Андрі й Гольша нський старший син литовського за походженням православного князя київського намісника Івана Ольгимонтови

Андрі́й Гольша́нський — старший син литовського за походженням православного князя, київського намісника Івана Ольгимонтовича Гольшанського й смоленської княжни Агрипини Святославівни. Тевтонські ^[en] кінця XIV ст. називають його власником Ів'я (Ywie, ouch Andrusken hoff) і Гольшан (Goltschan, Andrusken hoﬀ) на балто-слов'янському пограниччі.

Гольшанський Андрій Іванович
Помер	не пізніше 1420
Рід	Гольшанські
Батько	Іван Ольгимонтович
Матір	Агрипина Святославівна
Дружина	Олександра Дмитрівна Друцька
Діти	3 дочки
Київський намісник
Попередник	Юрій Гедигольд
Наступник	Михайло Гольшанський

За припущенням Інги Баранаускене та Олега Ліцкевича, саме він 1389–90 р. супроводжував батька на переговорах з Тевтонським орденом; якщо це так, то мав народитись близько 1370. Пізніш разом з отцем і братом Семеном підписав віленсько-радомську унію (18 січня 1401).

Хроніка Биховця іменує Андрія князем в'язинським (од імені розташованого біля Гольшан села, що було центром його володінь), а Ян Длугош в своїх «Анналах» — князем київським; остання звістка підтверджується внесенням А. Гольшанського в перелік «князи наших великых» пом'янника Києво-Печерської лаври. Його правління литовський історик Лауринас Шедвідіс датував 1411–18 роками.

З Олександрою Дмитрівною Друцькою нобіль мав трьох доньок:

Василіса — жінка кн. Івана Володимировича;
Софія — четверта дружина польського короля Владислава ІІ Ягайла — засновника династії Ягеллонів, матір Владислава III й Казимира IV;
Марія — дружина молдовського господаря Іллі І.

Коли він помер, діти трапили на виховання до материного брата, — Семена Друцького.

Див. також

Коментарі

Натомість Олександр Кузьмін вважає, що це міг бути А. В. Друцький або А. М. Одинцевич.
В оригіналі — в'язанський (wiazański), що пізніше з подачі Теодора Нарбута було хибно потрактовано як в'яземський.
Вірогідно, Казимир отримав друге ім'я Андрій саме на честь діда.

Примітки

Šedvydis L. Dukes of Holszany in Kiev from early 14th century to year 1430 // Князівства Галицької і Волинської земель в міжнародних відносинах XI—XIV століть. — 2012. — С. 160-162.
Scriptores rerum Prussicarum: die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 704
Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 450.
Кузьмин А. В. Участие литовско-русских князей в Грюнвальдской битве // Судьбы славянства и эхо Грюнвальда: Выбор пути русскими землями и народами Восточной Европы в Средние века и раннее Новое время (к 600-летию битвы при Грюнвальде/Танненберге). Материалы международной научной конференции / Отв. ред. А. И. Филюшкин. СПб.: Любавич, 2010. С. 148
Baranauskienė, Inga (2012). Onos Vytautienės kilmė ir giminė. Kultūros barai (2): 72.
Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 506, 581. — .
Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 64, 178.
Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Л. В. Войтович. — Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2006. — С. 605.
Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907 — с. 521
Wolff, Józef (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza. с. 96.
Duczmal, Małgorzata (1996). Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie. с. 375.

[5] Натомість Олександр Кузьмін вважає, що це міг бути А. В. Друцький або А. М. Одинцевич.

[10] В оригіналі — в'язанський (wiazański), що пізніше з подачі Теодора Нарбута було хибно потрактовано як в'яземський.

[14] Вірогідно, Казимир отримав друге ім'я Андрій саме на честь діда.

[Šedvydis-1] Šedvydis L. Dukes of Holszany in Kiev from early 14th century to year 1430 // Князівства Галицької і Волинської земель в міжнародних відносинах XI—XIV століть. — 2012. — С. 160-162.

[2] Scriptores rerum Prussicarum: die Geschichtsquellen der Preussischen Vorzeit bis zum Untergange der Ordensherrschaft. Bd. 2. Leipzig, 1863. S. 704

[3] Polechow, Sergey; Butyrski, Michaił N. (2018). Pieczęć kniazia Iwana Olgimuntowicza Holszańskiego. Inter Regnum et Ducatum. Studia ofiarowane Profesorowi Janowi Tęgowskiemu w siedemdziesiątą rocznicę urodzin: 450.

[4] Кузьмин А. В. Участие литовско-русских князей в Грюнвальдской битве // Судьбы славянства и эхо Грюнвальда: Выбор пути русскими землями и народами Восточной Европы в Средние века и раннее Новое время (к 600-летию битвы при Грюнвальде/Танненберге). Материалы международной научной конференции / Отв. ред. А. И. Филюшкин. СПб.: Любавич, 2010. С. 148

[6] Baranauskienė, Inga (2012). Onos Vytautienės kilmė ir giminė. Kultūros barai (2): 72.

[Лицкевич-7] Лицкевич О. В. «Летописец великих князей литовских» и «Повесть о Подолье»: опыт комплексного критического разбора. — СПб : Дмитрий Буланин, 2019. — С. 506, 581. — .

[8] Korczak, Lidia (2008). Monarcha i poddani. System władzy w Wielkim Księstwie Litewskim w okresie wczesnojagiellońskim (PDF). Kraków: Towarzystwo Wydawnicze «Historia Iagellonica». с. 64, 178.

[Войтович-9] Войтович Л. Княжа доба: портрети еліти / Л. В. Войтович. — Біла Церква : Олександр Пшонківський, 2006. — С. 605.

[11] Полное собрание русских летописей. — Т. 17: Западнорусские летописи. — СПб., 1907 — с. 521

[12] Wolff, Józef (1895). Kniaziowie litewsko-ruscy od końca czternastego wieku. Warszawa: Drukiem J. Filipowicza. с. 96.

[13] Duczmal, Małgorzata (1996). Jagiellonowie. Leksykon biograficzny. Kraków: Wydawnictwo Literackie. с. 375.