Василь Іванис псевдонім О Болотенко 3 квітня 1888 станиця Настасівська Кубанська область Російська імперія 28 вересня 19

Василь Іванис (псевдонім О. Болотенко; 3 квітня 1888, станиця Настасівська, , Кубанська область, Російська імперія — 28 вересня 1974, Оквілл, Онтаріо, Канада) — український канадський економіст, інженер-технолог, історик, педагог, політичний та громадський діяч Кубані, офіцер РІА. Дійсний член Наукового товариства імені Шевченка, член Українського історичного товариства, Української вільної академії наук (УВАН).

Василь Іванис

4-й (останній) Військовий Отаман
Кубанського козачого війська

з березень 1920

Попередник:

Букретов Микола Адріанович

Наступник:

не відбулось офіційної передачі посади

Голова уряду
Кубанської народної республіки

1920 — листопад 1920

Попередник:

Курганський Павло Іванович

Наступник:

посада фактично скасована

Міністр торгівлі і промисловості Кубанської народної республіки

1918 — 1918

Народження:

3 квітня 1888
станиця Настасівська, , Кубанська область

Смерть:

28 вересня 1974 (86 років)
Оквілл, Галтон, Онтаріо, Канада

Поховання:

Український цвинтар святого Володимира

Національність:

Українець

Країна:

Російська імперія, Кубанська Народна Республіка, Чехословаччина і Канада

Військова служба

Приналежність:

Кубанська народна республіка

Звання:

Підпоручник (до 1917)

Командував:

Кубанське козацьке військо

Медіафайли у Вікісховищі

Біографія

1920 р. Праворуч від барона Петра Врангеля — В. Іванис

Могила Василя Іваниса на цвинтарі Св. Володимира в Оквіллі, Канада

Народився в станиці Настасівська Кубанської області (нині Краснодарського краю, РФ). Початкову освіту здобув у 1896–1904 роках, коли проживав у кубанських станицях Настасівська, Полтавська, Слов'янська (нині м. Слов'янськ-на-Кубані в Краснодарському краї, РФ), які були заселені переважно українцями. Середньотехнічну освіту здобув у 1904–1908 роках у школі в Ростові-на-Дону. Продовжив навчання спочатку в Московському комерційному інституті, а згодом (1911–15 рр.) — у Донському політехнічному інституті в Новочеркаську.

У роки Першої світової війни у 1915 році відвідував прискорені курси в Михайлівській артилерійській школі в Петрограді, після закінчення яких був призначений офіцером на Кавказький фронт. Невдовзі скерований на військовий завод на Донщині, де працював інженером. 1918–1920 — член Кубанських рад, міністр торгівлі та промисловості, прем'єр Кубанського уряду.

У березні 1920 року (після складання булави і фактичної втечі отамана Букретова) деякий час виконував обов'язки військового отамана Кубанського козацького війська за посадою (як очільник Кубанського уряду).

У 1920–1948 роках на еміграції в Чехословаччині, Польщі, Німеччині.

З 1927 року — професор Української господарської академії в Подєбрадах, з 1932 — професор Українського технічно-господарського інституту в Німеччині. Одночасно впродовж восьми років головував у Союзі інженерів емігрантів та був головним редактором часопису «Український інженер», що виходив у Подєбрадах у Чехословацькій Республіці. Співпрацював з Українським науковим інститутом у Варшаві, який видав 2 його монографії.

З 1948 року проживав у Канаді. Викладав у вищих навчальних закладах, був інспектором українських шкіл у Східній Канаді, співпрацював із різними науковими та громадськими організаціями, займався науковою роботою. Заступник голови НТШ в Канаді.

Похований на Українському цвинтарі святого Володимира у місті Оквілл, Канада.

Вшанування пам'яті

У місті Київ вулицю Миколи Матеюка перейменували на вулицю Василя Іваниса.

Праці

Симон Петлюра Президент України (Торонто, 1952). [ 29 жовтня 2020 у Wayback Machine.]
Симон Петлюра — Президент України.— К.: Наукова думка, 1993.— 272 с., іл. (коштом Миколи Кушніренка, США).
Родовід Л. М. Мосендза і його останні листи (Новий Ульм, 1961). [ 9 лютого 2021 у Wayback Machine.]
Стежками життя. —Т. 1 — 5 (Новий Ульм-Донау, 1958—1962). [ 7 лютого 2021 у Wayback Machine.]
Ще одна трагедія козаків (Доповідь на Канадійському пленумі НТШ в 1960 році) (Новий Ульм-Донау, 1961) [ 26 січня 2021 у Wayback Machine.].
«До проблеми Кавказу» (Новий Ульм, 1960). [ 26 січня 2021 у Wayback Machine.]
Боротьба Кубані за незалежність (Мюнхен, 1968). [ 3 грудня 2020 у Wayback Machine.]

Примітки

. Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 26 липня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()
У процесі дерусифікації та декомунізації у столиці перейменовано ще десять міських об’єктів

Джерела та література

О. О. Ковальчук. Іванис Василь Миколайович [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2005. — Т. 3 : Е — Й. — С. 397. — .
В. К. Чумаченко. Іванис Василь Миколайович [ 8 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ. — К. : Інститут енциклопедичних досліджень НАН України, 2001–2023. — .
Тернистий шлях кубанця Проходи: Документальний роман / Вступ. слово Р.Коваля. — Вінниця: ДП «ДКФ», 2007. — 404 с.
Енциклопедія Українознавства. — Львів, 1994. — Т. 3.
Родная Кубань. — Місто, 1998. — Ч. 4. (рос.)
Ренат ПОЛЬОВИЙ. Український патріот Кубані Василь Іванис. КУБАНСЬКА УКРАЇНА, — Київ, 2002, стор. 80 — 85. [ 6 квітня 2013 у Wayback Machine.]
Українська діаспора: літературні постаті, твори, біобібліографічні відомості / Упорядкування В. А. Просалової.— Донецьк: Східний видавничий дім, 2012. — 516 с.
Богуславський О. Іванис Василь // Українське козацтво: Мала енциклопедія. — Київ — Запоріжжя, 2002. — С. 178.

[1] . Архів оригіналу за 26 липня 2021. Процитовано 26 липня 2021.{{}}: Обслуговування CS1: Сторінки з текстом «archived copy» як значення параметру title ()

[2] У процесі дерусифікації та декомунізації у столиці перейменовано ще десять міських об’єктів