Камінська Іда

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Камінська.

Іда Камінська (їдиш אידה קאַמינסקאַ, пол. Ida Kamińska, 18 вересня 1899, Одеса — 21 травня 1980, Нью-Йорк) — єврейська та польська театральна та кіноакторка, режисерка, одна з найвидатніших акторок в історії єврейського театру.

Іда Камінська Ida Kamińska
пол. Ida Kamińska їд. אידה קאַמינסקאַ
Народилася	18 вересня 1899(1899-09-18) Одеса
Померла	21 травня 1980(1980-05-21) (80 років) Нью-Йорк, США серцево-судинні захворювання
Поховання	Маунт-Геброн
Національність	єврейка
Громадянство	Російська імперія  Польська Народна Республіка
Діяльність	акторка, акторка театру, кіноакторка, театральна режисерка, кінорежисерка
Роки діяльності	1904—1976
Чоловік	Зигмунт Турков, Мар’ян Мелман
Діти	Рут (донька), Віктор
Батьки	^d Естер Рахель Камінська
Брати / сестри	^d і Йозеф Камінський
IMDb	nm0436706
Нагороди та премії
Іда Камінська Ida Kamińska у Вікісховищі

У 1939-1941 — директорка, режисерка і акторка . У 1949-1968 — директорка єврейських театрів у Лодзі, Вроцлаві та Варшаві.

Перша акторка зі соціалістичних країн, номінована на «Оскара» (1966; за найкраще виконання головної жіночої ролі у чехословацькому фільмі «Магазин на площі» (слов. Obchod na korze), 1965).

Родина

Мати — Естер Рахель Камінська, знаменита єврейська акторка, «мати єврейського театру». Батько — (1867—1918), театральний актор, режисер і продюсер.

Була сестрою музиканта Йозефа Камінського й акторки Регіни Камінської (1894–1913), кузиною актора Денні Кея.

Біографія

1899—1939

Народилася в готелі «Театральная гостинница» в Одесі, де на гастролях перебували її батьки.

1904 — у 5-річному віці вперше виступила на театральній сцені (театр Jardin d'Hiver, Варшава).

1912 — у 13-річному віці дебютувала на кіноекрані у польсько-єврейському фільмі «Міреле Ефрос» (Mirełe Efros), де також знімалися її мати та сестра. Загалом протягом життя знялася в 11 фільмах, за участь в одному з них отримала «Оскар» (1966).

1916 — після закінчення гімназії професійно дебютувала на сцені Єврейського Театрі у Варшаві, створеного її батьками (1913).

1918 — після смерті батька виїхала з матір'ю з окупованої німцями Польщі на гастролі в окуповану німцями Україну (повернулися до Варшави 1921 року).

1924-1928 — разом із першим чоловіком Зигмунтом Турковим керувала Варшавським Єврейським Художнім Театром (Żydowski Teatr Artystyczny, Warszawer Idiszer Kunstteater).

1931-1932 — перебувала на гастролях у Бельгії та Франції.

Від 1933 керувала власною театральною трупою.

Друга світова війна

Після початку Другої світової війни її помешкання та театр були зруйновані під час бомбардування 6 вересня 1939.

Невдовзі була попереджена знайомими про те, що її прізвище внесене до нацистських списків режисерів антигітлерівських вистав, засуджених до ліквідації. Через це залишила Варшаву і дісталася Львова.

Невдовзі нова більшовицька влада призначила Камінську директором (діяв на вулиці Ягеллонській, у приміщенні теперішнього Першого українського театру для дітей та юнацтва).

Іда Камінська поставила в цьому театрі вистави «Без вини винні» О.Островського та «Овечу криницю» Лопе де Вега.

У «Без вини винні» вона була також виконавицею головної ролі (Атрадіна в першому акті та Кручиніна в інших трьох актах).

«Ставлячи кохання, людяність над усе, вона [Атрадіна] не може припустити думки, що гроші можуть відняти у неї ці ніжні почуття. І саме це останнє з вийнятковою силою і майстерністю підкреслила тов. Камінська у першому акті… В цьому і складність ролі Кручиніної, але у виконанні цієї ролі Ідою Камінською невідомо де дівається складність. Правдоподібний, життєвий, переконливий, хвилюючий образ Кручиніної створила Іда Камінська… Іда Камінська, і як режисер, і як акторка показала високу культуру своєї творчої майстерності. Фінальна сцена п'єси зроблена з повним знанням дорученої справи і лишає у глядачів незабутнє вражіння», — писав театральний рецензент газети «Вільна Україна».

В «Овечій криниці» Камінська була не лише режисером, але й автором інсценізації та виконавицею ролі Лауренції.

Театральний рецензент «Вільної України» так коментував виставу: «В інсценізації Іди Камінської ми побачили яскраве видовище, супроводжене приємною музикою, якого основною рисою є майже оперна умовність і театральність… У спектаклі Камінської насильство, яке доконує вусатий горлань-командор над боязким і смішним Менго, викликає враження гри, а не ілюзію дійсності. Все це не торкається сцен бунту, які виконано прекрасно і які викликають живий відгук серед глядачів. У них є революційний порив і сила народного гніву… Серед артистів виділяються Іда Камінська і Натан… Іда Камінська ставила у свій час цей спектакль у Варшаві. В тих умовах неможливо було поставити його як слід. Щоб дати небуденні сцени бунту на це треба було мати багато громадянської сміливості. Багато дечого доводилося тоді стушовувати в п'єсі. Тепер можна було деякі сцени відтворити ближче до оригіналу».

У червні 1941 (після нападу Третього Рейху на СРСР) Іда Камінська виїхала до Рівного, потім через Харків і Баку до міста Фрунзе (нині місто Бішкек). Тут організувала нову театральну трупу, яка виступала у місцевій філармонії та у різних містах СРСР.

У цей час народила сина Віктора від другого чоловіка, Мар'яна Мелмана.

1944–1946 — працювала на Московському радіо, вела програми польською й іншими іноземними мовами.

1947—1968

1947 — разом із чоловіком і сином повернулася з Москви до Варшави.

Протягом повоєнних років клопотала про звільнення та повернення до Польщі доньки від першого шлюбу, яка відбувала заслання в СРСР (повернулася на батьківщину у 1956).

1949–1953 — директор Єврейського Театру в Лодзі.

1953–1955 — директор Нижньосилезького Єврейського Театру (Вроцлав).

1955–1968 — директор Єврейського Театру ім. Естер Рахель Камінської у Варшаві.

У 1956–1960, після чергових хвиль еміграції євреїв із Польщі, глядацька аудиторія Іди Камінської зменшилася, тому акторка щораз частіше виїздила у турне по Європі, Америці, Ізраїлю, Австралії.

1965 — знялася в чехословацькому фільмі «Магазин на площі», роль в якому принесла їй в 1966 році номінацію на премію «Оскар» (найкраща головна жіноча роль).

1966 — виїхала разом з трупою на гастролі в США, де здобула великий успіх.

Після подій березня 1968 на знак протесту проти офіційної антисемітської пропаганди добровільно пішла у відставку.

Еміграція

У серпні 1968 виїхала з родиною до Відня, а звідти — до Тель-Авіву.

Від кінця 1968 оселилася в Нью-Йорку, де марно намагалася створити Yiddish Theater.

1970 — востаннє знялася в кіно — разом з Гаррі Белафонте зіграла головну роль у фільмі «Мій янгол-хоронитель» (The Angel Levin).

1973 — написала автобіографію «Моє життя, мій театр», видану у Нью-Йорку.

1975 — емігрувала зі США до Ізраїлю.

1977 — повернулася до Нью-Йорку, щоби відзначити 60-річчя своєї творчої діяльності.

Померла внаслідок серцевого нападу в Нью-Йорку, де й була похована на Mount Hebron Cemetery.

Фільмографія

• 1912: Міреле Ефрос
• 1913: Двомужниця
• 1913: Кара Божа
• 1914: Мачуха
• 1916: Подружжя на роздоріжжі
• 1924: Присяга
• 1939: Бездомні
• 1948: Вулиця Гранична
• 1965: Магазин на площі
• 1967: Чорна сукня
• 1970: Мій янгол-хоронитель

Примітки

1. Bibliothèque nationale de France BNF: платформа відкритих даних — 2011.
   d:Track:Q19938912d:Track:Q54837d:Track:Q193563
2. Л. Левітас. «Без вини винні». (У постановці Львівського державного драматичного єврейського театру) // Вільна Україна, 23.05.1940
3. Е.Шіндельман. «Овеча криниця» (В постановці Державного єврейського театру) // Вільна Україна, 20.03.1940. Архів оригіналу за 4 квітня 2015. Процитовано 7 червня 2015.

Посилання

• FILMWEB [Архівовано 5 березня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
• FilmPolski.pl [Архівовано 22 червня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
• e-teatr.pl [Архівовано 13 січня 2016 у Wayback Machine.] (пол.)
• Л. Левітас. «Без вини винні». (У постановці Львівського державного драматичного єврейського театру) // Вільна Україна, 23.05.1940
• Е. Шіндельман. «Овеча криниця» (В постановці Державного єврейського театру) // Вільна Україна, 20.03.1940 [Архівовано 4 квітня 2015 у Wayback Machine.]