коломия: Вік, 2021. 232 с.
Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. Львів, 2014.
Зілинський І. Моя наука в Перемиській гімназії. Лемківщина, 2009. Ч. 3. С. 6—9.
«Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. 204 с.

[1] Зілинський І. Моя наука в Перемиській гімназії. Лемківщина, 2009. Ч. 3. С. 8.

[2] Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 14.

[3] «Родимий край, село родиме». К. : Веселка, 2001. С. 85 .

[4] Бойда А. Родинні перекази, або вивчаючи родовід. Голос Покуття (Снятин), № 39. 3 жовтня 2014. С. 10.

[5] Бойда А. Переселення жителів села Бонарівка на терени Української СРСР (в контексті переселенських рухів середини 1940-х рр. і операції «Вісла» 1947 р.). Краєзнавець Прикарпаття. № 34 липень — грудень 2019 рік. С. 15.

[6] Громик В. Дерев'яні церкви Львівської області. Львів, 2014. С. 231.