Архіт

Архі́т Таре́нтський (грец. Αρχυτος; близько 440 — 360 до н. е.) — давньогрецький математик і астроном, державний діяч і полководець, один з перших теоретиків музики. Послідовник Піфагора, друг Платона, вчитель Евдокса.

Архіт Тарентський
дав.-гр. Ἀρχύτας ὁ Ταραντίνος
Ім'я при народженні	дав.-гр. Ἀρχύτας^[1]
Народився	430 до н. е.^[2] Таранто
Помер	345 до н. е.^[2] Таранто
Діяльність	математик, фізик, філософ, музикознавець, інженер, політик
Галузь	математика і музика
Вчителі	Філолай
Відомі учні	Евдокс Кнідський
Знання мов	давньогрецька
Напрямок	Піфагореїзм і Досократики
Magnum opus	^d
Медіафайли у Вікісховищі

Політична діяльність

Точіних відомостей за роками немає. Згідно давньогрецьких авторів Архіт мав бути членом колегії стратегів. Також джерела називають Архіта демократично обраним стратегом-автократором у 367–361 роках до н.е. В цей час Таренту доводилося влаштовувати військові походи проти корінних італійців . Загроза йшла і від тирана Сіракуз Діонісія Старшого, що вів експансію на території південної Італії, і, безумовно, був небезпекою для Тарента. Стратег-автократ жодного разу не зазнав поразки. У внутрішніх справах Архіт був справедливим, і м'яко керував містом.

Творчий набуток

Розв'язав багато геометричних задач, зокрема відому задачу подвоєння куба; йому приписується встановлення перших принципів механіки, також винайдення блока і гвинта. Зокрема, вирішуючи задачу подвоєння куба, вводить у математику механічні методи і креслення.

Він перший досліджував механіку, використовуючи математичні принципи, — говорить Діоген Лаертський, — і вперше застосував механічний рух до геометричного креслення, коли перетином напівциліндра прагнув віднайти дві середні пропорційні, щоб розв'язати задачу про подвоєння куба

Ці ідеї продовжують Евдокс Кнідський, Менехм, та інші математики.

Крім того, розвиваючи ідеї Піфагора і користуючись його монохордом, Архіт розвивав теорію музики, давши їй теоретико-числове обґрунтування. За словами Клавдія Птолемея, його можна вважати найбільшим теоретиком музики.

Архіт Тарентський перший упорядкував механіку, приклавши до неї математичні основи, і перший звів рух механізмів до геометричного креслення.

Великого значення Архіт надавав "мистецтву рахування стосовно соціально-політичних і економічних питань, вважаючи обчислення, число основою математичного пізнання. Архіту належать слова:

Думається, що мистецтво рахування (логістика) вельми перевершує інші мистецтва в тому, що стосується мудрості, у тому числі і геометричне мистецтво, тому що воно з більшою очевидністю тлумачить те, що їй потрібно… і там, де геометрія є неспроможною, мистецтво рахування виконує доведення і рівним чином при будь-якому дослідженні фігур, і тому, що належить до фігур.

Архіта Тарентського відрізняє системність мислення. Він присвятив ряд робіт нескінченності Всесвіту, чеснотам, мудрості, етичним питанням, питанням про дух і чуття, про первені речей, про загальні поняття і категорії, але вони не збереглися.

Досліджуючи фізичний світ, космос, Архіт розвиває ідеї нескінченного простору. Слідуючи за Евдемом, у своєму доведенні нескінченості Всесвіту, він приводить такі аргументи:

Коли б я опинився на краї Всесвіту, тобто на сфері нерухомих зірок, чи зміг би я випростати назовні руку або палку, чи ні? Припущення, що не зміг би випростати є безглуздим. Але, якщо випростаю, то те, що перебуває ззовні, виявиться або тілом, або місцем (як ми побачимо, це байдуже). Таким чином, скільки разів не припускай існування [все нової і нової] межі Всесвіту, [відсуваючи її все далі і далі], щоразу вона буде аналогічним чином підходити і треба буде задавати те ж саме питання. І якщо те, на що [випростана] палка, щоразу буде іншим [надлишковою величиною стосовно прийнятих розмірів Всесвіту], то ясна річ, що він безкінечний.

Збереглося близько 60 фрагментів, за якими можна судити про його наукову діяльність і світогляд. Архіт намагався об'єднати воєдино філософію, точні науки і вчення про державу.

На честь Архіта Тарентського названий грецький безпілотний літальний апарат, прототип якого представлений у вересні 2022 року.

Відомі роботи

• «Про математичні науки»
• «Бесіди»

Див. також

• 14995 Архітас — астероїд, названий на честь математика.

Примітки

1. Архів історії математики Мактьютор — 1994.
   d:Track:Q547473
2. Deutsche Nationalbibliothek Record #118645617 // Gemeinsame Normdatei — 2012—2016.
   d:Track:Q27302d:Track:Q36578
3. «Αρχύτας»: Το ελληνικό drone μπορεί να πρωταγωνιστήσει. Fortunegreece.com (гр.). 10 квітня 2022. Процитовано 3 жовтня 2022.
4. База даних малих космічних тіл JPL: Архіт Тарентський (англ.) .

Література

• Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
• Б. Л. Ван дер Варден. Пробуждающаяся наука. Математика древнего Египта, Вавилона и Греции. [ 27 березня 2009 у Wayback Machine.] Перевод с голландского И. Н. Веселовского. М.: Физматгиз, 1959.
• История математики. М.: Наука, 1970. Том 1: С древнейших времен до начала Нового времени. [ 25 листопада 2018 у Wayback Machine.]
• Прасолов В. В. Три классические задачи на построение: удвоение куба, трисекция угла, квадратура круга. М.: Наука, 1992.
• , Изд. А. В. Лебедев. М.: Наука, 1989, с. 447—458.
• Щетников А. И. Развитие учения о музыкальной гармонии от Пифагора до Архита. В кн. Пифагорейская гармония: исследования и тексты. Новосибирск: АНТ, 2005, с. 25-65.
• Щетников А. И. Как были найдены некоторые решения трёх классических задач древности? Математическое образование, № 4 (48), 2008, с. 3-15.
• Bowen A. C. The foundations of early Pythagorean harmonic science: Architas, fragment 1. Ancient Philosophy, 2, 1982, p. 79-104.
• Huffman C. A. Archytas of Tarentum: pythagorean, philosopher and mathematician king. Cambridge UP, 2004.
• Жмудь Л. Я. Архит из Тарента. [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Узбек Костянтин Минович.. Антична математика і становлення системних підвалин філософського раціоналізму: дис… д-ра філос. наук: 09.00.09 / Інститут філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України. — К., 2005. — 39с.
• К. М. Узбек. "Фрагменти побудови античної науки, філософії і культури. Донецьк: Східний видавничий дім, 2010. — 234 с.

Посилання