Беляков Олександр Васильович

Олександр Васильович Беляков (рос. Александр Васильевич Беляков; 20 грудня 1897 — 28 листопада 1982) — радянський військовий льотчик, генерал-лейтенант авіації (1943), доктор географічних наук (1938), професор (1960). Герой Радянського Союзу (1936).

Олександр Васильович Беляков
рос. Александр Васильевич Беляков
Народження	8 (20) грудня 1897(1897-12-20) с. Беззубово, Іллінська волость, , Московська губернія, Російська імперія
Смерть	28 листопада 1982(1982-11-28) (84 роки) Москва, РРФСР, СРСР
Поховання	Новодівочий цвинтар
Країна	СРСР
Приналежність	Радянська армія
Вид збройних сил	ВПС СРСР
Освіта	Олександрівське військове училище
Роки служби	1916—1917, 1919—1960
Партія	КПРС
Звання	Прапорщик  Генерал-лейтенант авіації
Війни / битви	Перша світова війна Громадянська війна в Росії Радянсько-фінська війна Німецько-радянська війна
Нагороди	Медаль «За доблесну працю (За військову доблесть)» Медаль «За оборону Москви» Медаль «За взяття Берліна» Медаль «Ветеран Збройних сил СРСР» Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту» Медаль «40 років Збройних Сил СРСР» Медаль «50 років Збройних Сил СРСР» Медаль «60 років Збройних Сил СРСР»
Беляков Олександр Васильович у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Беляков.

Обирався депутатом Верховної Ради СРСР 1-го скликання (1937—1946).

Життєпис

Народився в селі Беззубово Іллінської волості Богородського повіту Московської губернії Російської імперії (нині — Орєхово-Зуєвський район Московської області Росії). Росіянин. У дитинстві часто змінював місце проживання в межах Московської губернії. У 1912 році закінчив сільську школу, у 1915 році — першу Рязанську чоловічу гімназію, у 1916 році — перший курс Петроградського лісничого інституту.

У жовтні 1916 року призваний до Російської імператорської армії. В лютому 1917 року закінчив Олександрівське піхотне училище в Москві. Служив молодшим офіцером роти 215-го запасного стрілецького полку (м. Владимир). Учасник Першої світової війни: протягом липня—грудня 1917 року — молодший офіцер і начальник саперної команди 4-го Кавказького стрілецького полку на Західному фронті, прапорщик.

З травня 1918 по лютий 1919 року — секретар лісового відділу виконкому Богородської повітової ради робітничих і селянських депутатів (нині — місто Ногінськ Московської області).

З лютого 1919 року — у лавах Червоної армії. У квітні того ж року закінчив Московські газово-технічні курси. Учасник громадянської війни в Росії: з травня 1919 по січень 1920 року — завідувач протигазової оборони і ад'ютант 3-го артилерійського дивізіону 25-ї стрілецької дивізії. Воював на Східному і проти військ О. В. Колчака і уральських козаків. У січні 1920 року захворів на висипний тиф і до лютого перебував у шпиталі в місті Новоузенськ (нині — Саратовська область).

У квітні—липні 1920 року — діловод і начальник артилерійського відділення інженерно-технічних військ штабу Північно-Кавказького військового округу.

У 1921 році закінчив Московську аерофотограметричну школу. У 1921—1930 роках — технік-лаборант і начальник аерологічної станції, начальник аеронавігаційного відділу і помічник начальника навчального відділу Московської аерофотограметричної школи (з 1923 року — Військова авіаційна школа спецслужби). У 1924 році заочно закінчив Московський лісовий інститут.

З 1930 року — викладач аеронавігації, у квітні—серпні 1935 року — начальник кафедри штурманської служби .

Навесні 1935 року був відряджений з академії для підготовки до трансарктичного перелету на літаку АНТ-25 (невдала спроба перелету відбулась 20 серпня 1935 року без його участі). У грудні того ж року екстерном закінчив Качинську військову авіаційну школу льотчиків.

З лютого 1936 по січень 1939 року — флаг-штурман 1-ї авіаційної армії особливого призначення.

Протягом 20—22 липня 1936 року на літакові АНТ-25, як штурман (командир — В. П. Чкалов, другий пілот — Г. П. Байдуков), здійснив безпосадковий переліт з Москви через Північний Льодовитий океан і Петропавловськ-Камчатський на острів Удд (тепер — острів Чкалова) протяжністю 9374 км за 56 годин 20 хвилин.

18—20 червня 1937 року, як штурман у тому ж екіпажі, вперше у світі здійснив безпосадковий переліт за маршрутом Москва—Північний полюс—Ванкувер (США) протяжністю 8504 км.

У січні—листопаді 1939 року комбриг О. В. Беляков — флаг-штурман ВПС РСЧА, у 1939—1940 роках — начальник 4-го відділу 1-го Управління ВПС РСЧА. Брав участь у радянсько-фінській війні 1939—1940 років. У квітні—вересні 1940 року — заступник начальника Військово-повітряної академії з наукової і навчальної роботи. З вересня 1940 по березень 1942 року — начальник 1-ї Рязанської вищої школи штурманів ВПС. У 1942—1944 роках — начальник 1-ї Вищої школи штурманів і льотчиків АДД. У 1944—1945 роках — начальник 1-ї Рязанської вищої офіцерської школи нічних екіпажів АДД.

Учасник німецько-радянської війни: протягом лютого—березня 1945 року проходив бойове стажування на посаді заступника командувача 2-ї повітряної армії на 1-му Українському фронті; протягом квітня—травня 1945 року — на посаді головного штурмана 16-ї повітряної армії на 1-му Білоруському фронті.

З червня 1945 року і до виходу у відставку в серпні 1960 року — начальник штурманського факультету Військово-повітряної академії. У квітні 1955 року брав участь у роботі високоширотної експедиції «Північ-7», в ході якої здійснив 4 далеких польоти на літаку Ту-4 для випробування автоматичного астрокомпаса БК-63.

Після виходу у відставку працював у Московському фізико-технічному інституті: проректор з наукової і навчальної роботи (січень—вересень 1961 року), начальник військової кафедри (1961—1969), професор військової кафедри (з 1969 року). автор багатьох наукових праць з аеронавігації.

Похований на Новодівочому цвинтарі.

Нагороди

Постановою Центрального виконавчого комітету СРСР від 24 липня 1936 року «за мужність і героїзм, виявлені при виконанні наддалекого перелету» військінженерові 1-го рангу Белякову Олександру Васильовичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу. Після встановлення у 1939 році знаку особливої відзнаки, отримав медаль «Золота Зірка» за № 9.

Нагороджений двома орденами Леніна (24.07.1936, 21.02.1945), трьома орденами Червоного Прапора (09.08.1937, 03.11.1944, 20.06.1949), Вітчизняної війни 1-го ступеня (18.08.1945), двома орденами Трудового Червоного Прапора (31.10.1967, 20.12.1977), трьома орденами Червоної Зірки (25.05.1936, 25.03.1943, 28.10.1967) і медалями.

Почесний громадянин міст Ногінськ (1971) і Ніколаєвськ-на-Амурі (1981).

Вшанування пам'яті

Ім'ям Олександра Белякова названо:

• острів в Охотському морі.
• гірський пік у Дагестані.
• вулиці в багатьох містах України, Росії, Білорусі.

У Москві та в селі Починки на фасадах будинків, у яких мешкав О. В. Беляков, встановлено меморіальні дошки.