Дунайське козацьке військо

Дунайське козацьке військо — сформоване в 1828 р. на основі козаків колишньої Задунайської Січі та (Усть-Дунайського Буджацького козацького війська). Дунайське козацьке військо (в 1856 р. перейменоване в Новоросійське) було ліквідоване в 1868 р., а козаків переведено до цивільного стану.

Карта земель Новоросійського козацького війська, 1858

Загальний опис

Після знищення Запорізької Січі в 1775 році частина запорізьких козаків пішла до Османської імперії і оселилася на березі Дунаю, між фортецею Рущук і Сілістрією, утворивши нову Січ. У 1803 році вони перейшли на гирло Дунаю, в урочище Гедерле-Бугаз. Витіснивши російських втікачів-розкольників, що жили там, запорожці влаштували свій кіш, зайнявши по берегу моря до фортеці Аккермана всі місця, зручні для рибної ловлі. Сюди почали збиратися втікачі з різних інших місць, і число осіб, що склали нову Січ, дійшло до 10 000 чоловік. За відзнаку в боях, особливо ж під час упокорення Віддінського бунту, козаки отримали від османського уряду назву яничарів.

У 1806 році, як тільки почалася війна з Османською імперією, дунайські запорожці перейшли на бік Росії, увійшли до складу діючої армії і отримали назву буджацьких або усть-дунайських козаків. Після укладення миру частина їх була зарахована в Чорноморське козацьке військо, a частина, з колишніми при армії волонтерами з сербів, греків і албанців, залишилася в Бессарабії, в Буджацькому степу, оселившись на казенних землях. Під час правління Олександра I особливих правил про устрій Дунайського козацького війська видано не було, і воно знаходилося у віданні цивільної влади, нарівні з селянами.

У 1828 році, під час війни з османами, дунайські козаки, згідно з їхнім бажанням, були перераховані у військове відомство і склали 2 полки: 1 і 2-й Дунайські. Один з них, кінний, призначався для сухопутної служби, a інший, піший, призначався для служби на судах дунайської флотилії. Після закінчення війни полки були наділені землями в Буджацькому степу. Таким чином, склалися нові військові поселення в 3 станицях: Старокозачому, Волонтерівці і Акмангіті. Незабаром до Дунайського війська були зараховані деякі суміжні землі та селища. У 1836 році воно складалося вже з 8 станиць, з населенням понад 7 000 осіб обох статей і з земельним наділом близько 35 000 десятин. Землі цієї для війська було недостатньо, тому в 1839 році до нього були приєднані суміжні землі, що призначалися для користування циган, які були зараховані до війська.

У 1844 році було видано положення про Дунайське козацьке військо. На обов'язок Дунайського війська покладалося утримання кордонної варти і варт на островах Літа, Чемалі, Георгіївському і по лівому березі Дунаю, a також підтримання поліцейського порядку в містах Одесі, Аккермані, Херсоні та Херсонському повіті. Для зовнішньої служби військо зобов'язувалося мати на готовності 2 кінних полки. Начальство над ним, під головним веденням Новоросійського та Бессарабського генерал-губернатора, було ввірене офіцеру регулярних військ. Цей військовий начальник і складена при ньому канцелярія формували полки та завідували військово-поліцейською і господарською частиною війська. Місцеве управління війська складали: наказний отаман, військове правління, комісія військового суду і станичного правління. Поліцейське та господарське правління станиць було ввірене станичним старшинам.

Цвинтар дунайських козаків у селі (Вишневе)

До 1 січня 1856 року в Дунайському козацькому війську на дійсній службі перебувало 2811 осіб (за списком 2 858). У тому ж році військо було перейменовано в Новоросійське, під якою назвою проіснувало недовго. В силу малоземелля, воно не могло отримати подальшого розвитку шляхом приросту населення; службовий його склад був вкрай нечисленний, і, замість 2 комплектних полків з черговими змінами, військо ледь формувало полк, та й то за допомогою постійної видачі з військового капіталу грошей на бойове спорядження . До того ж, за Паризьким трактатом 1856 року, південна межа Російської Імперії була змінена і частина земель Новоросійського війська відійшла до Молдавії; малоземелля зросло ще більше.

У 1868 році Новоросійське козацьке військо було скасоване, з зарахуванням його штабних і обер-офіцерів і дворян до дворянства Бессарабської області і з наданням їм в повну особисту і потомствену власність садибної землі, що знаходилася в їх володінні. Крім цього, з числа землі в загальному військовому володінні, що входила до юрту станиць і хуторів, було надано у власність: штабс-офіцерам — по 300, обер-офіцерам — по 150 і зауряд-офіцерам — по 75 десятин. Надані війську 2 прапори і Найвища грамота були здані до церкви станиці Волонтерівки, для зберігання на вічні часи, a холодна і вогнепальна зброя — в Бендерський артилерійський склад.

Джерела та література

• О. А. Бачинська. Дунайське козацьке військо [ 25 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 498. — .
• Бачинський А Д Происхождение и состав украинско-русского населения Буджака и низовий Дуная конца XVIII и начала XIX в. //Зап. Одес. археолог. о-ва. — Одеса, 1967. — Т.2(35)
• Бачинська О А Дунайське козацьке військо. 1828—1868 рр. (До 170-річчя заснування). — Одеса: Астропринт, 1998.
• Бачинська О А [[https://web.archive.org/web/20150402155951/http://www.stattionline.org.ua/histori/114/21625-diyalnist-general-majora-ivana-gangardta-na-choli-dunajskogo-kozackogo-vijska.html Архівовано 2 квітня 2015 у Wayback Machine.] ДІЯЛЬНІСТЬ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА] (ІВАНА ГАНГАРДТА) НА ЧОЛІ ДУНАЙСЬКОГО КОЗАЦЬКОГО ВІЙСЬКА
• Военная энциклопедия / Под ред. В. Ф. Новицкого и др. — СПб.: т-во И. В. Сытина, 1911—1915. — Т. 9.
• Столетие военного министерства, том XI, часть I, Главное управление казачьих войск, исторический очерк А. И. Никольского
• Задунайський В. Військова структура та озброєння Дунайського козацького війська за Положенням 1844 р. / В.Задунайський // Вісник Маріупольського державного університету. Серія: Історія. По-літологія. Вип. 2. — Маріуполь: Маріупольський державний універси-тет — МФ ТОВ «Друкарня „Новий світ“», 2011. — С. 20-26.
• Маленко Л. Дунайське козацьке військо / Л.Маленко // Українське козацтво: Мала енциклопедія / Кер. авт. колект. Ф. Г. Турченко; Відпов. Ред. С. Р. Лях. — Вид. 2-е, доп. і перероб. — Київ: Генеза; Запоріжжя: Прем'єр, 2006. — С. 169—170.