Афро-гаянці

Афро-гаянці — особи, які, як правило, походять від невільників, привезених до Гаяни в епоху атлантичної работоргівлі з узбережжя Західної Африки для роботи на цукрових плантаціях. Вихідці з різних верств населення та тривалі умови, які серйозно обмежували їхню здатність зберігати свої культурні традиції, сприяли прийняттю християнства та цінностей британських колоністів.

Афро-гаянці
Мова комунікації	англійська і Гаянська креольська мова

Історія

Рабство

Голландська Вест-Індська компанія звернулася до імпорту африканських рабів, які швидко стали ключовим елементом колоніальної економіки. До 1660-х років рабське населення становило близько 2500 осіб; кількість корінного населення оцінювалася в 50 000, більшість з яких відійшли у великі внутрішні райони країни. Хоча африканські раби вважалися важливим елементом колоніальної економіки, умови їх праці були жорстокими. Рівень смертності був високим, а жахливі умови призвели до більш ніж пів дюжини повстань рабів. Для голландського ринку раби виробляли каву, цукор і бавовну.

Найвідоміше повстання рабів, Бербіське повстання рабів, почалося в лютому 1763 року. На двох плантаціях на річці Канье в Бербісі раби повстали, захопивши контроль над регіоном. У міру того, як плантація за плантацією потрапляли під владу рабів, європейське населення тікало; врешті-решт залишилася лише половина білих, які жили в колонії. Африканські борці за свободу на чолі з Каффі (нині національним героєм Гаяни) створили військо чисельністю близько 3000 осіб і загрожували європейському контролю над Гвіанами. За допомогою військ із сусідніх французьких і британських колоній та Європи борці за свободу були розгромлені.

Колоніальне життя докорінно змінилося через зникнення рабства. Попри те, що в 1807 році в Британській імперії була скасована міжнародна работоргівля, саме рабство продовжувало діяти у формі «учнівства». Під час того, що відомо як Демерарське повстання 1823 року проти своїх господарів повстали 10–13 000 рабів у Демерара-Ессекібо. Попри те, що повстання було легко придушене, імпульс для скасування залишився, і до 1838 року було здійснено повне звільнення.

Система учнівства була створена для створення буферного періоду для власників плантацій; утримувати колишніх рабів як робочу силу, але забезпечуючи оплату.

Емансипація

Попри те, що після звільнення попит на плантаційну працю все ще існував, умови праці не були кращими. Тому колишні раби були менш схильні працювати в плантаційній системі, віддаючи перевагу самозабезпеченню або кваліфікованій роботі. Деякі колишні раби переїжджали до міст і сіл, відчуваючи, що польова праця принизлива і несумісна зі свободою, а інші об'єднували свої ресурси для купівлі покинутих маєтків своїх колишніх господарів і створювали сільські громади. Створення невеликих поселень надало новим афро-гаянським громадам можливість вирощувати та продавати їжу, що стало продовженням практики, за якої рабам дозволялося залишати собі гроші, отримані від продажу надлишків продукції. Поява незалежного афро-гаянського селянського класу, однак, загрожувала політичній владі плантаторів, оскільки плантатори більше не мали монополії на економічну діяльність колонії.

Емансипація також призвела до появи нових етнічних і культурних груп у Британській Гвіані, таких як китайські та португальські наймані робітники, які після завершення своїх контрактів стали конкурентами нового афро-гаянського середнього класу. Найбільша група найнятих робітників походила з Індії, і згодом вона перетворилася на успішний і конкурентоспроможний клас. На відміну від майбутніх груп іммігрантів, колишні раби не отримували землі або пропуску до своєї рідної країни, і це, на додаток до іншого поводження на основі раси та фаворитизму, створювало напругу між етнічними групами.

XX століття

До початку XX століття більшість міського населення країни становили афро-гаянці. Багато афрогаянців, які жили в селах, у пошуках роботи мігрували до міст. До 1930-х років афро-гаянці, особливо особи змішаного походження, становили основну частину небілого професійного класу. У 1930-х роках, коли індо-гаянці почали входити у середній клас у великих кількостях, вони почали конкурувати з афро-гаянцями за професійні посади.

Культура

Афро-гаянці в основному походять від аканів із Гани в Західній Африці. Існує багато культурних доказів, які підтверджують це. , національний афро-гаянський герой, є аканцем із Гани, так само як і . Багато афро-гаянських страв, які їдять у Гаяні, походять із Гани. Приклади: Фу-Фу (тві: фуфу (Гана)), метемгі (тві: метем = подорожник або банани; gye = радіти (радіти бананам)), ку-ку (тві: нкуку) та рис для приготування їжі (відомий як ваак'є в Гані). Під впливом цієї культури також може перебувати щавель (Зобо/Соболо).

Такий високий вплив культури Гани на афро-гаянців міг бути пов'язаний з тим, що історично голландці встановили багаті зв'язки з імперією Ашанті. Важливо також відзначити, що (аукан), які населяють західну частину сусіднього Суринаму, також пов'язані з ауканами. Це може бути пов'язано з близьким між ними кордоном.

Популярним елементом афро-гаянської культури є кве-кве. Кве-Кве — це передвесільний танець західноафриканського походження, який виконується перед весіллям і є унікальним для афро-гаянців. Це танець із сильним західноафриканським впливом, який також об'єднує 2 родини з друзями.

Рабство мало руйнівний вплив на сімейну та соціальну структуру, оскільки окремі члени сім'ї купувалися та продавалися без особливої уваги до спорідненості чи родичів. Шлюб для рабів юридично не визнавався, і навіть після емансипації весілля та законні шлюби були непомірно дорогими. Склад домогосподарств різний і може бути матріархальним або нуклеарним.

Хоча найбільша кількість афро-гаянців є християнами, є також послідовники , народної релігіх африканського походження, яка охоплює вірування та практики всіх груп іммігрантів.

Афро-гаянці складають значну частину робочої сили державного сектора. Афро-гаянці стикаються з проблемами залучення приватного сектору, наприклад, доступу до фінансування. У політиці афро-гаянці складають значну частину виборців партії «Партнерство за національну єдність».

У 2017 році група експертів ООН визначила, що афро-гаянці стикаються з дискримінацією в правоохоронних органах, працевлаштуванні та освіті.

Див. також

• Гаянці

Примітки

1. MacDonald, 1993.
2. MacDonald, 1993.
3. The forgotten history of Dutch slavery in Guyana
4. MacDonald, 1993.
5. Reflections on Emancipation. Stabroek News (амер.). 27 серпня 2009. Процитовано 12 лютого 2021.
6. Révauger, Marie-Cécile (2008). The Abolition of Slavery The British Debate, 1787-1840. с. 105–106. ISBN .
7. Yahya-Sakur, Nafeeza; Kurmanaev, Anatoly (10 вересня 2020). Killings Reignite Racial Tensions in Guyana. The New York Times (амер.). ISSN 0362-4331. Процитовано 12 лютого 2021.
8. Chabrol, Denis (13 травня 2019). Afro-Guyanese must unite, learn about self-identity, lobby for oil money, land reform – renowned academic. Demerara Waves Online News- Guyana (амер.). Процитовано 12 лютого 2021.
9. MacDonald, 1993.
10. Guyana - FAMILY AND KINSHIP STRUCTURE. countrystudies.us. Процитовано 12 лютого 2021.
11. Chabrol, Denis (28 січня 2019). Afro-Guyanese urged to own businesses, seek gov't support. Demerara Waves Online News- Guyana (амер.). Процитовано 12 лютого 2021.
12. Limited access to finance sparks formation of credit union catering to Afro-Guyanese. Stabroek News (амер.). 7 липня 2019. Процитовано 12 лютого 2021.
13. . www.nycaribnews.com. 9 вересня 2020. Архів оригіналу за 6 лютого 2021. Процитовано 12 лютого 2021.
14. Afro-Guyanese continuing to experience racism, discrimination. Stabroek News (амер.). 7 жовтня 2017. Процитовано 12 лютого 2021.

Цитати

• . Washington, D.C. ISBN . {{}}: Пропущений або порожній |title= ()