Гнатюк Анатолій Васильович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Гнатюк.

Анатолій Васильович Гнатюк (нар. 12 червня 1964, Немирівка Старокостянтинівського району Хмельницької області) — український актор Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка, співак, телеведучий. Заслужений артист України (2004), Народний артист України (2015).

Гнатюк Анатолій Васильович
Анатолій Гнатюк читає «Листи з-за ґрат» на Книжковому Арсеналі (2021)
Народився	12 червня 1964(1964-06-12) (60 років) Старокостянтинівський район, Хмельницька область, Українська РСР, СРСР
Країна	СРСР  Україна
Діяльність	актор, телеведучий, співак
Брати, сестри	Гнатюк Микола Васильович^[1]
Нагороди
IMDb	ID 2967392
Висловлювання у Вікіцитатах Дружина — Олена Чередніченко (нар. 18 липня 1962). Син — Богдан Гнатюк (режисер, драматург, сценограф; нар. 28 червня 1988). Акторська творчість Телебачення Вів низку програм, зокрема: 1998 — «Музична пошта» (УТ-2), 1999 — «Фільм на замовлення» (СТБ), 2002 — «Київ театральний з Анатолієм Гнатюком» («Київ»), 2003—н.ч. — «Лото-забава» («М. С. Л.»), 2003 — «Факти» («ICTV»), 2011 — «Вікна-Новини» (СТБ), 2011 — «Репортер» (Новий канал), 2014 — «Факти тижня. Нічна варта» («ICTV»). Концертні програми Виступав як співак у концертних програмах, а також з сольною програмою «Посміхнемось разом». У 2003 році випустив сольний альбом «Крила». Разом з братом Миколою Гнатюком виконав пісню , що стала шлягером. Ролі в театрі Національний академічний драматичний театр імені Івана Франка Іван Барильченко («Суєта» І. Карпенка-Карого), Санчо Панса («Сміх і сльози Дон Кіхота» за М. де Сервантесом), Барон Тузенбах («Три сестри» А. Чехова), Степан («Кохання в стилі бароко, або Любов з неохоти» Я. Стельмаха), Голохвастов («За двома зайцями» М. Старицького), Хлестаков («Ревізор» М. Гоголя);  — «Шельменко-денщик» за однойменною п'єсою Григорія Квітки-Основ'яненка; реж. Петро Ільченко — Шельменко  — «Мартин Боруля» за однойменною п'єсою Івана Карпенка-Карого; реж. Петро Ільченко — Націєвський, регістратор із ратуші  — «Весілля Фігаро» за мотивами однойменної п'єси П'єра Бомарше; реж. Юрій Одинокий — Бартоло 2013 — «Дами і гусари» Олександра Фредро; реж. Юрій Одинокий — Гжегож 2015 — «Великі комбінатори» за мотивами роману «Дванадцять стільців» Іллі Ільфа та Євгена Петрова; реж. Дмитро Чирипюк — Остап Бендер 2019 — «Поминальна молитва» Григорія Горіна за мотивами збірки оповідань Шолом-Алейхема «Тев'є-Молочар»; реж. поновлення Дмитро Чирипюк (поновлення легендарної вистави «Тев'є-Тевель», поставленої Сергієм Данченко у 1989 році) — Менахем 2020 — «Сірано де Бержерак» за однойменною п'єсою Едмона Ростана; реж. Юрій Одинокий — Карбон де Кастель Жалу Київська академічна майстерня театрального мистецтва «Сузір'я» Фільмографія 1990 — Це ми, господи… — епізод 1992 — Вінчання зі смертю — епізод 2001 — Леді Бомж — епізод 2002 — Сьогодні і назавжди 2004 — Троянський спас — Колот 2004 — Другий фронт — Ляхов 2005 — телесеріал «Махно», реж. М. Каптан — генерал Шкуро 2006 — Дев'ять життів Нестора Махна — генерал Шкуро 2009 — Дот — командир розвідників 2009 — Танець нашого кохання — Геннадій 2010 — Сусіди 2012 — Брат за брата–2 — Чернецький 2014 — Трубач — Сергій Петрович 2014 — Муж на годину — Славонька 2017 — Посттравматична рапсодія — Гундермарк 2018 — Дві матері 2019 — Тарас. Повернення Примітки Українська Вікіпедія — 2004. d:Track:Q199698 . Українські пісні. Архів оригіналу за 15 жовтня 2020. Процитовано 10 жовтня 2020. Сергій ВИННИЧЕНКО (23 квітня 2009). (укр.). Портал «Театральна риболовля». Архів оригіналу за 3 січня 2022. Процитовано 2022-1-03. . Театр ім. І.Франка. Архів оригіналу за 21 березня 2023. Процитовано 6 березня 2023. . Театр ім. І.Франка. Архів оригіналу за 21 березня 2023. Процитовано 6 березня 2023. Посилання В. М. Гайдабура (2006). . Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001­–2023. — .. Архів оригіналу за 30 жовтня 2020. Анатолій Гнатюк на сайті Театр ім. І. Франка [ 28 червня 2020 у Wayback Machine.] Анатолій Гнатюк на сайті Kino-teatr [ 27 березня 2018 у Wayback Machine.] Література Грицук В. Нова грань органічності // Кіно-Театр. 2000. № 4; Гуренко Л. Мудрий Фіґаро // Театр.-концерт. Київ. 2002. № 5–7.