Золотою добою альпінізму вважається десятиліття між підйомом на Веттергорн у 1854 р та сходженням Едварда Вомппера на Ма

Золотою добою альпінізму вважається десятиліття між підйомом на Веттергорн у 1854 р. та сходженням Едварда Вомппера на Маттергорн у 1865 р., під час якого відбулися перші сходження на багато великих вершин в Альпах.

*Перше сходження на Маттерхорн*, Густава Доре. Це сходження, виконане Едвардом Воммпером та іншими в 1865 році, традиційно знаменує кінець золотої доби альпінізму.

Видатні постаті

В 1857 році, незадовго до початку золотої доби альпінізму був утворений Альпійський клуб у Лондоні. Саме англійські альпіністи разом з їхніми швейцарські та французькі гідами виконали більшість сходжень цього часу. Серед них варто виділити , Пауля Грохмана, , , , , , , , Джона Тіндаля, Горація Вокера та . Серед відомих гідів того часу Крістіан Альмер, , , , , і Йоганнес Зумтаугвалд. Люсі Вокер, брала участь у деяких видатних перших проходженнях, включаючи сходження на Бальмохорн (1864), а пізніше зробила декілька перших жіночих проходжень.

У перші роки «золотої доби» наука та спорт тісно переплітались. Часто альпіністи несли з собою на сходження різноманітні інструменти для наукових спостережень, які вони там проводили. Найвидатнішим з таких учених був фізик Джон Тіндаль. Також вирізнявся літературознавець Леслі Стівен. У пізніші роки «золотої доби» домінувати спортсмени з Лондонського альпійського клубу, ніяк не пов'язані з наукою.

Перші сходження золотої доби

1854 , Остспіце (Монте-Роза), Штральхорн
1855 , Вестспіце (Монте-Роза), Вайссмі
1856 Шпіль Півдня, Аллалінхорн,
1857 Менч, Монте-Пельмо
1858 Дом, Ейгер, Хінтерер Брочкогель, Надельхорн, Піз Мортераш, Вордерер Брохкогель, Вайлдструбель
1859 Алечхорн, Бічхорн, Гран-Комбін, , Рімпіфшхорн, Хокалмшпітце, Монте-Леоне
1860 Альфубель, Блюмлісальп, Чіветта, Гран-Парадізо, Гранд-Кассе
1861 , Флучтхорн, Ліскамм, Монт-Пуррі, Монте Візо, Шрекхорн, Вайсхорн, Вайскугель
1862 , Дент Паррахе, Долденхорн, Грос-Фішерхорн, Дісграція, Рамолкогєль, Тешхорн, Цукергютль
1863 Біфертенсток, Дан-д'Еран, Парротшпітец, Піз Зупо, Тофан
1864 , Егель д'Аргентьєр, Агюль де ла Тре Тете, Антелао, Балмхорн, Барре де Екреном, Даммашток, Гросс Ванненхорн, Мармолада, Мон-Долан, Поллукс, Пресанелла, Цінальротхорн
1865 Еґій-Верт, Гран Корн'єр, Гроссе-Меселер, Гохфайлер, Ля Руінетте, Маттергорн, Обер-Габельхорн, Піц Буїн, Піц Розег

Примітки

Though Wills thought he had made a first ascent, the Wetterhorn had been climbed in 1844, and his was the fourth ascent. However, mountaineering became fashionable in Britain after the barrister's climb.
. Britannica.com. 14 липня 2010. Архів оригіналу за 23 січня 2014. Процитовано 22 березня 2014.
. Books.google.co.uk. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 22 березня 2014.
. BBC News. 4 вересня 2001. Архів оригіналу за 16 січня 2008. Процитовано 22 березня 2014.
Claire Eliane Engel (1950), A History of Mountaineering in the Alps, chapter VII.

Джерела

Hermann Alexander Berlepsch (1861), The Alps; or, Sketches of life and nature in the mountains
Trevor Braham (2004), When the Alps Cast Their Spell: Mountaineers of the Golden Age of Alpinism
Ronald Clark (1953), The Victorian Mountaineers
John Tyndall, (1871), Hours of Exercise in the Alps

[1] Though Wills thought he had made a first ascent, the Wetterhorn had been climbed in 1844, and his was the fourth ascent. However, mountaineering became fashionable in Britain after the barrister's climb.

[2] . Britannica.com. 14 липня 2010. Архів оригіналу за 23 січня 2014. Процитовано 22 березня 2014.

[3] . Books.google.co.uk. Архів оригіналу за 10 червня 2016. Процитовано 22 березня 2014.

[4] . BBC News. 4 вересня 2001. Архів оригіналу за 16 січня 2008. Процитовано 22 березня 2014.

[5] Claire Eliane Engel (1950), A History of Mountaineering in the Alps, chapter VII.