Антон Бринський

Анто́н Петро́вич Бри́нський (* 10 червня 1906, село Андріївка, нині Кам'янець-Подільський район, Хмельницька область, Україна — † 14 червня 1981, Горький, РРФСР, СРСР) — радянський розвідник-диверсант, письменник. Герой Радянського Союзу (4 лютого 1944).

Антон Петрович Бринський
Скульптурний портрет Антона Бринського авторства Павла Гусєва (Кмитівський художній музей)
Прізвисько	дядя Пєтя
Народження	10 червня 1906(1906-06-10) село Андріївка
Смерть	14 червня 1981(1981-06-14) (75 років) Нижній Новгород
Поховання	^d
Країна	СРСР
Освіта	Постріл
Роки служби	1928—1958
Член	СП СРСР
Звання	Полковник
Війни / битви	вторгнення СРСР до Польщі (1939)
Нагороди
Бринський Антон Петрович у Вікісховищі

Причетний до низки воєнних злочинів проти мирного українського населення в роки Другої світової війни.

Біографія

Народився 10 червня 1906 року в селі Андріївка (нині Хмельницька область) у селянській родині.

У 1921 поселився в Кам'янці-Подільському, жив у свого дядька Івана біля синагоги. Навчався в учительській семінарії (кілька місяців), 1922 року в трудовій школі № 2 (нині ЗОШ № 8), у 1923—1924 роках у лісовій профшколі, у 1925—1926 роках — у радянській партійній школі. У Кам'янці-Подільському вступив у комсомол (1922), партію (1925). Секретар райкому комсомолу, голова райвиконкому в Старій Ушиці (1926—1927).

З 1928 року в Червоній армії.

У 1939 був учасником вторгнення військ СРСР у Західну Білорусь.

Докладніше: Вторгнення СРСР до Польщі та Радянська анексія західнобілоруських земель

Початок німецько-радянської війни зустрів біля Білостока. Батальйон, в якому Бринський був комісаром, потрапив в оточення, перейшов до партизанських методів боротьби у Вітебській і Мінській областях, здійснив рейд в Україну, встановив зв'язок із підпільниками Волинської та Рівненської областей. Об'єднавшись із місцевими партизанськими та підпільними групами, загін було реорганізовано в партизанську бригаду особливого призначення.

Від серпня 1941 року до квітня 1944 року перебував у розпорядженні ГРУ Генерального штабу Червоної армії, виконував спеціальні завдання в тилу німців. Партизанське прізвисько — «дядя Пєтя».

Бригада під командуванням підполковника Бринського здійснила близько 5000 диверсій на території Білорусі, України та Польщі: партизани пустили під укіс 800 ешелонів, спалили понад 500 автомашин, 73 танки, висадили в повітря близько 100 мостів, знищили тисячі нацистів.

На початку 1943 бригада Бринського влаштувала низку провокацій, внаслідок яких почалися репресії німецького командування проти українських поліціантів . Відтак останні пішли в ліси, приєднавшись до українських партизанів . На думку деяких істориків, така зміна співвідношпення сил спричинила ескалації польсько-українського конфлікту на Волині .

13 жовтня 1943 року його загін спалив село Стара Рафалівка (нині Володимирецького району Рівненської області України), вбивши близько 60 людей, серед них і дітей (хлопчикові розпороли живота штиком, а дівчинку спалили живцем) .

1945 — закінчив курси «Постріл», 1952 — курси комісарів дивізії.

Від 1958 року — полковник у відставці.

Нагороди, пам'ять

Нагороджено трьома орденами Леніна.

У Нижньому Новгороді іменем Бринського названо вулицю, дитячу бібліотеку, а на будинку, де він мешкав, встановлено меморіальну дошку.

Почесний громадянин Луцька (ухвала Луцької міської ради від 7 жовтня 1971 року, № 411) . Позбавлений цього звання 29 серпня 2018 року .

Творчість

Художній конверт із портретом Антона Бринського (Росія, 2006)

Твори з партизанського життя:

• «По той бік фронту» (Москва, 1958; Київ, 1976 — книга 1, 1978 — книга 2),
• «Хлопчик у картатому кашкеті» (Горький, 1960),
• «Партизанський кур'єр» (Горький, 1961),
• «Бойові супутники мої» (Горький, 1964),
• «Моя Андріївка» (автобіографічна повість; Горький, 1976).

Примітки

1. Національний архів Республіки Білорусь (НАРБ), комплект 3500, опис 2, папка 46, к. 85-95
2. А.Бринский. По ту сторону фронта. Воспоминания партизана. Ч. 2. - Москва, 1961, c. 172-183
3. . Архів оригіналу за 24 вересня 2017. Процитовано 2 квітня 2013.
4. Гогун Александр. Народные мстители — народу. // Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск №2. — 2005. — С. 83-90
5. . Архів оригіналу за 29 липня 2008. Процитовано 5 серпня 2008.
6. . Архів оригіналу за 17 лютого 2019. Процитовано 17 лютого 2019.

Література

• Радянська енциклопедія історії України. — Т. 1. — С. 199.
• Карпенко О.В. Бринський Антон Петрович // Енциклопедія сучасної України / ред. кол.: І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Коорд. бюро Енцикл. Сучас. України НАН України. — К. : Поліграфкнига, 2004. — Т. 3 : Біо — Бя. — 695 с. — . — С. 458.
• Баженов Л. В. Поділля в працях дослідників і краєзнавців XIX—XX ст.: Історіографія. Біобібліографія. Матеріали. — Кам'янець-Подільський, 1993. — С. 138.
• Мацько Віталій. Літературне Поділля. — Хмельницький, 1991. — С. 13.
• Гордость и слава Подолии: Очерки о Героях Советского Союза — уроженцах Хмельницкой области. — Львов, 1985. — С. 45—49.
• Стамбульська С. Подарунок бібліотеці // Прапор Жовтня. — 1969. — 23 липня. — С. 3.
• Спігер Віктор. Вирушали в похід партизани: Наші славетні // Прапор Жовтня. — 1972. — 2 грудня. — С. 4.
• Гогун Александр. Народные мстители — народу. — В кн.: Секретные материалы 20 века. Специальный выпуск № 2 / 2005. — 128 с. С. 83-90.

Посилання

• Він наш земляк. Антон Петрович Бринський^{[недоступне посилання з червня 2019]}
• (рос.)
• Іван Глущук. Партизанський командир // Волинь. — 2006. — 11 липня. [ 5 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Філателія. Бринський Антон Петрович(рос.)