Дроговиж село в Україні у Стрийському районі Львівської області Населення становить 2103 осіб Орган місцевого самоврядув

Дроговиж — село в Україні, у Стрийському районі Львівської області. Населення становить 2103 осіб. Орган місцевого самоврядування — Миколаївська міська рада. Біля села розташоване озеро Задорожнє, що є популярним місцем відпочинку.

село Дроговиж

Країна	Україна
Область	Львівська область
Район	Стрийський район
Громада	Миколаївська міська громада
Код КАТОТТГ	UA46100110080017258
Облікова картка	с. Дроговиж
Основні дані
Засноване	1356
Населення	2103
Площа	2,541 км²
Густота населення	827,63 осіб/км²
Поштовий індекс	81632
Телефонний код	+380 3241
Географічні дані
Географічні координати	49°31′18″ пн. ш. 23°56′40″ сх. д. / 49.52167° пн. ш. 23.94444° сх. д. / 49.52167; 23.94444Координати: 49°31′18″ пн. ш. 23°56′40″ сх. д. / 49.52167° пн. ш. 23.94444° сх. д. / 49.52167; 23.94444
Середня висота над рівнем моря	271 м
Відстань до обласного центру	32 км
Відстань до районного центру	32 км


Місцева влада
Адреса ради	81600, Львівська обл., Стрийський р-н, м. Миколаїв
Карта
Дроговиж
Дроговиж
Мапа

Дроговиж у Вікісховищі

Назва

Давня назва Дроговижа походить, напевне, від «дороги вижу», 3 валів городища, як і з замку Тарла добре видно дороги аж до Карпат.

Історія

Історія села Дроговиж сягає своїми коріннями у сиву давнину. Підтвердженням цього є відкрите у 1975 році під час робіт Львівської археологічної експедиції Інституту суспільних наук палеолітичне поселення на території села . Комплексний аналіз матеріалів знайдених на території даного об'єкта відніс даний пункт до тимчасових мисливських таборів доби пізнього палеоліту .

Проте перші документальні відомості про село Дроговиж відносяться до другої половини XIV століття. В даний період у королівському селі Дроговиже був замок, який сторожив кордон Жидачівського князівства. Замок цей було закладено на краю Стружної гори, звідки було видно дністровські переправи і шляхи. З XIX століття вважалося, що назва замку Друга вежа дала назву і селу, що виникло біля його підніжжя — Дроговиже. Але це скоріше не зовсім так.

У грамоті короля Казимира III від 17 червня 1356 року, якою було надане магдебурзьке право місту Львову, серед свідків — шляхтичів Руської землі на першому місці стоїть Волчок (Волчконе) з Дроговижа гербу Корчак, який належав до впливового галицького боярства, що в ході війни 1349—1353 рр. зрадило Любарта Гедиміновича і перейшло на сторону польського короля Казимира III.

Під час військових подій 1353, 1366 чи скоріше весною на початку літа 1377 року, Дроговиже було здобуте військом Любарта і зруйноване. Дроговиж, який до цього був, напевне, адміністративним центром і містом, (про що свідчать рештки городища на західному схилі Стружної гори поблизу Львівської дороги) занепав і на старому місці більше не відродився. Село з такою ж назвою виникло на нинішньому місці вже в часи (1465–1466 рр.) .

Десь близько 1465–1466 року Дроговиже як королівське село, стало центром однойменного староства, тобто було відроджено його адміністративний статус. Перші старости і державці дроговизькі були з родини Закліки Тарла: його син Анджей — підстолій львівський (1472–1508 рр.), другий син Станіслав — охмістр королеви (1508 по 1515-рр.). Павло Тарло, син Станіслава — львівський войський (1515–1553 рр.), , небіж (племінник) Павла — сандомирський хорунжий і королівський секретар, засновник міста Миколаєва (1553—1571 рр.), його дружина Ядвіга зі Жмігроду Тарлова, її зять Єжи Мнішек (1571 −1607 рр.).

Далі староством правили королівські підстарости. Найколоритнішою фігурою з них був Миколай Контський (1613—1622 рр.). З 1618 року староство вже не здавалось ні в оренду, ні в державлення. Старостами були познанський воєвода Ян Остроруг (1618 −1622 рр.), його син Миколай Остроруг — коронний підчаший, один з регіментарів польського війська, розбитого під Пилявцями у 1648 році (від козаків отримав прізвисько «латина» через її добре знання), (1622–1651 рр.), наступний — сини Миколай (†1659), Анджей (1659—1665 рр.), гусарський полковник і роздільський дідич Міхал Ф. Жевуський (бл.1670 — 1687 рр.), його син — гетьман великий коронний Станіслав Матеуш (1687—1728 рр.), племінник гетьмана — подільський воєвода Міхал Юзеф Миколай Жевуський (1728—1769 рр.) та син гетьмана Вацлав Петро (1769—1772 рр.). (дивіться Жевуські)

Тарли жили постійно в Дроговижі; старости ж, будучи значними політичними діячами, лиш користалися доходами і бували тут дуже рідко, фактично довіряючи управління підстаростам. Серед них був служебник Остророгів Федір Чижинський — батько Степана Чижинського, московитського дипломата й культурного діяча.

У Дроговижі працював Сиротинець [ 30 вересня 2018 у Wayback Machine.]. Приїзд Цісаря Фра́нца Йо́сифа I у вересні 1880 року до цього закладу [ 30 вересня 2018 у Wayback Machine.] зображено на картині польського художника Олександра Рачинського (Alexander Raczyński) [1].

Населення

Мова

Розподіл населення за рідною мовою :

Мова	Відсоток
українська	99,33%
інші	0,67%

Дроговизька ікона Пресвятої Богородиці

Ікону Дроговизької Матері Божої дослідники датують XVII—XVIII ст. Вона є однією з пам'яток західноукраїнського іконопису — «твір високого письма», як зазначено у парафіяльній книзі церкви в селі Дроговиж. Перші документальні відомості про ікону належать до 1834 року. Ікона була коронована, зодягнена в шати, однак, коли відбулося визначення її як чудотворної — невідомо. Так саме невідомо й те, коли ікону наділено відпустом. Він відбувається щороку на свято Успіння Пресвятої Богородиці. У 2004–2005 роках ікону відреставровано.

Відомі люди

Борецький Мирон Іванович — український перекладач, науковець.
Січинський Денис Володимирович — видатний український композитор і хоровий диригент, перший професор музики у Галичині, музично-громадський діяч, педагог; працював капельмейстером оркестру при місцевому сирітському притулку.
Сколоздра Володимир Іванович — український скульптор.
Сколоздра Роман Володимирович (1941—1999) — український хімік.
Володимир Янів — підхорунжий Армії Андерса, учасник Другої світової війни, брав участь у боях на теренах Італії, зокрема під Монте-Кассіно. Нагороджений хрестом Virtuti Militari 5 класу за порятунок 5 офіцерів, та 4 британськими відзнаками. 1982 року уряд УНР у вигнанні присвоїв йому звання майора.

Примітки

. Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 10 лютого 2016.
. Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 12 липня 2014.
Пшик В. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів [ 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Галицька брама. — Львів, 1999. — № 3—4 (51—52) (березень—квітень). — С. 6—7.
Ostrorogowie (01) [ 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)
Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних
Стех Ярослав (Торонто). Піснею до серця, серцем до України // Вільне життя плюс. — 2016. — № 43 (15779) (3 черв.). — С. 5. (Славні земляки)
Кравчук Н. Червоні маки на Монте-Кассіно / Н. Кравчук // Сурмач. — 1994. — Ч. 1-4. — С. 37-38.

Джерела

Облікова картка с. Дроговиж [ 15 квітня 2021 у Wayback Machine.] на сайті ВРУ
Городище Дроговиж. Сайт Миколаїв над Дністром [ 31 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
[2] [ 30 вересня 2018 у Wayback Machine.]
[3] [ 19 січня 2015 у Wayback Machine.] (пол.)
Нова громада [ 13 червня 2021 у Wayback Machine.]
Миколаївська громада [ 22 квітня 2021 у Wayback Machine.]

[1] . Архів оригіналу за 16 лютого 2016. Процитовано 10 лютого 2016.

[2] . Архів оригіналу за 14 липня 2014. Процитовано 12 липня 2014.

[3] Пшик В. Петро — перший жидачівський воєвода та його найближча родина / Жидачів [ 14 лютого 2017 у Wayback Machine.] // Галицька брама. — Львів, 1999. — № 3—4 (51—52) (березень—квітень). — С. 6—7.

[4] Ostrorogowie (01) [ 21 жовтня 2013 у Wayback Machine.] (пол.)

[ukr-socialdata-mova-2001-5] Рідні мови в об'єднаних територіальних громадах України — Український центр суспільних даних

[6] Стех Ярослав (Торонто). Піснею до серця, серцем до України // Вільне життя плюс. — 2016. — № 43 (15779) (3 черв.). — С. 5. (Славні земляки)

[7] Кравчук Н. Червоні маки на Монте-Кассіно / Н. Кравчук // Сурмач. — 1994. — Ч. 1-4. — С. 37-38.