Анахарсіс

Анахарсіс, Анахурс (грец. Ἀνάχαρσις / Αναχυρςις; остання чверть VII — середина VI століття до н. е.) — напівлегендарний скіфський мудрець. За деякими античними авторами, один з канонічної групи «Семи мудреців».

Анахарсіс
Східна філософія
Народження	7 століття до н. е. Скіфія
Смерть	6 століття до н. е. Гілея (Скіфія) вбивство
Ім'я при народженні	Анахарсіс
Діяльність	політик
Школа / Традиція	передфілософська «Сімох мудреців»
Історичний період	Антична філософія
Посада	король
Батько	Гнур
Анахарсіс у Вікісховищі
Висловлювання у Вікіцитатах

Життєпис

Батько — скіфський цар Гнур (син Ліка), мати — еллінка. Подорожував Елладою, де здобув славу мудреця. Спілкувався з багатьма політичними діячами, зокрема Солоном. Статуя Анахарсісові стояла в Афінах. Після повернення в Скіфію Анахарсіса у Гілеї убив рідний брат — цар Савлій. За свідченням Геродота «він загинув через те, що хотів завести іноземні звичаї, і через те, що спілкувався з еллінами». 50 сентенцій Анахарсіса згадувались у творах багатьох філософів та істориків за античного та візантійського часів.

Серед епіграфічних пам'яток Ольвії, відоме графіті першої половини VI до н. е ., яке пов'язують з сином Анахурса, а саме: «Анагерр Анахурсів Сколот Аполону Борею мед батьківський посвятив» (грец. Άναγέρρης Άναχυρςő Σκ[ο]λότη[ς] Άπ[ό]λλωνι Βορῆι μέλι πατρ[ώιον άνέθηκεν]).

Польський й український релігійний діяч та мислитель доби Відродження Станіслав Оріховський в листі до італійського гуманіста Павла Рамузіо згадував, що «…Русь раніше не дуже відрізнялася родом і звичаями від скіфів, з якими межує. Спілкуючись, проте, з греками, перейняла від них символіку й віру, покинула свою скіфську неосвіченість і дикість і тепер, лагідна, спокійна і врожайна, виявляє великий потяг до літератури латинської й грецької. Саме завдяки цим здобуткам нікого вже вона не визнає за видатного у своїх сусідів скіфів, окрім Токсаріса і того давнього Анахарсіса».

Див. також

• Діонісій Малий
• Греки в Україні
• Скіфи
• Іван Касіян
• Іван Максентій
• Леонтій Візантійський

Примітки

1. LIBRIS — 2018.
   d:Track:Q1798125
2. Геродот. Геродота турійця із Галікарнасу «Історій» книг дев'ять, що їх називають музами / Пер. А. О. Білецького. — Х.: Фоліо, 2006. — С. 255 (Книга IV.77)
3. Виноградов Ю. Г., Русяева А. С. Граффити из святилища Аполлона на Западном теменосе Ольвии. Херсонесский сборник. 2001. № 11 (рос.)
4. Оріховський, Станіслав (15 серпня 1549). Лист до Павла Рамузіо. Ізборник. Процитовано 11 березня 2023.

Джерела

• Русяєва А. С. Анахарсіс [ 18 квітня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 79. — .
• Русяєва А. С. «Славетний мудрець-скіф Анахарсіс», серія «Сторінки історії України», вид. «Наукова думка», м. Київ, 2001 р. (укр.)
• Геродот. Геродота турійця з Галікарнасса «Історій» книг дев'ять, що їх називають музами / Пер. А. О. Білецького. — Х.: Фоліо, 2006. — С. 254—255 (IV.76-77).
• Гавриленко О. А..Основні риси права скіфських ранньодержавних утворень // Часопис Київського університету права. — 2007. — № 1. — С 17-22. [ 25 травня 2013 у Wayback Machine.]
• Диоген Лаэртский // «О жизни, учениях и изречениях знаменитых философов». — г. Москва, 1979 г. (рос.)
• Туренко В.Е. (2023). Переклад "Апофтегм" Анахарсіса Скіфського, Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Літературознавство. Мовознавство. Фольклористика, (2(34), 160-166.

Посилання

• Анахарсіс // Універсальний словник-енциклопедія. — 4-те вид. — К. : Тека, 2006.
• Анахарсіс // Україна і українці очима світу: бібліогр. покажч. / НПБУ; упоряд.: О. І. Білик, К. М. Науменко; літ. ред. О. І. Бохан; наук. ред. В. О. Кононенко; — Київ: НБУ ім. Ярослава Мудрого, 2018. — С. 29–30. — 248 с.