Андрохович Антін

о. Анті́н Андрохо́вич (повне ім'я Анті́н Адо́льф де На́ленч Андрохо́вич; *1847, Якубівка, Королівство Галичини та Володимирії — †29 листопада 1926, Горохолина, Станиславівське воєводство) — український церковний та громадський діяч, депутат Богородчанської повітової ради. Батько вітчизняного педагога та науковця Амврозія Андроховича.

о. Антін Андрохович
Священник УГКЦ
Загальна інформація
Народження	1847 с. Якубівка (селище), Королівство Галичини та Володимирії,  Австро-Угорщина
Смерть	29 листопада 1926(1926-11-29) Горохолина, Станиславівське воєводство,  Польща
Служіння в церкві
Конфесія	УГКЦ
Рукоположення	1872

Життєпис

Народився 1847 року в селі Якубівка на Покутті у священичій родині. Початкові класи гімназії закінчив у Чернівцях, а вищі – в Станиславові. 1863 року гімназійним студентом з кількома приятелями вирішив доєднатися до учасників Польського повстання. Під Теребовлею потенційних повстанців затримав австрійський військовий патруль і доправив до судового арешту в Отинії. Позаяк судовий начальник був знайомий із батьками затриманих, то юнаків відпустили додому без накладення якої-небудь серйозної міри покарання.

Закінчивши Станиславівську гімназію, Антін Андрохович якийсь час студіював теологію, після чого 1872 року був рукоположенний. Протягом 1872-1878 років займав посади парохіяльного сотрудника та завідувача в Староміщині, Кобаках, Бзовиці, Тростянці, Поточищі, Печеніжині та Лисці.

У подальшому аж до грудня 1899 року був парохом у Лисці. В цьому містечку розгорнув активну діяльність з виборювання самоврядних та культурних права для української спільноти. Зорганізувавши активних міщан, домігся перевиборів у міську громадську раду. Результатом цієї акції стало позбавлення жидів-лихварів панівної більшості в згаданому органі. Водночас вів затяжну релігійну боротьбу з лисецьким вірменським священиком Каєтаном Бжезінським за піднесення авторитету Греко-католицької церкви серед населення. Йому вдалося розширити вплив уніатів у містечку, а також утвердити значення Лисця, як відпустового духовного центра.

Протягом десяти років поспіль обирався від сільської курії до Богородчанської повітової ради, одночасно був членом повітового виділу (управи). Разом з політичними однодумцями вживав різних заходів для запобігання подальшої полонізації населення повіту. За його ініціативи повітова рада заснувала в Богородчанах позичкову касу, що дозволило здешевити кредити для селян і знизити їх залежність від жидівського лихварського капіталу.

Наприкінці 1899 року Антін Андрохович перенісся на парохію до Горохолина, на якій перебував аж до дня своєї смерті. На новому місці з добровільних пожертв звів три храми. Очолив у селі антиалкогольну пропаганду та домігся викупу громадою жидівської корчми з подальшим перепрофілюванням її приміщення під школу. До 1919 року був головою місцевої шкільної Ради, дбаючи про якнайширший розвиток освіти в Горохолині.

Перебуваючи в статусі пароха, намагався займати нейтральну позапартійну позицію в своїй громадській роботі. Підтримував діяльність усіх українських організацій (москвофілів, народовців, радикалів), які мали на меті сприяти піднесенню самосвідомості місцевого населення. У 1880-х роках дописував до сатиричних часописів «Нове Зеркало» та «Страхопуд». Добре розумівся на гідропатії, гомеопатії й ветеринарії та часто задарма лікував селян і їх худобу, що ще більше підносило авторитет священника серед пастви.

У період Першої світової війни залишився зі своїми вірними, обстоював інтереси селян перед окупаційними властями.

Перебував у шлюбі з Марією Андрохович (в дівоцтві Глинська). У ньому в подружжя народилися син Амврозій, дочки Антоніна і Ангела. Усі троє дітей пов’язали своє життя з педагогічною роботою.

Помер 29 листопада 1926 року.

Примітки

1. Посмертні згадки // Діло. — №4. — 1927. — 5 січня. — С. 3. LIBRARIA: архів української періодики онлайн. Процитовано 5 липня 2023.

Джерела

• Делятинський Р. І. Станиславівська єпархія Греко-Католицької Церкви в суспільному житті Галичини (1885–1946 рр.): дисертація на здоб. наук. ст. канд. іст. наук: спец. 07.00.01. — Івано-Франківськ, 2017. — С. 366.