У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Герасименко Василь Пилипович Герасименко нар 11 24 квітня 1900 1900042

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Герасименко.

Василь Пилипович Герасименко (нар. 11 (24) квітня 1900(19000424), Велика Бурімка — 13 лютого 1961, Київ) — радянський воєначальник, перший і єдиний в історії міністр оборони УРСР, генерал-лейтенант. У 1944 році Герасименко виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі Робітничо-Селянської Червоної Армії (РСЧА). Депутат Верховної Ради СРСР 1-го скликання. Член ЦК КП(б)У в 1940—1949 роках.

Василь Пилипович Герасименко

Народження

11 (24) квітня 1900
Велика Бурімка, Золотоніський повіт, Полтавська губернія, Російська імперія

Смерть

13 лютого 1961 (60 років)
Київ, Українська РСР, СРСР

Поховання

Лук'янівське військове кладовище

Країна

СРСР

Приналежність

КПРС

Освіта

Військова академія імені М. В. Фрунзе

Роки служби

1918—1953

Партія

КПРС

Звання

Генерал-лейтенант

Війни / битви

Громадянська війна в Росії
Бессарабсько-Буковинський похід
Німецько-радянська війна

Нагороди

Герасименко Василь Пилипович у Вікісховищі

Біографія

Народився 11 (24 квітня) 1900 року в селі Великій Бурімці (тепер Чорнобаївського району Черкаської області) в селянській родині. У дев'ятирічному віці разом з матір'ю переїхав до родичів на Кубань, у станицю Березанську. Там 1912 року закінчив сільську школу, потім двокласне міське училище імені Герасима Нкіля в Катеринодарi. З 1912 року працював пастухом, наймитував у заможних селян.

У Червоній армії з 1918 року. Служив червоноармійцем загону Сорокіна, 1-го революційного полку, 229-го полку РСЧА. Був помічником командира взводу. Учасник громадянської війни, воював на Північному Кавказі та півдні Росії. Член РКП(б) з 1920 року.

У 1922 році закінчив курси командного складу РСЧА. З 1922 року служив командиром роти і командиром батальйону 110-го полку 37-ї стрілецької дивізії Білоруського військового округу.

У 1927 році закінчив Мінську об'єднану військову школу, в 1931 році Військову академію імені М. Фрунзе.

Від 1931 року — на штабній роботі: начальник 1-ї частини штабу 3-ї Кримської дивізії Українського військового округу, з 1932 року — начальник 1-ї частини штабу військового з'єднання 3072. У 1936—1937 роках — начальник штабу 95-ї стрілецької дивізії Київського військового округу.

З серпня 1937 року — командир 8-го стрілецького корпусу Київського особливого військового округу. Від 1938 року — заступник командувача військ Київського особливого військового округу — начальник Київського гарнізону.

Із липня 1940 року — командувач військ Приволзького військового округу. У 1940 році отримав звання генерал-лейтенанта. Командувач 5-ї армії під час Бессарабсько-Буковинського походу РСЧА.

На початку німецько-радянської війни у червні-липні 1941 року командував 21-ю, 13-ю арміями на Західному фронті. У вересні-листопаді 1941 року — заступник з тилу командувача військами Резервного фронту, помічник начальника тилу Червоної армії з постачання фронтів. Від грудня 1941 року — командувач військами Сталінградського військового округу. З вересня 1942 року до листопаду 1943 року — командувач 28-ю армією, що діяла на Сталінградському фронті, Південному фронті та Четвертому Українському фронті. Очолювані ним війська відзначилися в Ростовській наступальній операції 1943 року і Мелітопольській наступальній операції 1943 та під час зайняття східних теренів України. З січня 1944 року — командувач військами Харківсьного військового округу. Від березня 1944 до липня 1945 року — командувач Київського військового округу.

Указом Президії Верховної Ради УРСР від 11 березня 1944 призначений народним комісаром оборони України. Цей указ легалізував рішення, прийняте напередодні Ставкою Верховного Головнокомандування і Державним комітетом оборони (обидва органи очолював І. В. Сталін). Дослідники припускають, що своїм призначенням В. Герасименко певною мірою зобов'язаний Микиті Хрущову, з яким був добре знайомий ще з довоєнних часів. 1944 Герасименко року виступав за створення українських збройних формувань (по типу Армії Людової) у складі РСЧА.

13 листопада 1945 року рішенням Сталіна, як Верховного головнокомандувача Збройних Сил СРСР, генерал-лейтенанта В. Герасименка звільнено з посади наркома оборони України та командувача Київського військового округу й переведено до Риги, де розташовувалося командування Прибалтійського військового округу. Там він служив на посаді заступника командувача округу — спочатку зі стройової частини, потім з військово-навчальних закладів. У Ризі В. Герасименко пробув до лютого 1947 року, відтак його послали на перепідготовку на Вищі академічні курси при військовій академії ім. Ворошилова. З травня 1949 року, після закінчення курсів, він знову в Ризі. У вересні 1953 року звільнений у запас за станом здоров'я.

Помер 13 лютого 1961 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі (ділянка № 2).

Цікаві факти

Василь Герасименко належав до того незначного числа генералів-українців, які не соромились свого українського походження та розмовляли рідною мовою. Останнє, щоправда, подекуди дратувало його колег-росіян. Скажімо, генерали І. Конєв і В. Толбухін через це між собою звали Герасименка не інакше, як «хохлом», і мали з ним не дуже приязні стосунки. Однак, мабуть, саме через це він був ідеальною фігурою для призначення на посаду наркома оборони України.

На честь Герасименка названі вулиці в російських містах Астрахань, Ростов-на-Дону, Еліста.

Див. також

Міністерство оборони Української РСР

Джерела та література

Гриневич Л. В. Герасименко Василь Пилипович [ 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — С. 87. — .
О. С. Кучерук. Герасименко Василь Пилипович [ 16 січня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
Киевский Краснознаменный: История Краснознаменного Киевского военного округа 1919—1972. М., 1974;
Гриневич В. Народний комісаріат оборони УРСР: наркомат, який ніколи не існував. В кн.: Історія українського війська (1917—1995). Львів, 1996.

Посилання

www.uarmy.com.ua [ 5 липня 2008 у Wayback Machine.]

Примітки

. Архів оригіналу за 27 червня 2012. Процитовано 9 серпня 2011.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[1] . Архів оригіналу за 27 червня 2012. Процитовано 9 серпня 2011.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()