Битва при Сапієнці (1354)

Битва при Сапієнці (італ. Battaglia di Sapienza) — остання велика битва у Війні за протоки (1350—1355) між морськими республіками Венеції та Генуї, що відбулась 4 листопада 1354 року в бухті Порто-Лонго на острові Сапієнца і завершилась впевненою перемогою генуезького флоту. Також відома як Битва при Порто-Лонго (італ. Battaglia di Portolongo).

Битва при Сапієнці
Війна за протоки (1350-1355)
Венеційська бойова галера
Координати: 36°54′ пн. ш. 21°40′ сх. д. / 36.900° пн. ш. 21.667° сх. д. / 36.900; 21.667
Дата: 4 листопада 1354 року Місце: Сапієнца, Іонічне море, Пелопоннес Результат: Перемога генуезців
Сторони
Генуезька республіка	Венеційська республіка
Командувачі
Пагано Доріа Джованні Доріа	Нікколо Пізані
Військові сили
~35 галер та менших кораблів	~35 галер та менших кораблів
Втрати
Невідомі	Усі кораблі флоту було захоплено або знищено 4,000–6,000 загиблих 5,870 взятих в полон

Передумови

У 1342 році між Генуєю і Венецією за участю Візантії було підписано угоду про перемир'я, яка була порушена генуезцями приблизно через двадцять місяців, спочатку їх окупацією острова Хіос, а потім через напад та пограбування венеційських островів Корчула і Хвар на півдні Адріатики.

У 1350 році генуезці спробували повністю перекрити венеційцям можливості проходу через Босфор і доступу до Чорного моря, що було абсолютно неприйнятно для Венеційської республіки і призвело до оголошення війни між двома морськими державами (1350—1355), яка отримала назву Війна за протоки. Венеційці, незважаючи на союз з Арагоном та підтримку візантійського імператора Іоанна VI Кантакузина, не змогли виграти битву під Галліполі біля Босфору і Константинополь під тиском генуезців був змушений в 1352 році закрити для них свої порти. Ця невдача не зламала морську потугу венеційців і вони, у свою чергу, 29 серпня 1353 року завдали в союзі з Арагоном поразки своїм супротивникам в морській битві біля Альгеро на Сардинії, де генуезці втратили сорок одну галеру.

Підготовка до битви

Після поразки під Альгеро, у 1354 році генуезці обрали адміралом Пагано Доріа, який здобув перемогу під Галліполі двома роками раніше і надали під його командування тридцять три галери. Венецйці, зі свого боку, озброїли тридцять п'ять галер на чолі з незмінним Нікколо Пізані. У той час як останній підтримував операції арагонців на Сардинії, куди король Арагону Педро IV послав значну армію, Доріа на чолі генуезького флоту увійшов в Адріатичне море і захопив кілька торгових кораблів та кілька галер, що поверталися з Кандії на Криті. Він спустошив узбережжя венеційської Істрії і 11 серпня захопив і спалив місто Парензо (сучасний Пореч). Венеційці, стривожені наближенням генуезців до кордонів метрополії надіслали флотилії Нікколо Пізані наказ негайно повертатися для захисту батьківщини. Вони перекрили вхід у Венеційську лагуну ланцюгами і місто готувалось чинити опір у разі нападу. 7 вересня 1354 року помер дож Андреа Дандоло (як казали — з горя від отриманих відомостей про наближення до Венеції генуезького флоту) і його замінив Марино Фальєро.

Замість того, щоб чекати повернення венеційського флоту в затоці, генуезці на чолі з Доріа відпливли до Греції. Пізані, поінформований про маршрут генуезького флота рушив на чолі венеційської флотилії в тому самому напрямку. Два адмірали безуспішно шукали зустрічі між собою на Архіпелазі.

Нарешті, Пізані став на якірну стоянку в невеликій бухті Порто-Лонго на південному сході острова Сапієнца, розташованого біля піденного узбережжя Пелопоннесу навпроти венеційської фортеці Модон в Мессенії, щоб дати відпочити своїм екіпажам і відремонтувати свої судна. В Порто-Лонго Пізані роділив свій флот на дві частини. Біля входу в затоку він розмістив двадцять галер та шість великих суден, зв'язавши їх між собою ланцюгами. Решта венеційської флотилії в складі п'ятнадцяти галер та двадцяти сперонатів (озброєних доміжних торгових суден) на чолі з контр-адміралом Моррозіні пришвартували до берега в глибині затоки.

Андреа Нанетті так описує місце бою: «… між північним і південним краєм бухти є вузький прохід шириною близько 300 метрів… на східій частині бухти чудове природне місце для висадки … до нього можна дістатися повз скелю та острівець під назвою Боза … які разом перекривають частину доступу до затоки, роблячи її ще більш захищеною від небезпек моря; але водночас роблячи її ще більш небезпечним через відсутність шляхів евакуації…»

Битва

Коли Пагано Доріа дізнався, де знаходиться внеційський флот, він прийшов до Сапієнци і 3 листопада 1354 року спробував спровокувати венеційців на бій перед входом у бухту Порто-Лонго. Проте його команда марно намагалась спонукати Пізані прийняти бій. Венеційський флот, не дивлячись на численні провокації генуезців залишався нерухомим, зневажаючи образи генуезців і вичікуючи на більш зручні для себе обставини бою.

Зрозумівши безплідність спроб викликати венеційців на відкритий бій в морі, 4 серпня Джованні Доріа, юний племінник генуезького адмірала наважився прорватись між знерухомленим венеційським флотом і берегом в глибину бухти. Нікколо Пізані дозволив йому це зробити, переконаний, що генуезькі кораблі, потрапивши між його кораблями на вході в бухту і венеційськими кораблями в глибині бухти на чолі з Морозіні, опиняться в смертельній для себе пастці. За молодим Доріа в глибину бухти одна за одною прорвались ще дванадцять генуезьких галер. Опинившись всередині бухти, ці тринадцять генуезьких галер з ходу атакували пришвартовані венеційські кораблі Морозіні. Хоча витягнуті носами на берег галери було зручно обороняти, заскочені цим маневром зненацька венеційці, які вважали що в глибині бухти небезпека їм не загрожує, чинили лише слабкий опір. Багато венеційських матросів відразу кинулися в море, щоб дістатися до берега, кілька потонули, і вся ця частина венеційського флоту була захоплена генуезцями. Відтак молодий Доріа розвернувся, щоб атакувати з тилу сковані ланцюгами венеційські кораблі, які захищали вхід до бухти, тоді як його дядько на чолі головних генуезських сил атакував венеційців з фронта. Джованні Доріа підпалив два тільки що захоплених венеційських судна і направив їх в сторону передньої лінії венеційців, нездатної маневрувати через ланцюги, якими були сковані їх галери. Це настільки підірвало бойовий дух венеційців, які вже втратили чотири тисячі чоловік у глибині бухти та на березі, що вони здалися, відмовившись від продовження спротиву. Доріа з тріумфом повернувся до Генуї, привівши з собою венеційського адмірала з усім його флотом і п'ятьма тисячами вісімсот сімдесятьма полоненими.

Наслідки

Результат битви був для венеційців катастрофічним: джерела сходяться на захопленні тридцяти галер, від чотирьох до шести тисяч убитих венеційців і біля шести тисяч полонених. Венеційська влада вважала, що до поразки призвела груба недбалість керівників венеційського флоту і віддала їх під суд. Адмірала Нікколо Пізані та кількох другорядних командирів присудили до різних покарань, за винятком сина адмірала Веттора Пізані, який був виправданий і в подальшому очолював венеційський флот в наступній венеційсько-генуезькій війні.

Переможна для генуезців битва при Сапієнці стала найкривавішим епізодом п'ятирічної Війни за протоки, яка закінчилася в наступному році внаслідок виснаження сил обох сторін. За посередництвом міланських герцогів Вісконті сторони уклали в 1355 році Міланський мирний договір. «Обидві республіки, прийнявши посередництво Вісконті, у червні 1355 року уклали мир, точніше перемир'я … принижені венеційці були змушені заплатити контрибуцію в двісті тисяч дукатів».

Примітки

1. A. Nanetti, Atlante della Messenia veneziana, Imola, 2011, pag. 100
2. A. Battistella, La Repubblica di Venezia ne’ suoi undici secoli di storia, Venezia, 1912, pag. 221
3. Ivi

Джерела

• G. Benvenuti, Le Repubbliche marinare, Roma, 1988;
• R. Cessi, Storia della Repubblica di Venezia, Milano — Messina, 1944;
• F. Donaver, Storia di Genova, Genova, 1970.