Гіксоси

Гіксоси — група кочових племен з Малої Азії, які завоювали Нижній Єгипет в середині XVIII століття до н. е за часів XIII–XVII династій. Згодом, близько 1650 року до н. е. вони, подібно до єгипетських фараонів утворили тут свою династію правителів — XV династію єгипетських фараонів. Час правління гіксосів в історії Стародавнього Єгипту заведено називати Другим перехідним періодом. Вигнані з Нижнього Єгипту фараоном Яхмосом I близько 1550 року до н. е. Деякі дослідники вважають, що саме ці історичні події описані в Біблії (книга Вихід), правда, в дещо інакшій інтерпретації.

Гіксоси

Гіксоси у Вікісховищі

Назва

Гіксоси ієрогліфами

Об'єднання гіксосів утворилося на території Сирії. Вони перейняли передові військові технології від індоєвропейських народів і здійснили експансію в бік Єгипту. Основу гіксосів становили амореї, до яких також приєдналися хурити і хети. За іншою версією цей союз складався з амалекітян, шасу і хуритів.

Свою назву ці племена отримали від єгипетського словосполучення 𓋾𓈎𓈉 (ḥḳꜣ-ḫꜣswt або ḥḳꜣw-ḫꜣswt, «Хек-Хасут»), що означало «правитель чужоземних країн». Сучасна грецька назва, «гіксоси» (дав.-гр. ὑκσώς або дав.-гр. ὑξώς, трансліт. Іксос), скоріше за все є спотворенням (дав.-гр. Ὑκουσσώς, трансліт. Ікуссос, латиніз. Hykoussôs). Манефон перекладає слово гіксоси в одному місці, як царі-пастухи, а в іншому — полонені пастухи, позаяк гортанне г в єгипетському слові «Хек» — здобич, полонений.

<Був у нас> цар Джехутімос. За часів його правління бог, невідомо чому, загнівався і неочікувано, зі східних країн напали на Єгипет люди низького походження, нахабні у своїй дикості і без бою легко заволоділи ним. І покорили царів наших, і без жалю спалили міста, а храми богів наших зруйнували. А з жителями були жорстокі – одних вбивали, а дітей і жінок інших забирали в рабство. Зрештою, і одного зі своїх вождів вони проголосили фараоном – ім’я його Саліті. Він оселився в Мемфісі, Верхню і Нижню землі обклав даниною і розмістив свої озброєні загони у найзручніших місцях. Особливо він потурбувався про безпеку східних земель, передбачаючи можливість вторгнення ассирійців в його володіння. Він знайшов в сефроїтському номі на схід від ріки Бубастіс досить зручно розташоване місто, яке за давнім релігійним пророцтвом називалось Аваріс, і відбудував його, укріпив неприступною стіною і розмістив у ньому численний загін, що складався з двохсот сорока тисяч воїнів. Він вирушив туди влітку, щоб доставляти продовольство і гроші для війська і привчати війська до постійного стеження за кордоном, перед небезпекою нападів сусідів. Він помер на дев’ятнадцятому році свого царювання. Після нього інший цар – Бнон, царював сорок чотири роки, за ним ще один – Апахнас – тридцять шість років і сім місяців. Потім Апопе – шістдесят один рік, Йанна – п’ятдесят років і один місяць, і ще Оссія – сорок дев’ять років і два місяці. Ці шестеро були їх першими царями, вони постійно воювали і хотіли повністю знищити єгиптян. Усе їх плем’я називалось гіксос, тобто царі-пастухи, тому, що гік єгипетською мовою означає цар, а сос – пастух, або пастухи по-народному. Якщо ж скласти їх докупи, отримаємо гіксос. Дехто говорить, що вони були за походженням араби.

Історичні події

Фреска, яка зображує перемогу Яхмоса I над гіксосами в битві під Аварісом

Заперечуючи свідчення Манефона про несподіване вторгнення гіксосів в Єгипет, Дональд Редфорд припускає, що у XVIII—XVII століттях до н. е., коли Єгиптом правили слабкі XIII і XIV династії, різні семітські племена поступово переходили через Суецький перешийок і розселялись в дельті Нілу. Можливо, що в цей час Єгипет знаходився в стані громадянської війни, яку вели між собою окремі номархи, чи придворні партії. В такому випадку, гіксоси могли бути запрошені в дельту як найманці, для ведення війни з Фівами. З часом кількість гіксосів в Нижньому Єгипті збільшилась настільки, що вони становили більшість місцевого населення. Їх вожді відкрито захопили владу в місті Аваріс, де стали правити їх царські династії (на кшталт єгипетських), за Манефоном XV і можливо XVI династія. Найбільшої могутності гіксоси досягли за часів правління царів Апопе і Йанна, війська яких змогли просунутися далеко на південь уздовж Нілу, сягнувши і зруйнувавши місто Кус (табличка Карнарвона І). Однак загарбати весь Верхній Єгипет гіксосам так і не вдалося. У Фівах в цей час правила XVII династія, фараони якої розпочали національно-визвольну боротьбу проти чужоземних загарбників. За легендою, боротьбу за визволення Єгипту розпочав фараон Таа II Секененра, який, судячи з його мумії, ймовірно загинув у битві. Його син і наступник, Камос — останній фараон XVII династії воював більш успішно. Його війська вирушили на північ, перехопили гіксоських гінців до володаря країни Куш, і з боями дійшли майже під самі стіни Аваріса, проте захопити добре укріплене місто не змогли (стела фараона Камоса).

Наслідки гіксоського панування

Після гіксоського періоду в Єгипті з'явилась нова зброя і військове оснащення. Лук став складнішим і загнутим назад, з'явились нові різновиди мечів і кинджалів, новий тип щита, кольчуга і металевий шолом. Найважливішим нововведенням була двоколісна бойова колісниця, у яку запрягали двох коней. Її використання суттєво змінило тактику ведення військових дій. У релігійній сфері також були зміни: виник культ західно семітських божеств — Баала, Анат і Астарти. З Баалом ототожнювався єгипетський Сет. У єгипетській мові з'явилось багато запозичених слів семітського походження.

Примітки

1. Усі роки подані до нашої ери.
2. Winlock H. E. The Rise and Fall of the Middle Kingdom in Thebes. New York, 1947. P. 150—170(англ.)
3. . Архів оригіналу за 9 жовтня 2017. Процитовано 9 жовтня 2017.
4. Flammini, 2015, с. 240.
5. Ben-Tor, 2007, с. 1.
6. Schneider, 2008, с. 305.
7. Иосиф Флавий. О древности еврейского народа. Против Апиона. М.: Иерусалим, 1994
8. Redford, Donald B. History and Chronology of the 18th Dynasty of Egypt: Seven Studies, pp.46–49. University of Toronto Press, 1967