Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Семе́н Гнатович Ві́тик (21 лютого 1876, с. Верхні Гаї, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина — 10 жовтня 1937, Верхньоуральськ, Челябінська область, Російська РФСР, СРСР) — громадсько-політичний і профспілковий діяч на Дрогобиччині. Редагував часопис РУРП «Селянин». Засновник УСДП, посол до Австрійського парламенту (1907—1918). Член КП(б)У з 1925 року.
| Семен Вітик | |
|---|---|
 | |
| Голова Президіуму Трудового Конгресу УНР | |
| 23 січня — 11 липня 1919 | |
| Попередник | Михайло Грушевський (як голова Української Центральної Ради) |
| Комісар Дрогобицького повіту ЗУНР | |
| 1918 — 1919 | |
| Посол Райхсрату | |
| 1907 — 1918 | |
| | |
| Народився | 21 лютого 1876 с. Верхні Гаї, Дрогобицький повіт, Королівство Галичини та Володимирії, Австро-Угорщина |
| Помер | 10 жовтня 1937 (61 рік) Верхньоуральськ, Челябінська область, Російська РФСР, СРСР |
| Виборчий округ | № 54 |
| Відомий як | Засновник УСДП |
| Країна |  ЗУНР Австро-Угорщина |
| Національність | українець |
| Освіта | Львівський університет |
| Alma mater | ЛНУ ім. І. Франка |
| Політична партія | РУРП, Українська соціал-демократична партія |
 Роботи у Вікіджерелах | |
 Медіафайли у Вікісховищі | |
Член президії національної ради ЗУНР, голова президії Трудового конгресу, міністр у галицьких справах УНР (1919). 1919—1925 — в еміграції у Відні, де займав радянофільські позиції, видавав фінансований і керований з СРСР часопис «Нова громада» (1923—1925).
У 1925 році приїхав в УСРР, де працював редактором ЦК української секції Міжнародної організації допомоги борцям революції (1925—1927), був членом правління Державного видавництва України (1927—1930), секретарем Всеукраїнського товариства культурних зв'язків із закордоном (ВУТОКЗ) (1929—1931), завідувачем відділу КПЗУ, Істпарту при ЦК КП(б)У (1931–33). Підготував до друку книгу «Польща і Україна», залишив спогади про I. Франка.
22 березня 1933 року ув'язнений ДПУ УСРР у «справі УВО». при Колегії ДПУ УСРР 23 вересня 1933 року засуджений до десяти років позбавлення волі. Покарання відбував у Верхнєуральському політичному ізоляторі (Челябінська область, РФ). 2 жовтня 1937 року Особливою трійкою УНКВС СРСР по Челябінській області засуджений до смертної кари за те, що під час ув'язнення «виявляв свої контрреволюційні переконання й непримиренно ворожі настрої щодо керівництва партії та уряду», «вороже настроєний до НКВС й наглядскладу тюрми, порушував правила в'язничного режиму».
Страчений у м. Верхньоуральськ. Реабілітований рішенням Військового трибуналу Київського військового округу від 4 липня 1958 року.
Біографія
Народився в с. Верхні Гаї (нині Дрогобицького р-ну Львівської області, Україна) у сім'ї залізничника. Навчався у Дрогобицькій гімназії. Закінчив Перемишльську гімназію та Львівський університет. У 1892 році познайомився з Іваном Франком, був секретарем Русько-української радикальної партії, очолюваної I. Франком та Михайлом Павликом. Після розколу партії (1899) разом з Миколою Ганкевичем та Володимиром Охримовичем став одним із засновників Української соціал-демократичної партії Галичини та Буковини (1899 рік), очолював її крило, яке співпрацювало з Польською соціалістичною партією.
Обирався послом (депутатом) Райхсрату (австрійського парламенту) у 1907 та 1911 роках від двомандатного округу № 54 (судові округи Балигород, Літовищі, Старий Самбір, Турка, Бориня, Підбуж, Дрогобич, Лука (крім громад Дубляни, Кранцберґ) та громади Морозовичі, Торчиновичі й Торгановичі з судового округу Самбір), де наполегливо захищав українські національні інтереси. Брав активну участь у державно-політичному житті України періоду визвольних змагань 1917—1921 років.
У жовтні 1918 року увійшов до складу Української Національної Ради Західноукраїнської Народної Республіки (ЗУНР), був членом її президії, віце-президентом. Наприкінці 1918 — на початку 1919 року призначений повітовим комісаром Дрогобицького повіту в Галичині[] (за іншими даними, з 3 листопада 1918 року став головою Дрогобицької повітової ради ЗУНР. Під час перебування на цій посаді, за словами Івана Макуха, «нікого не підпускав до нафти», також відмовився виконувати розпорядження Державного секретаріату ЗУНР, який вирішив вислати до Дрогобича карну експедицію і зліквідувати Нафтовий Комісаріят під проводом Вітика, а нафту забрати у свої руки (при цьому полковник Дмитро Вітовський не виконав постанову Державного Секретаріяту, все залишилося по старому), що спричинило ускладнення у забезпеченні частин Української Галицької армії військовим спорядженням. Звинувачувався в спекуляціях та розкраданнях прибутку з галицьких нафтових родовищ.
У період Директорії УНР обраний делегатом Трудового конгресу України, головою його президії; пізніше очолив Міністерство галицьких справ УНР.
У 1919 році емігрував до Відня, де виступав як проти Директорії УНР, так і проти радянського уряду України. Обраний головою Всеукраїнського трудового комітету, від імені якого виступив з декларацією про незаконність укладення Варшавського мирного договору та з пропозицією початку мирних переговорів з урядом УНР. У 1923—1925 роках був видавцем і редактором радянофільського і фінансованого з СРСР часопису «Нова громада».
1925 року приїхав до УСРР, до Харкова, де працював редактором журналу «Червоний клич» ЦК української секції Міжнародної організації допомоги борцям революції (1925—1927). Вступив до КП(б)У. Перебував на партійній роботі. Займав низку відповідальних посад. У листах з УСРР у Львів Вітик закликав соціал-демократичну партію виступити на захист Радянської України.
1933 року заарештований за приналежність до «націоналістичної організації» (метою якої нібито було «відокремлення України від Росії») і ув'язнений у таборі, де загинув 10 жовтня 1937 року.
4 липня 1958 р. військовий трибунал Київського військового округу реабілітував його посмертно.
11 липня 1990 р. Комісією партійного контролю при ЦК Компартії України С. Г. Вітик був реабілітований посмертно і як член КП(б)У.
Примітки
- . Архів оригіналу за 28 жовтня 2020. Процитовано 25 жовтня 2020.
- Павлишин О. Організація цивільної влади ЗУНР у повітах Галичини (листопад — грудень 1918 року) [ 21 вересня 2019 у Wayback Machine.].
- Мельник І. Перший уряд ЗУНР [ 6 грудня 2016 у Wayback Machine.] // Zbruč.
- Доценко О. Літопис української революції. Матеріали й документи до історії української революції. — 1923. — Т. 2. — Кн. 4. — С. 42.
- Гринько М. О. Нова громада // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2021. — Т. 23 : Нг — Ня. — 832 с. — .
- Рубльов О. «Наша людина у Берліні»: Павло Ладан (1892—1933) — манівцями націонал-комунізму й кремлівської розвідки // З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. — 2020. — Вип. 1 (53). — С. 186—201.
- Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20—50-ті роки XX ст.). — К. : Наукова Думка, 1994. — С. 251—252, 340.
Посилання
Література та джерела
- Борці за возз'єднання: Біографічний довідник. — Львів, 1989.
- Дроздовська О. Р.. Вітик Семен Гнатович [ 4 лютого 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2005. — Т. 4 : В — Вог. — 700 с. — .
- Жерноклеєв О., Райківський І. Вітик Семен // Політична енциклопедія. Редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — 808 с. — .
- Рубльов О. С. Вітик Семен Гнатович [ 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 579. — .
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
Seme n Gnatovich Vi tik 21 lyutogo 1876 s Verhni Gayi Drogobickij povit Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi Avstro Ugorshina 10 zhovtnya 1937 Verhnouralsk Chelyabinska oblast Rosijska RFSR SRSR gromadsko politichnij i profspilkovij diyach na Drogobichchini Redaguvav chasopis RURP Selyanin Zasnovnik USDP posol do Avstrijskogo parlamentu 1907 1918 Chlen KP b U z 1925 roku Semen VitikSemen VitikGolova Prezidiumu Trudovogo Kongresu UNR23 sichnya 11 lipnya 1919Poperednik Mihajlo Grushevskij yak golova Ukrayinskoyi Centralnoyi Radi Komisar Drogobickogo povitu ZUNR1918 1919Posol Rajhsratu1907 1918Narodivsya 21 lyutogo 1876 1876 02 21 s Verhni Gayi Drogobickij povit Korolivstvo Galichini ta Volodimiriyi Avstro UgorshinaPomer 10 zhovtnya 1937 1937 10 10 61 rik Verhnouralsk Chelyabinska oblast Rosijska RFSR SRSRViborchij okrug 54Vidomij yak Zasnovnik USDPKrayina ZUNR Avstro UgorshinaNacionalnist ukrayinecOsvita Lvivskij universitetAlma mater LNU im I FrankaPolitichna partiya RURP Ukrayinska social demokratichna partiya Roboti u Vikidzherelah Mediafajli u Vikishovishi Chlen prezidiyi nacionalnoyi radi ZUNR golova prezidiyi Trudovogo kongresu ministr u galickih spravah UNR 1919 1919 1925 v emigraciyi u Vidni de zajmav radyanofilski poziciyi vidavav finansovanij i kerovanij z SRSR chasopis Nova gromada 1923 1925 U 1925 roci priyihav v USRR de pracyuvav redaktorom CK ukrayinskoyi sekciyi Mizhnarodnoyi organizaciyi dopomogi borcyam revolyuciyi 1925 1927 buv chlenom pravlinnya Derzhavnogo vidavnictva Ukrayini 1927 1930 sekretarem Vseukrayinskogo tovaristva kulturnih zv yazkiv iz zakordonom VUTOKZ 1929 1931 zaviduvachem viddilu KPZU Istpartu pri CK KP b U 1931 33 Pidgotuvav do druku knigu Polsha i Ukrayina zalishiv spogadi pro I Franka 22 bereznya 1933 roku uv yaznenij DPU USRR u spravi UVO pri Kolegiyi DPU USRR 23 veresnya 1933 roku zasudzhenij do desyati rokiv pozbavlennya voli Pokarannya vidbuvav u Verhnyeuralskomu politichnomu izolyatori Chelyabinska oblast RF 2 zhovtnya 1937 roku Osoblivoyu trijkoyu UNKVS SRSR po Chelyabinskij oblasti zasudzhenij do smertnoyi kari za te sho pid chas uv yaznennya viyavlyav svoyi kontrrevolyucijni perekonannya j neprimirenno vorozhi nastroyi shodo kerivnictva partiyi ta uryadu vorozhe nastroyenij do NKVS j naglyadskladu tyurmi porushuvav pravila v yaznichnogo rezhimu Strachenij u m Verhnouralsk Reabilitovanij rishennyam Vijskovogo tribunalu Kiyivskogo vijskovogo okrugu vid 4 lipnya 1958 roku BiografiyaNarodivsya v s Verhni Gayi nini Drogobickogo r nu Lvivskoyi oblasti Ukrayina u sim yi zaliznichnika Navchavsya u Drogobickij gimnaziyi Zakinchiv Peremishlsku gimnaziyu ta Lvivskij universitet U 1892 roci poznajomivsya z Ivanom Frankom buv sekretarem Rusko ukrayinskoyi radikalnoyi partiyi ocholyuvanoyi I Frankom ta Mihajlom Pavlikom Pislya rozkolu partiyi 1899 razom z Mikoloyu Gankevichem ta Volodimirom Ohrimovichem stav odnim iz zasnovnikiv Ukrayinskoyi social demokratichnoyi partiyi Galichini ta Bukovini 1899 rik ocholyuvav yiyi krilo yake spivpracyuvalo z Polskoyu socialistichnoyu partiyeyu Obiravsya poslom deputatom Rajhsratu avstrijskogo parlamentu u 1907 ta 1911 rokah vid dvomandatnogo okrugu 54 sudovi okrugi Baligorod Litovishi Starij Sambir Turka Borinya Pidbuzh Drogobich Luka krim gromad Dublyani Krancberg ta gromadi Morozovichi Torchinovichi j Torganovichi z sudovogo okrugu Sambir de napoleglivo zahishav ukrayinski nacionalni interesi Brav aktivnu uchast u derzhavno politichnomu zhitti Ukrayini periodu vizvolnih zmagan 1917 1921 rokiv U zhovtni 1918 roku uvijshov do skladu Ukrayinskoyi Nacionalnoyi Radi Zahidnoukrayinskoyi Narodnoyi Respubliki ZUNR buv chlenom yiyi prezidiyi vice prezidentom Naprikinci 1918 na pochatku 1919 roku priznachenij povitovim komisarom Drogobickogo povitu v Galichini dzherelo za inshimi danimi z 3 listopada 1918 roku stav golovoyu Drogobickoyi povitovoyi radi ZUNR Pid chas perebuvannya na cij posadi za slovami Ivana Makuha nikogo ne pidpuskav do nafti takozh vidmovivsya vikonuvati rozporyadzhennya Derzhavnogo sekretariatu ZUNR yakij virishiv vislati do Drogobicha karnu ekspediciyu i zlikviduvati Naftovij Komisariyat pid provodom Vitika a naftu zabrati u svoyi ruki pri comu polkovnik Dmitro Vitovskij ne vikonav postanovu Derzhavnogo Sekretariyatu vse zalishilosya po staromu sho sprichinilo uskladnennya u zabezpechenni chastin Ukrayinskoyi Galickoyi armiyi vijskovim sporyadzhennyam Zvinuvachuvavsya v spekulyaciyah ta rozkradannyah pributku z galickih naftovih rodovish U period Direktoriyi UNR obranij delegatom Trudovogo kongresu Ukrayini golovoyu jogo prezidiyi piznishe ocholiv Ministerstvo galickih sprav UNR U 1919 roci emigruvav do Vidnya de vistupav yak proti Direktoriyi UNR tak i proti radyanskogo uryadu Ukrayini Obranij golovoyu Vseukrayinskogo trudovogo komitetu vid imeni yakogo vistupiv z deklaraciyeyu pro nezakonnist ukladennya Varshavskogo mirnogo dogovoru ta z propoziciyeyu pochatku mirnih peregovoriv z uryadom UNR U 1923 1925 rokah buv vidavcem i redaktorom radyanofilskogo i finansovanogo z SRSR chasopisu Nova gromada 1925 roku priyihav do USRR do Harkova de pracyuvav redaktorom zhurnalu Chervonij klich CK ukrayinskoyi sekciyi Mizhnarodnoyi organizaciyi dopomogi borcyam revolyuciyi 1925 1927 Vstupiv do KP b U Perebuvav na partijnij roboti Zajmav nizku vidpovidalnih posad U listah z USRR u Lviv Vitik zaklikav social demokratichnu partiyu vistupiti na zahist Radyanskoyi Ukrayini 1933 roku zaareshtovanij za prinalezhnist do nacionalistichnoyi organizaciyi metoyu yakoyi nibito bulo vidokremlennya Ukrayini vid Rosiyi i uv yaznenij u tabori de zaginuv 10 zhovtnya 1937 roku 4 lipnya 1958 r vijskovij tribunal Kiyivskogo vijskovogo okrugu reabilituvav jogo posmertno 11 lipnya 1990 r Komisiyeyu partijnogo kontrolyu pri CK Kompartiyi Ukrayini S G Vitik buv reabilitovanij posmertno i yak chlen KP b U Primitki Arhiv originalu za 28 zhovtnya 2020 Procitovano 25 zhovtnya 2020 Pavlishin O Organizaciya civilnoyi vladi ZUNR u povitah Galichini listopad gruden 1918 roku 21 veresnya 2019 u Wayback Machine Melnik I Pershij uryad ZUNR 6 grudnya 2016 u Wayback Machine Zbruc Docenko O Litopis ukrayinskoyi revolyuciyi Materiali j dokumenti do istoriyi ukrayinskoyi revolyuciyi 1923 T 2 Kn 4 S 42 Grinko M O Nova gromada Enciklopediya suchasnoyi Ukrayini red kol I M Dzyuba ta in NAN Ukrayini NTSh K Institut enciklopedichnih doslidzhen NAN Ukrayini 2021 T 23 Ng Nya 832 s ISBN 978 966 02 9624 4 Rublov O Nasha lyudina u Berlini Pavlo Ladan 1892 1933 manivcyami nacional komunizmu j kremlivskoyi rozvidki Z arhiviv VUChK GPU NKVD KGB 2020 Vip 1 53 S 186 201 Rublov O S Cherchenko Yu A Stalinshina j dolya zahidnoukrayinskoyi inteligenciyi 20 50 ti roki XX st K Naukova Dumka 1994 S 251 252 340 PosilannyaLiteratura ta dzherelaBorci za vozz yednannya Biografichnij dovidnik Lviv 1989 Drozdovska O R Vitik Semen Gnatovich 4 lyutogo 2016 u Wayback Machine Enciklopediya suchasnoyi Ukrayini red kol I M Dzyuba ta in NAN Ukrayini NTSh K Institut enciklopedichnih doslidzhen NAN Ukrayini 2005 T 4 V Vog 700 s ISBN 966 02 3354 X Zhernokleyev O Rajkivskij I Vitik Semen Politichna enciklopediya Redkol Yu Levenec golova Yu Shapoval zast golovi ta in K Parlamentske vidavnictvo 2011 808 s ISBN 978 966 611 818 2 Rublov O S Vitik Semen Gnatovich 3 chervnya 2016 u Wayback Machine Enciklopediya istoriyi Ukrayini u 10 t redkol V A Smolij golova ta in Institut istoriyi Ukrayini NAN Ukrayini K Naukova dumka 2003 T 1 A V S 579 ISBN 966 00 0734 5