У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою Вулиця Тараса Шевченка Вулиця Тараса Шевченка розташована в централь

У Вікіпедії є статті про інші вулиці з такою назвою: Вулиця Тараса Шевченка.

Вулиця Тараса Шевченка — розташована в центральній частині міста Калуша. Пролягає від вул. С.Бандери до вул. П. Ковжуна. До вулиці Шевченка прилучаються вул. Д.Січинського та Костельна і площа Героїв.

Вулиця Тараса Шевченка Калуш
Концертний зал Концертний зал
Місцевість	Центральна частина
Район	Центр
Розміщення	між вул. С.Бандери та вул. П.Ковжуна
Назва на честь	Тарас Григорович Шевченко
Колишні назви
Ожешко, площа Смольки
Загальні відомості
Протяжність	260 м
Координати початку	49°01′22″ пн. ш. 24°22′12″ сх. д. / 49.0227778° пн. ш. 24.3702694° сх. д. / 49.0227778; 24.3702694
Координати кінця	49°01′30″ пн. ш. 24°22′14″ сх. д. / 49.0250806° пн. ш. 24.3708250° сх. д. / 49.0250806; 24.3708250
Транспорт
Рух	відкритий
Покриття	асфальт
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Архітектурні пам'ятки	міська друкарня, Районний будинок культури, Краєзнавчий музей, костел Св. Валентина.
Пам'ятники	Шевченку, Куровцю
Державні установи	Калуська районна рада
Заклади культури	Районний будинок культури, Краєзнавчий музей
Забудова	I половина XX ст; малоповерхова забудова
Комерція	меблевий магазин, 5D кінотеатр, магазин музичних інструментів
Зовнішні посилання
У проєкті OpenStreetMap	пошук у Nominatim
Мапа

Вулиця Тараса Шевченка у Вікісховищі

Історія

Одна з найдавніших вулиць Калуша з назвою Валова. Давня назва свідчила про розташування вулиці на колишніх оборонних валах міста. Під час польської окупації перейменована на вулицю Ожешко (а нинішній Майдан Конституції носив назву площа Смольки), після якої вулиця отримала нинішню назву. Територія справа (від перехрестя з вулицею Січинського) до Українського народного дому (тепер — РБК) до 1966 року називалася сквером Шевченка і тут стояв пам'ятник Кобзареві, поки дане місце не вибрала собі комуністична влада для розміщення райкому КПРС. Тоді рішенням райвиконкому № 107 18.03.1966 розташовану наприкінці вулиці справа площу 40-років ВЛКСМ перейменували на площу Шевченка, знесли встановлений там за 8 років до того пам'ятник комсомолу, а на його місце перенесли пам'ятник Шевченку.

Сьогодення

В наші дні на вулиці Шевченка переважає забудова доби Австро-Угорщини і Польщі. Лише два будинки на даній вулиці житлового призначення. Решта будівель — це заклади культури та державні установи, а також є одна культова споруда. Вулиця Шевченка поєднана з центральною площею Калуша (площею Героїв) пішохідною зоною. На початку 2000-их рр. на вулиці відбулися кардинальні зміни: було проведено реставрацію фасаду Районного будинку культури (колишнього Українського народного дому) та костелу Св. Валентина, реконструйовано сквер ім. Т. Шевченка. Також в цей час розпочато перебудову міської ратуші, яка була згодом заморожена. На початку 2010-их рр. було реставровано концертний зал після масштабної пожежі, проте він досі не функціонує. В середині 2000-их рр. на вул. Шевченка зведено 3-поверховий житловий будинок (навпроти міської друкарні).

На вулиці Шевченка розташований так званий Майдан Конституції, про що донедавна інформував пам'ятний камінь, хоча жодного відношення дана вулиця до прийняття Конституції України не має.

Пам'ятник Тарасу Григоровичу Шевченку

Новий пам'ятник Шевченкові в Калуші було відкрито в 1997 році. Автором монументу став скульптор Ярослав Скакун. Для виготовлення пам'ятника використано бронзу, закуплену комуністами коштом міського бюджету для заміни бетонного монумента Леніна бронзовим семиметровим ідолом (також тої бронзи вистачило і на пам'ятник Степанові Бандері в Старому Угринові). В ті роки на Галичині закінчувався бум на пам'ятники Шевченкові, який почався в 1989 році, коли святкували 175-ту річницю від дня народження Кобзаря, тоді в Івано-Франківській області з'явилося близько двох десятків монументів та три пам'ятні дошки — в Богородчанах, Болехові та Івано-Франківську. В 1997 році, коли в Калуші було відкрито новий пам'ятник Шевченкові, старий монумент було вирішено передати в подарунок місту Сімферополю. Великих зусиль коштувало домовитися про його встановлення там, зате надалі пам'ятник став символом для гуртування української громади Сімферополя, залишився ним також і після окупації Криму.