Класифікація фітоценозів флористична система в якій основними діагностичними критеріями па всіх рівнях виключаючи нижчий

Класифікація фітоценозів флористична — система, в якій основними діагностичними критеріями па всіх рівнях (виключаючи нижчий) є флористичні критерії. В даний час К.ф.ф.- найпоширеніша у світі; її принципи використовуються в Західній і Східній Європі, Африці, Австралії, Японії, США та ін.

Творцем цього напрямку класифікації є Ж. Браун-Бланке (фр. Braun-Blanquet). Часто напрямок К.ф.ф. іменується по імені його творця або за першими літерами інституту, де працював Браун-Бланке — . З цим напрямком пов'язані імена Тюксена (англ. Tuxen), Елленберга (англ. Ellenberg) та багатьох інших великих фітоценологів. В останньому зведенні по методах флористичної класифікації Вестхофф і ван-дер-Маарел (англ. Westhoff, van der Maarel) запропонували назвати цей напрям флористико-соціологічним. Кредо напрямку — можливість використання флористичної композиції для відображення умов середовища.

У К.ф.ф. розроблена найбільш повна схема синтаксономічної ієрархії, принцип соціологічної прогресії, положення про діагностичні види, синтаксономічна номенклатура, вироблена інтуїтивно-статистична процедура обробки описів з використанням . В даний час робляться спроби перетворити цю процедуру в строго кількісну, для чого створена «Робоча група» обробки даних при Міжнародному товаристві екології та географії рослин (Пігнатті — італ. Pignati, Кристофоліні — італ. Kristofolini, Лаусі — італ. Lausi и др.].

Синтаксономічна номенклатура задає суворі норми публікації нових із зазначенням пріоритету їх опису. Незважаючи на багато переваг, К.ф.ф. в її найбільш ортодоксальному вираженні, розвиненому самим Браун-Бланке, Тюксеном і їх послідовниками, не позбавлена недоліків і протиріч. Методологічною основою напрямку є , яка реалізується масовим вибраковуванням матеріалу за принципом типового відбору пробних площ на всіх етапах його збору і обробки. Не відповідає природі і принцип вірності видів синтаксонів. Ці протиріччя К.ф.ф. усуваються в ряді її дериватів (східно-німецька традиція, принцип багатосторонньої диференціації рослинних угруповань геоботаніків Чехії).

Див. також

Література

Александрова В. Д. Классификация растительности. — Л.: Наука, 1969. — 275 с.
Василевич В. И. Статистические методы в геоботанике. — Л.: Наука, 1969. 232 с.
Василевич В. И. Количественные методы изучения структуры растительности // Итоги науки и техники. Ботаника. — М.: ВИНИТИ, 1972. — Т. 1. — С. 7-83.
Миркин Б. М., Розенберг Г. С. Фитоценология: Принципы и методы. — М.: Наука, 1978. — 212 с.
Миркин Б. М., Розенберг Г. С. Количественные методы классификации, ординации и геоботанической индикации // Итоги науки и техники. Ботаника. — М: ВИНИТИ, 1979. — Т. 3. — С. 71-137.
Handbook of vegetation science. Pt. 5. Ordination and classification of vegetation / Ed. By R.H. Whittaker. — Hague: Dr. W. Junk B.V., 1973. — 737 p.
Kershaw K. A. Quantitative and dynamic plant ecology. / Ed. 2. — N.Y.: Amer. Elsevier Publ. Co, Inc., 1974. — 508 p.
Shimvell D. W. The description and classification of vegetation. — L.: Sidgwick et Jackson, 1971. — 322 p.