Еміль Баро

Еміль Баро, також Баро-Баку (фр. Émile Barau, Barau-Bacou; 11 березня 1851, Реймс — 19 листопада 1930, Неї-сюр-Сен) — французький художник-пейзажист.

Еміль Баро
фр. Émile Barau
Народження	11 березня 1851(1851-03-11) Реймс
Смерть	19 листопада 1930(1930-11-19) (79 років)
	Нейї-сюр-Сен
Поховання	^d
Країна	Франція^[1]
Жанр	пейзаж
Навчання	Національна вища школа красних мистецтв
Діяльність	художник
Вчитель	Жан-Леон Жером
Твори	Q17494700?, Q17495556? і Q17495729?
Роботи в колекції	Національна галерея Канади, Музей д'Орсе, ^d і ^d
Еміль Баро у Вікісховищі

Біографія

Еміль Баро народився в Реймсі 11-го (за іншими даними — 12-го) березня 1851 року. Його батько, Гаспар Баро, був заможним торговцем пробками, і Еміль продовжував справу батька аж до його смерті в 1872 році. Потім він вирішив здобути художню освіту і в 1874 році почав навчання в паризькій Вищій школі образотворчих мистецтв, де його викладачами були Жан-Леон Жером і Ойген Єттель. Після закінчення навчання Баро деякий час працював в Голландії і в Данії; потім в Бретані, Нормандії і Турені. Однак найближчі йому були пейзажі Шампані, які становлять три чверті його творчості.

З 1887 по 1889 рік Баро виставлявся в Паризькому салоні; в 1889 році отримує золоту медаль на Всесвітній виставці в Парижі. З 1890 року — член Національної спілки образотворчих мистецтв, який заснував Салон Марсового поля, де Баро виставлявся аж до своєї смерті. У 1895 році був нагороджений Орденом Почесного легіону. Брав участь у всіх виставках, що проводилися Реймським товариством поціновувачів мистецтва.

Еміль Баро помер 19 листопада 1930 року в Неї-сюр-Сені. Згідно з волею самого художника, він був похований в сімейному склепі на Північному кладовищі Реймса.

Творчість

Еміль Баро відомий передусім завдяки своїм пейзажам, в яких зображав особливості Реймса. Ріхард Мутер у своїй «Історії живописів у XIX столітті» назвав манеру Баро «грубою», а його картини — «симфоніями в сірому тоні». Він пише, що художник

…любить селянську природу і дуже оригінально зображає живописні закутки тихих сіл; його приваблює не яскрава краса, а блідість помираючої природи.

Близько 15 робіт Еміля Баро знаходяться в Реймському музеї образотворчих мистецтв. Частину з них пожертвував музею Анрі Ваньє, директор виноробного будинку Pommery і друг Баро, який придбав у нього 12 полотен.

Пам'ять

До 1968 року в Реймсі існувала вулиця, названа на честь Еміля Баро (згодом вона була знищена під час створення авеню Поля Маршандо).

Галерея

• Роботи в осінньому саду (1885)
• Пейзаж з жінкою, яка старіє
• Ейфелева вежа і павільйони Всесвітньої виставки 1889 року (1889)
• Ворони в Данії (бл. 1890)

Література

• Р. Мутер. Історія живопису в XIX столітті. — СПб : Друкарня Спб. заг. друкарської справи в Росії, 1901. — Т. III. — С. 33—34.

Примітки

1. RKDartists
   d:Track:Q17299517
2. . BnF Data (фр.). Архів оригіналу за 17 жовтня 2019. Процитовано 17 жовтня 2019.
3. Paysages et peintres champenois.
4. (фр.). Архів оригіналу за 11 березня 2021. Процитовано 17 жовтня 2019.
5. Pierre Cabanne. Guide artistique de la France. — Hachette, 1968. — P. 168.
6. Biographies rémoises.

Посилання

• (PDF). musées-reims.fr (фр.). 2019. Архів оригіналу (PDF) за 4 грудня 2020. Процитовано 16 жовтня 2019.
• Biographies rémoises - B (фр.). Процитовано 16 жовтня 2019.^{[недоступне посилання]}