Закієв Мірфатих Закієвич

Мірфатих Закієвич Закієв (тат. Мирфатыйх Зәки улы Зәкиев; 14 серпня 1928, с. (Ютазинського) (нині Бавлинський) району Татарської АРСР — 18 серпня 2023) — дійсний член Академії наук Республіки Татарстан, доктор філологічних наук, професор, завідувач відділу лексикології та діалектології ІМЛІ ім. Г. Ібрагімова АН РТ, академік-секретар Татарстанського відділення Міжнародної тюркської академії, член ^[ru], почесний член президії Міжнародного центру тюркології Євразійського національного університету ім. Л. М. Гумільова (Казахстан), почесний професор ^[ru]. Почесний доктор Башкирського державного університету (2011), Голова ^[ru] (1980—1990).

Закієв Мірфатих Закієвич
тат. Мирфатыйх Зәки улы Зәкиев
Народився	14 серпня 1928(1928-08-14)^[1] Q20580904?, Q38687845?, (Бугульминський кантон), Татарська АРСР, РСФРР, СРСР^[2]
Помер	18 серпня 2023(2023-08-18)^[3] (95 років) Москва, Росія
Місце проживання	^d, Казань^[4]
Країна	СРСР  Росія
Діяльність	педагог, мовознавець, історик, викладач університету
Alma mater	Казанський державний університет
Галузь	татарська^[5], татари^[5], мовознавство і тюркологія
Заклад	Казанський державний університет
Вчене звання	професор^[d]
Науковий ступінь	доктор філологічних наук^[d]
Партія	КПРС
Нагороди	^d (2013) ^d ^d
Закієв Мірфатих Закієвич у Вікісховищі

Освіта

1946—1951 рр. навчався на відділенні татарської філології Казанського державного університету, який закінчив з відзнакою. У 1951—1954 рр. навчався в аспірантурі.

Трудова діяльність

Початок трудової діяльності припав на воєнні роки. Працював пастухом у колгоспі (1941), потім конюхом (1942), ковалем (1943—1946). У 1946 році поступив у Казанський державний університет, який закінчив з відзнакою в 1951 році. У 1954 році захистив кандидатську дисертацію «Присудок у сучасній татарській літературній мові». Потім працював старшим викладачем, доцентом кафедри татарської мови і літератури в Казанському державному університеті (1954—1960). Викладав предмети: синтаксис татарської мови, історія формування татарської мови, проблеми відродження і розвитку мов національних меншин.

• 1960—1965 — зав. кафедрою татарської мови КДУ.
• 1965—1967 — проректор з науки Казанського державного педагогічного інституту.
• 1967—1986 — ректор Казанського педагогічного інституту.
• 1968—1986 — зав. кафедрою татарського мовознавства Казанського педагогічного інституту.
• 1986—1996 — директор Інституту мови, літератури та історії КНЦ РАН (з 1992 р. — АН РТ).
• 1996—2000 — директор Інституту мови, літератури і мистецтва АН РТ.
• 1992—2002 — академік-секретар відділення гуманітарних наук АН РТ.
• C 1986 р. — завідувач відділом мовознавства, з 2007 року — відділу лексикології та діалектології ІМЛІ АН РТ.

Громадська діяльність

• 1954—1956 — парторг відділення татарської філології КДУ. 1957—1960 — секретар парторганізації істфілфаку КДУ.
• 1969—1979 — депутат Казанської міськради.
• 1980—1990 — депутат і Голова Президії Верховної Ради ТАРСР.
• 1961—1987 — член редколегії журналу «Магариф»
• 1977—1986 — голова наукової комісії Мінпросу РРФСР з національної філології.
• 1978—1987 — член редколегії журналу «Радянська тюркологія».
• 1970 — по теперішній час — член республіканського Комітету з присудження державної премії ім. Р.Тукая.
• 1969—2000 — голова Рад з захисту дисертацій з педагогічних і філологічних наук.
• 1978—1991 — член Радянського комітету тюркологів.
• 1992 — по теперішній час — член Російського комітету тюркологів.
• 2000 — по теперішній час — член редколегії Турецького журналу «Kok араштырмалар».
• 2000 — теперішній час — член редколегії журналу «Фән һәм тел» (Наука і мова).
• 2000 — теперішній час — член дисертаційних рад у ІМЛІ та КДПУ.

Член Наукової ради «Мова і суспільство» при Відділенні літератури і мови РАН.

В даний час^[] — член комітету при Кабінеті Міністрів Республіки Татарстан щодо реалізації Закону Республіки Татарстан «Про мови».

Наукова діяльність

Основні напрямки наукових досліджень:

• в галузі мовознавства:
  • синтаксичний лад татарської мови;
  • історія татарської мови;
  • проблеми розвитку татарської мови;
  • історія татарського мовознавства;
• в галузі історії:
  • етногенез тюрків і татар.

6 липня 1963 року захистив докторську дисертацію «Синтаксичний лад татарської мови». 2 вересня 1964 року М. З. Закієву було присвоєно вчене звання професора. У вересні 1991 року обраний академіком Академії наук Республіки Татарстан.

Наукові школи

Створив наукові школи в галузі мовних, міжнаціональних і міжмовних контактів, двомовності і багатомовності. М. З. Закієвим підготовлено понад 40 наукових кадрів, 12 його колишніх аспірантів стали докторами, професорами і академіками різних громадських академій.

Гіпотези М. З. Закієва в галузі історії народів Поволжя

Твори М. З. Закієва з історії народів Поволжя, зокрема казанських татар і чувашів, лежать в рамках ідеології ^[ru].

З метою доведення гіпотези автохтонності татар Поволжя М. З. Закієв відкидає теорії пересування тюркських племен у IV—VI ст. н. е. з Алтаю в Центральну, Середню, Передню, Малу Азію, Західний Сибір, Урало-Поволжя, на Кавказ і Балкани; переселення болгар в Урало-Поволжя лише в VII ст. н. е. з Північного Причорномор'я; монголо-татарського походження сучасних татар і булгарського походження сучасних чувашів.

У виданому під керівництвом М. З. Закієва збірнику «Матеріали з історії татарського народу» (1995) доводиться гіпотеза не тільки булгарських, але й скіфських, алано-асських, біармійських етнічних коренів сучасних татар.

З метою обґрунтування гіпотези, що тільки татари є нащадками волзьких булгар, М. З. Закієв стверджує, що мова другого стилю булгарської епітафії належить чувашам-мусульманам, які знаходяться на стадії прийняття булгарської мови, а не чувашам, які збереглися як чуваші. Що стосується першого стилю мови булгарської епітафії, то він, на думку М. З. Закієва належить самим булгарам, що складалися з різних місцевих тюркомовних племен, на основі подальшого розвитку яких формувався татарський народ. М. З. Закієв активно виступає з критикою теорії болгаро-чуваської мовної та етнічної спадкоємності, висунутої (М. І. Ашмаріним) у роботі «Болгари і чуваші». Історик ^[ru] охарактеризував критику М. З. Закієва, як таку, що має політичні аргументи:

	Він прагне спростувати ашмарінську теорію не так лінгвістичними, як політичними доводами: Ашмарін, мовляв, був царським цензором татарських видань (хоча цей цензор НЕ вилучив жодної татарської книги), служив російській буржуазії, хотів посварити чувашів з татарами, не був марксистом.
— Димитрієв В.Д., Про обгрунтування Н. І. Ашмаріним теорії болгаро-чуваської мовної та етнічної спадкоємності // Известия Национальной академии наук и искусств Чувашской Республики. — 1996. — № 1. — С. 183—200.

Звернувшись до ерзянського (екзоетноніму) чувашів «ветьке», М. З. Закієв припустив, що колись на території сучасної Чувашії існував фіно-угромовний народ , який змінив свій етнонім і мову під впливом ^[ru] суасів.

	Чуваші - нащадки колишніх фіно-угромовних вед; вони формувалися в процесі тісного спілкування і консолідації вед з власнетюркомовними суасами, в результаті змішування фіно-угорської і тюркської мов, перевага виявилася на стороні тюркського ладу, за колишніми ведами закріпився і тюркський етнонім суас > чуваш. Частина тюркомовних суасів, яка не увійшла до складу чувашів, брала участь в утворенні булгаро-татар.
— Закієв М.З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — М.: ИНСАН, 2008. — С. 32.

У книзі «Волзькі булгари і їх нащадки», написаній ним у співавторстві з в 1993 р, М. З. Закієв припускав, що в етногенезі чувашів брали участь якісь суаси, народ, який розмовляв монголо-тюркською змішаною мовою і марійці. В результаті утворився чуваський етнос з новою мовою, який вибрав собі в якості самоназви фіно-угорське слово, що означало «річка», «вода».

	Інша частина суасів ще задовго до формування булгарської народності перемішалася з ранніми предками чувашів, які розмовляли особливою монголо-тюркською змішаною мовою (можливо, з ), а також і з частиною марійців. В результаті цього утворився новий етнос, що відрізняється мовою від ранніх предків чувашів, від суасів і від марійців. Ясно, що це сталося в далекій давнині, бо змішання мов (тобто утворення третьої мови з двох) можливе лише до виникнення класового суспільства, тобто до формування народності. У сучасному суспільстві змішання мов вже неможливе, можлива тільки асиміляція. Утворене з трьох різномовних племен нове племінне об'єднання сусідні марійці стали називати суасламарі, тобто людьми, чоловіками (суасською, марі - людина, чоловік), може й марійцями суасською. Цей етнонім, як ми вже знаємо, марійцями застосовується і в наші дні для позначення чувашів. Таке походження чувашів підтверджується ще й тим, що на початковому етапі змішування марійська частина суасламарі, що, наслідуючи суасську частину, іменували себе річковими асами, почала називати себе також річковими, застосовуючи для цього угро-фінське слово ведь (веде) 'річка, вода'. Етнонім веда довго служив однією з самоназв предків сучасних чувашів. Посилаючись на неспростовні докази, академік М. М. Тихомиров історію чувашів переконливо пов'язує з ведами.. Ґрунтуючись на цьому та інших історичних фактах, а також на матеріалах сучасної етнографо-лінгвістичної експедиції, мордовський учений приходить до висновку: «Найбільш правильною виглядає думка М. М. Тихомирова, який вказав на тотожність чувашів з ведою, остання згадується, зокрема, в "( Слові про погибель Руської землі)" поряд з буртасами, черемисами і мордвою: "Буртаси, черемиси, веда і мордва бортьничаху на князя великого Володимира ". Важливий доказ того, що чуваші в середні століття дійсно були відомі на Русі під ім'ям веда, - це побутування даного етноніма у мордви, причому мордва називають так чувашів аж до теперішнього часу».
— Закієв М. З., Кузьмін-Юманаді Я. Ф., Волжські булгари та їх нащадки. — Москва: ИНСАН, Российский фонд культуры, 1993. — С. 87.

Відмінності чуваської мови від М. З. Закієв пояснює впливом монгольської і фіно-угорських мов.

	Чуваші (сильний монгольський і фіно-угорський вплив віддалив цю мову від власнетюркської)
— Закієв М. З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — Москва: ИНСАН, 2008. — С. 32.

	Тим часом, об'єктивна історія пов'язує етнічне коріння чувашів з ведами, які говорили фіно-угорською мовою марійського типу. Мабуть, ще в давнину їхня мова відчувала дуже значний вплив монгольської мови. Веди в Поволжі дуже тісно спілкувалися з власнетюркомовними суасами (одними з предків булгаро-татар), під впливом цієї мови фіно-угорська мова народу веда поступово набувала особливостей суасської мови, прийняв від них новий етнонім суас/сувас/чувас/чуваш.
— Закієв М. З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — М.: ИНСАН, 2008. — С. 94.

Значущість своїх ідейно-теоретичних концепцій на історичні теми філолог М. З. Закієв пояснює необхідністю захисту національних інтересів татарського народу в питаннях заснування м. Казані і споконвічної приналежності земель сучасного Татарстану.

	Татаро-татарська концепція нічого спільного не має також з національними інтересами народу, який чекає від істориків і етнологів правдивого опису його етногенетичних коренів. Прийнявши цю концепцію, ми опинилися б у хибному положенні і в святкуванні 1000-річчя Казані. У цьому випадку нам довелося б стверджувати, ніби місто Казань було засноване в булгарський період чувашомовними булгарами, а не предками татар.
— Закієв М. З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — М.: ИНСАН, 2008. — С. 113.

	Чуваські булгаристи заперечують право своїх татарських суперників іменуватися булгарами, оскільки бачать у них нащадків тільки прийшлих монголо-татар, які узурпували місцевих булгаро-чувашів і захопили їхні споконвічні землі.
— Закієв М. З., Історія татарського народу (Етнічні корені, формування і розвиток). / Закиев М. З. — М.: ИНСАН, 2008. — С. 331.

Ідейно-теоретичні концепції М. З. Закієва на історичні теми історик відносить до (фолк-гісторі).

Звання та нагороди

Закієв М. З. має звання:

• Заслужений діяч науки Татарської АРСР (1970);
• Заслужений діяч науки РРФСР (1976);
• Лауреат державної премії Республіки Татарстан з науки і техніки (1994).

Нагороджений орденами і медалями:

• 1946 — медаллю «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941—1945 рр.»;
• у 1971 — орденом «Трудового Червоного Прапора»;
• у 1981 — орденом «Дружби народів» і в різні роки шістьма медалями, Почесними грамотами Верховної Ради ТАРСР і Президента РТ.

Праці

Опублікував близько 800^[] наукових робіт, зокрема близько 60^[] монографій, підручників і навчальних посібників з проблем татарської мови, історії татарського народу, етнічної історії тюркських народів, міжнаціональних і міжмовних контактів, двомовності і багатомовності.

• Закиев М. З. Хәзерге татар әдәби теле. Синтаксис. — Казан, 1958. — 244 б. Учебное пособие для студентов вузов.
• Закиев М. З. Синтаксический строй татарского языка. — Казань, 1963. — 464с.
• Закиев М. З. Татар халкы теленең барлыкка килүе. — Казан, 1977. — 208 б.
• Закиев М. З. Происхождение тюрков и татар. — Казань : Инсан, 2002. — 496 с. — .
• Закиев М. З. Волжские булгары и их потомки. (соавт. Я. Ф. Кузьмин-Юманади). — Казань, 1993. — 160 с.
• Закиев М. З. Проблемы языка и происхождения волжских татар. — Казань, 1986. — 304 с.
• Закиев М. З. Татары: Проблемы истории и языка. — Казань, 1995. — 464 с.
• Закиев М. З. Татарская грамматика. Том 3. Синтаксис. Издания на русском: Казань, 1992 и 1995. — 576 с. Издание на татарском: — Москва-Казань, 1999. — 510 с.
• Закиев М. З. Төрки-татар этногенезы. — Мәскәү-Казан, 1998. — 624 б.

Родина

Одружений, має двох синів, чотирьох онуків та п'ятеро правнуків.

Хобі

Захоплюється столярними роботами, садівництвом, грою на (гармоніці).

Примітки

1. Исаев Ю. Н. Чуваська енциклопедія — Чувашское книжное издательство, 2006. — С. 2567. — 2567 с. —
   d:Track:Q22918706d:Track:Q4517503d:Track:Q19909792
2. Башкирская энциклопедия — (Башкирская энциклопедия), 2005. — 4344 с.
   d:Track:Q16271761d:Track:Q4080157
3. http://www.antat.ru/ru/news/16564/
4. https://jitely.info/kazan
5. Czech National Authority Database
   d:Track:Q13550863
6. . Архів оригіналу за 26 березня 2013. Процитовано 8 травня 2019.
7. Этимологический словарь мордовских (эрзянского и мокшанского) языков. Т. 1 (Аба — Кеверь). — Йошкар-Ола, 2004. — С. 50.
8. . Архів оригіналу за 29 квітня 2014. Процитовано 8 травня 2019.
9. Тихомиров М. Н. Российское государство XV—XVII веков. — М., 1973. — С. 92.
10. Мокшин Н. Ф. Мордовское название чувашей. // Советское финноугроведение. — 1978. — № 4. — С. 281—182.

Література

• Мирфатых Закиевич Закиев. Библиография учёных Татарстана. — Москва: Инсан, 1995.
• Урманче Ф. И., Махмутов Х. Ш. Академик Мирфатых Закиев. — Москва: Инсан, 1998. — 448 с.

Посилання

• Стаття в Башкирській енциклопедії(башк.)
• Біографія М. З. Закієва [ 25 лютого 2019 у Wayback Machine.] на сайті (Академії наук Республіки Татарстан)
• Біографія М. З. Закієва на сайті «Тюрко-татарський світ». [ 14 травня 2019 у Wayback Machine.]
• Біографія М. З. Закієва в розділі «Хто є хто» архіву офіційного сервера Республіки Татарстан за 1997—2011 рр. [ 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.] [1] [ 22 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
• Біографія М. З. Закієва у "Великій біографічної енциклопедії. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Роль академіка М. З. Закієва у розвитку тюркології в Башкортостані [ 25 лютого 2019 у Wayback Machine.]