Azərbaycanca
Беларускі
Dansk
Deutsch
Española
Français
Indonesia
Italiana
日本語
Қазақ
Lietuvos
Nederlands
Português
Русский
සිංහල
แบบไทย
Türkçe
Українська
中國人
United State
Afrikaans
Біла Вежа або Саркел — фортеця, збудована у 834–837 рр. в районі теперішнього Цимлянська візантійськими інженерами на чолі з Петроною Каматиром на прохання уряду Хозарії — для боротьби проти кочівників-угорців.
| Біла Вежа | |
|---|---|
 Місце хазарської фортеці Саркел. Знімок з літака розкопок 1930-х рр. | |
| Інша назва | Саркел |
| Координати | 47°42′18″ пн. ш. 42°16′23″ сх. д. / 47.70500° пн. ш. 42.27306° сх. д.Координати: 47°42′18″ пн. ш. 42°16′23″ сх. д. / 47.70500° пн. ш. 42.27306° сх. д. |
| Тип | фортеця |
| Історія | |
| Будівельник | Хозарський каганат, Візантія |
| Засноване | 830-их рр. |
| Дослідження | |
| Дати розкопок | 1930-их рр. |
 Біла Вежа у Вікісховищі | |
Після розгрому Хозарії Великим князем київським Святославом Ігоровичем 965 року місто отримало слов'янську назву Біла Вежа. У цей час слов'янська колонізація поширилася по річках Дон і Сіверський Донець.
На початку XII ст. через підсилення половецького натиску становище Білої Вежі погіршилося. 1117 року половці зруйнували місто і примусили його мешканців (переважно слов'ян, печенігів і торків) відійти на Русь.
Рештки Саркелу — Білої Вежі розташовані на дні Цимлянського водосховища, збудованого в 1952 році.
Фортеця мала вигляд видовженого цегляного чотирикутника (180 м x 120 м). Її мури (товщина — 3,75 м, висота — не менше 10 м) були підсилені баштовими виступами та масивними наріжними вежами. Планування фортеці (найімовірніше, візантійське) вирізняється рідкісною геометричною правильністю. Будівельна ж техніка — місцева, доволі примітивна. Мури зводилися без фундаменту, на рідкому розчині вапна з додаванням піску.
У XVIII ст. донські козаки використовували цеглу з мурів фортеці для своїх споруд, завдяки чому вона збереглася до наших днів.
Історія
Хозарська фортеця Саркел була побудована на Дону в першій половині Х століття. Це був період розквіту Хазарської держави. Але на західних кордонах Хазарії з'явилися у цього народу могутні вороги — це були і угорці, які прийшли в цей період у Великий Степ із Сибіру, а разом з ними посилилися і повстали проти хозарів їхні колишні данники — русини, предки сучасних українців. 839-го року, з європейських анналів, ми дізнаємося перший раз про існування Руського Каганату на просторах сучасної України, і в той же самий час, у 834—837 рр., хозарські правителі звертаються до імператора Візантії з проханням, прислати їм візантійських інженерів, для будівництва фортеці на Дону. Прибулі майстри, на чолі з Петроною Каматиром, і збудували цей форпост на кордоні Хазарії з Руською землею. Годящого каменю для будівництва на берегах Дону не було, тому візантійці робили цеглу з вапняку, і з тієї цегли будували мури та башти Саркелу. Подробиці про будівництво фортеці відомі нам з праці візантійського імператора Х ст. Костянтина Багрянородного «Про управління імперією», яка є справжньою енциклопедією своєї епохи. Наводиться у цьому трактаті і переклад з хозарської мови назви Саркелу, як «Біла оселя», але перевірити, наскільки це правильно, ми не можемо. Хозарська мова не зоставила після себе писемних пам'яток, і залишилася невідомою для сучасних дослідників. Вважається, що хозари були тюрками, а в тюркських мовах «сар» означає «жовтий», тому деякі історики перекладають назву міста як «жовта фортеця». Однак відомо, що фортечні мури будувалися з білої цегли, і в руських джерелах згадується вона як «Біла Вежа», але археологи в наші часи дізналися, що насправді було дві фортеці, на протилежних берегах Дону, одна з білої, а друга з жовтої цегли, і таким чином свідчення про «різнокольорові» назви поселення згоджуються одне з одним.
Таким чином, з постанням Саркелу, хозари могли сподіватися на те, що їхні західні кордони будуть надійно захищеними від нападів русинів та угорців, але 965-го року київський князь Святослав Хоробрий завдав нищівного удару Хазарській державі, знищивши саму Хазарію, а її західний форпост перетворивши у найсхіднішу воєнну базу Київської Русі у Великому Степу. З цього часу розпочинається «руський» період історії Саркелу — Білої Вежі.
Як і раніше, головними захисними спорудами міста залишаються вежі та мури, які збудували свого часу інженери-візантійці. Завдяки своїм величним та могутнім баштам отримала фортеця своє нове слов'янське ім'я — Біла Вежа. У середині фортеці розміщався воєнний гарнізон, який складався як із русинів, так і з місцевих тюркських народів — печенігів і торків. Жили мешканці міста у білених глинобитних оселях. Був у Білій Вежі і свій християнський храм, залишки якого були знайдені археологами під час розкопок. А на стіні київського Софійського собору зберігся напис ХІ століття, у якому згадується «Тятькюш, попин біловезький». Ці написи-графіті залишали тодішні парафіяни під час довгої церковної служби. Згаданий напис цікавий для дослідників тим, що в ньому пересікаються слов'янські та тюркські слова, що свідчить про стійкий процес етногенезу, що відбувався тоді в далекому форпості Київської Русі на Дону.
Біла Вежа була у цей час важливою перевалочною базою Давньокиївської Держави у її намаганнях утримати за собою контроль над Великим Степом. Степовим простором цієї землі володіли тоді нові небезпечні для Русі кочовики — половці. Пересуватися «полем» руські вояки уже не могли, потрапляючи під час походів у пастки, що влаштовували для них мобільні половецькі загони. Тому єдиним шляхом сполучення у степу для руських дружин залишалися річки, і на сході від руського кордону такою річкою був Дон, витоки якого знаходилися на руській території. З верхів'їв річки князівські дружини спускалися до Білої Вежі, звідки, після тривалого відпочинку, рушили далі, до гирла Дону. З гирла, Азовським морем, вони потрапляли до Тмуторокані, а в Тмуторокані місцева влада уважно стежила за всіма процесами, що відбувалися у східному районі Великого Степу, у Криму, та на Північному Кавказі. Тому не даремно, що в адміністративному плані Біла Вежа підпорядковувалася саме Тмутороканському князівству, так само як і руський плацдарм в усті Дону — клаптик землі, відвойований у кочовиків русинами, там де знаходяться тепер сучасні Ростов та Азов.
Але ворожнеча та суперечки поміж руськими князями, призвели до того, що Київська держава почала стрімко втрачати контроль над своїми степовими анклавами, віддаючи перемогу у кривавій боротьбі своїм ворогам-половцям. 1103-го року Володимир Мономах був змушений вивести з Білої Вежі значний контингент печенігів і торків, яких розселив на Чернігівських землях. А 1117-го року місто повністю покинув його гарнізон, разом з усіма місцевими жителями, які назавжди перебралися з небезпечного степу. Біла Вежа обезлюдніла, і половці, які боялися штурмувати могутню фортецю, увійшли в місто без бою. Вони відразу зруйнували міські мури та башти, бо самі до осілого життя були не пристосовані, а разом з тим вельми побоювалися, що руські вояки зможуть ще колись повернутися до Білої Вежі. Так зникла зі світової історії велична руська фортеця на Дону.
Майже одночасно з Білою Вежею настав кінець і іншим руським володінням у Великому Степу. Спочатку Тмутороканське князівство утратило свої землі в гирлі Дону, а незабаром і саме загинуло під постійним натиском з одного боку половців, а з іншого — візантійських греків.
Залишки руїн Білої Вежі проіснували до ХІХ століття, коли їх остаточно знищили донські козаки, використовуючи цегли з мурів фортеці для будівництва своїх домівок. Тоді ж розпочалися і археологічні розшуки на Дону. Російські дослідники викупляли у козаків старовинну цеглу, і виявилося, що на цеглинах збереглося безліч дивовижних письмен — незрозумілих знаків, які історики не змогли розшифрувати і дотепер.
На жаль, археологічне дослідження Білої Вежі назавжди припинилося 1952-го року. В цьому році, за сталінським наказом, розпочалося будівництво Цимлянського водосховища, і територія колишньої руської фортеці навіки зникла на дні широкого Дону, який, за волею людини, покинув свої колишні береги. В наші часи стало зрозуміло, що будівництво цього водосховища було помилкою, адже завдяки йому сильно змінився гідрологічний режим Азовського моря, яке після цього стало повільно вмирати. Одним з наслідків цієї екологічної катастрофи стало і зникнення з поверхні суші останніх слідів Білої Вежі.
Література
- А. Л. Монгайт. Археология в СССР. — М.: АН СССР, 1955
- С. А. Плетнева. Саркел и «Шелковый» путь. — Воронеж: Изд-во Воронеж. гос. университета, 1996.
- Ігор Роздобудько. Саркел — Біла Вежа. // Донщина та далі на Схід. [ 28 жовтня 2014 у Wayback Machine.]
Посилання
- Танія // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1966. — Т. 8, кн. XV : Літери Ст — Уц. — С. 1877. — 1000 екз.
Вікіпедія, Українська, Україна, книга, книги, бібліотека, стаття, читати, завантажити, безкоштовно, безкоштовно завантажити, mp3, відео, mp4, 3gp, jpg, jpeg, gif, png, малюнок, музика, пісня, фільм, книга, гра, ігри, мобільний, телефон, android, ios, apple, мобільний телефон, samsung, iphone, xiomi, xiaomi, redmi, honor, oppo, nokia, sonya, mi, ПК, web, Інтернет
U Vikipediyi ye statti pro inshi znachennya cogo termina Bila Vezha znachennya Bila Vezha abo Sarkel fortecya zbudovana u 834 837 rr v rajoni teperishnogo Cimlyanska vizantijskimi inzhenerami na choli z Petronoyu Kamatirom na prohannya uryadu Hozariyi dlya borotbi proti kochivnikiv ugorciv Bila VezhaMisce hazarskoyi forteci Sarkel Znimok z litaka rozkopok 1930 h rr Insha nazvaSarkelKoordinati47 42 18 pn sh 42 16 23 sh d 47 70500 pn sh 42 27306 sh d 47 70500 42 27306 Koordinati 47 42 18 pn sh 42 16 23 sh d 47 70500 pn sh 42 27306 sh d 47 70500 42 27306TipfortecyaIstoriyaBudivelnikHozarskij kaganat VizantiyaZasnovane830 ih rr DoslidzhennyaDati rozkopok1930 ih rr Bila Vezha u Vikishovishi Pislya rozgromu Hozariyi Velikim knyazem kiyivskim Svyatoslavom Igorovichem 965 roku misto otrimalo slov yansku nazvu Bila Vezha U cej chas slov yanska kolonizaciya poshirilasya po richkah Don i Siverskij Donec Na pochatku XII st cherez pidsilennya poloveckogo natisku stanovishe Biloyi Vezhi pogirshilosya 1117 roku polovci zrujnuvali misto i primusili jogo meshkanciv perevazhno slov yan pechenigiv i torkiv vidijti na Rus Reshtki Sarkelu Biloyi Vezhi roztashovani na dni Cimlyanskogo vodoshovisha zbudovanogo v 1952 roci Fortecya mala viglyad vidovzhenogo ceglyanogo chotirikutnika 180 m x 120 m Yiyi muri tovshina 3 75 m visota ne menshe 10 m buli pidsileni bashtovimi vistupami ta masivnimi narizhnimi vezhami Planuvannya forteci najimovirnishe vizantijske viriznyayetsya ridkisnoyu geometrichnoyu pravilnistyu Budivelna zh tehnika misceva dovoli primitivna Muri zvodilisya bez fundamentu na ridkomu rozchini vapna z dodavannyam pisku U XVIII st donski kozaki vikoristovuvali ceglu z muriv forteci dlya svoyih sporud zavdyaki chomu vona zbereglasya do nashih dniv IstoriyaHozarska fortecya Sarkel bula pobudovana na Donu v pershij polovini H stolittya Ce buv period rozkvitu Hazarskoyi derzhavi Ale na zahidnih kordonah Hazariyi z yavilisya u cogo narodu mogutni vorogi ce buli i ugorci yaki prijshli v cej period u Velikij Step iz Sibiru a razom z nimi posililisya i povstali proti hozariv yihni kolishni danniki rusini predki suchasnih ukrayinciv 839 go roku z yevropejskih annaliv mi diznayemosya pershij raz pro isnuvannya Ruskogo Kaganatu na prostorah suchasnoyi Ukrayini i v toj zhe samij chas u 834 837 rr hozarski praviteli zvertayutsya do imperatora Vizantiyi z prohannyam prislati yim vizantijskih inzheneriv dlya budivnictva forteci na Donu Pribuli majstri na choli z Petronoyu Kamatirom i zbuduvali cej forpost na kordoni Hazariyi z Ruskoyu zemleyu Godyashogo kamenyu dlya budivnictva na beregah Donu ne bulo tomu vizantijci robili ceglu z vapnyaku i z tiyeyi cegli buduvali muri ta bashti Sarkelu Podrobici pro budivnictvo forteci vidomi nam z praci vizantijskogo imperatora H st Kostyantina Bagryanorodnogo Pro upravlinnya imperiyeyu yaka ye spravzhnoyu enciklopediyeyu svoyeyi epohi Navoditsya u comu traktati i pereklad z hozarskoyi movi nazvi Sarkelu yak Bila oselya ale pereviriti naskilki ce pravilno mi ne mozhemo Hozarska mova ne zostavila pislya sebe pisemnih pam yatok i zalishilasya nevidomoyu dlya suchasnih doslidnikiv Vvazhayetsya sho hozari buli tyurkami a v tyurkskih movah sar oznachaye zhovtij tomu deyaki istoriki perekladayut nazvu mista yak zhovta fortecya Odnak vidomo sho fortechni muri buduvalisya z biloyi cegli i v ruskih dzherelah zgaduyetsya vona yak Bila Vezha ale arheologi v nashi chasi diznalisya sho naspravdi bulo dvi forteci na protilezhnih beregah Donu odna z biloyi a druga z zhovtoyi cegli i takim chinom svidchennya pro riznokolorovi nazvi poselennya zgodzhuyutsya odne z odnim Bila Vezha na mapi Kiyivskoyi Rusi Takim chinom z postannyam Sarkelu hozari mogli spodivatisya na te sho yihni zahidni kordoni budut nadijno zahishenimi vid napadiv rusiniv ta ugorciv ale 965 go roku kiyivskij knyaz Svyatoslav Horobrij zavdav nishivnogo udaru Hazarskij derzhavi znishivshi samu Hazariyu a yiyi zahidnij forpost peretvorivshi u najshidnishu voyennu bazu Kiyivskoyi Rusi u Velikomu Stepu Z cogo chasu rozpochinayetsya ruskij period istoriyi Sarkelu Biloyi Vezhi Yak i ranishe golovnimi zahisnimi sporudami mista zalishayutsya vezhi ta muri yaki zbuduvali svogo chasu inzheneri vizantijci Zavdyaki svoyim velichnim ta mogutnim bashtam otrimala fortecya svoye nove slov yanske im ya Bila Vezha U seredini forteci rozmishavsya voyennij garnizon yakij skladavsya yak iz rusiniv tak i z miscevih tyurkskih narodiv pechenigiv i torkiv Zhili meshkanci mista u bilenih glinobitnih oselyah Buv u Bilij Vezhi i svij hristiyanskij hram zalishki yakogo buli znajdeni arheologami pid chas rozkopok A na stini kiyivskogo Sofijskogo soboru zberigsya napis HI stolittya u yakomu zgaduyetsya Tyatkyush popin bilovezkij Ci napisi grafiti zalishali todishni parafiyani pid chas dovgoyi cerkovnoyi sluzhbi Zgadanij napis cikavij dlya doslidnikiv tim sho v nomu peresikayutsya slov yanski ta tyurkski slova sho svidchit pro stijkij proces etnogenezu sho vidbuvavsya todi v dalekomu forposti Kiyivskoyi Rusi na Donu Bila Vezha bula u cej chas vazhlivoyu perevalochnoyu bazoyu Davnokiyivskoyi Derzhavi u yiyi namagannyah utrimati za soboyu kontrol nad Velikim Stepom Stepovim prostorom ciyeyi zemli volodili todi novi nebezpechni dlya Rusi kochoviki polovci Peresuvatisya polem ruski voyaki uzhe ne mogli potraplyayuchi pid chas pohodiv u pastki sho vlashtovuvali dlya nih mobilni polovecki zagoni Tomu yedinim shlyahom spoluchennya u stepu dlya ruskih druzhin zalishalisya richki i na shodi vid ruskogo kordonu takoyu richkoyu buv Don vitoki yakogo znahodilisya na ruskij teritoriyi Z verhiv yiv richki knyazivski druzhini spuskalisya do Biloyi Vezhi zvidki pislya trivalogo vidpochinku rushili dali do girla Donu Z girla Azovskim morem voni potraplyali do Tmutorokani a v Tmutorokani misceva vlada uvazhno stezhila za vsima procesami sho vidbuvalisya u shidnomu rajoni Velikogo Stepu u Krimu ta na Pivnichnomu Kavkazi Tomu ne daremno sho v administrativnomu plani Bila Vezha pidporyadkovuvalasya same Tmutorokanskomu knyazivstvu tak samo yak i ruskij placdarm v usti Donu klaptik zemli vidvojovanij u kochovikiv rusinami tam de znahodyatsya teper suchasni Rostov ta Azov Ale vorozhnecha ta superechki pomizh ruskimi knyazyami prizveli do togo sho Kiyivska derzhava pochala strimko vtrachati kontrol nad svoyimi stepovimi anklavami viddayuchi peremogu u krivavij borotbi svoyim vorogam polovcyam 1103 go roku Volodimir Monomah buv zmushenij vivesti z Biloyi Vezhi znachnij kontingent pechenigiv i torkiv yakih rozseliv na Chernigivskih zemlyah A 1117 go roku misto povnistyu pokinuv jogo garnizon razom z usima miscevimi zhitelyami yaki nazavzhdi perebralisya z nebezpechnogo stepu Bila Vezha obezlyudnila i polovci yaki boyalisya shturmuvati mogutnyu fortecyu uvijshli v misto bez boyu Voni vidrazu zrujnuvali miski muri ta bashti bo sami do osilogo zhittya buli ne pristosovani a razom z tim velmi poboyuvalisya sho ruski voyaki zmozhut she kolis povernutisya do Biloyi Vezhi Tak znikla zi svitovoyi istoriyi velichna ruska fortecya na Donu Majzhe odnochasno z Biloyu Vezheyu nastav kinec i inshim ruskim volodinnyam u Velikomu Stepu Spochatku Tmutorokanske knyazivstvo utratilo svoyi zemli v girli Donu a nezabarom i same zaginulo pid postijnim natiskom z odnogo boku polovciv a z inshogo vizantijskih grekiv Zalishki ruyin Biloyi Vezhi proisnuvali do HIH stolittya koli yih ostatochno znishili donski kozaki vikoristovuyuchi cegli z muriv forteci dlya budivnictva svoyih domivok Todi zh rozpochalisya i arheologichni rozshuki na Donu Rosijski doslidniki vikuplyali u kozakiv starovinnu ceglu i viyavilosya sho na ceglinah zbereglosya bezlich divovizhnih pismen nezrozumilih znakiv yaki istoriki ne zmogli rozshifruvati i doteper Na zhal arheologichne doslidzhennya Biloyi Vezhi nazavzhdi pripinilosya 1952 go roku V comu roci za stalinskim nakazom rozpochalosya budivnictvo Cimlyanskogo vodoshovisha i teritoriya kolishnoyi ruskoyi forteci naviki znikla na dni shirokogo Donu yakij za voleyu lyudini pokinuv svoyi kolishni beregi V nashi chasi stalo zrozumilo sho budivnictvo cogo vodoshovisha bulo pomilkoyu adzhe zavdyaki jomu silno zminivsya gidrologichnij rezhim Azovskogo morya yake pislya cogo stalo povilno vmirati Odnim z naslidkiv ciyeyi ekologichnoyi katastrofi stalo i zniknennya z poverhni sushi ostannih slidiv Biloyi Vezhi LiteraturaOdna z bagatoh pismen znajdenih u Bilij Vezhi V comu dokumenti vpershe zafiksovana litera Sh A L Mongajt Arheologiya v SSSR M AN SSSR 1955 S A Pletneva Sarkel i Shelkovyj put Voronezh Izd vo Voronezh gos universiteta 1996 Igor Rozdobudko Sarkel Bila Vezha Donshina ta dali na Shid 28 zhovtnya 2014 u Wayback Machine PosilannyaTaniya Ukrayinska mala enciklopediya 16 kn u 8 t prof Ye Onackij Nakladom Administraturi UAPC v Argentini Buenos Ajres 1966 T 8 kn XV Literi St Uc S 1877 1000 ekz