Ізобільне (Алуштинська міська рада)

Ізобільне (до 1945 року — Корбекуль; крим. Körbekül) — село в Україні, в Ялтинському районі Автономної Республіки Крим, центр сільської ради.

село Ізобільне
Країна	Україна
Регіон	Автономна Республіка Крим
Район/міськрада	Ялтинський район
Рада	Ізобільненська сільська рада
Код КАТОТТГ	UA01200090010047536
Облікова картка	Ізобільне
Основні дані
Засноване	кінець 15 століття
Перша згадка	1773 рік
Населення	2,3 тисяч чоловік (2009)
Площа	6,575 км²
Густота населення	349.8 осіб/км²
Поштовий індекс	98531
Телефонний код	+380 6560
Географічні дані
Географічні координати	44°42′06″ пн. ш. 34°21′16″ сх. д. / 44.70167° пн. ш. 34.35444° сх. д. / 44.70167; 34.35444Координати: 44°42′06″ пн. ш. 34°21′16″ сх. д. / 44.70167° пн. ш. 34.35444° сх. д. / 44.70167; 34.35444
Середня висота над рівнем моря	300—350 м
Водойми
Відстань до центру міськради	8 км
Найближча залізнична станція	Сімферополь
Відстань до залізничної станції	41 км
Місцева влада
Адреса ради	с. Ізобільне, вул. Центральна, 1
Карта
Ізобільне
Ізобільне
Мапа
Ізобільне у Вікісховищі

У Вікіпедії є статті про інші населені пункти з такою назвою: Ізобільне.

Географія

Ізобільне (Алуштинська міська рада). Вид з Чатир-Дагу.

Ізобільне (Алуштинська міська рада). Фрагмент.

Ізобільне. Вид з Бабуган-яйли. На передньому плані — Ізобільницьке водосховище.

Село розташоване на висоті 300—350 метрів на рівнем моря під вершинами гори Чатир-Даг за 8 км від Алушти і за 41 км від залізничної станції Сімферополь. Площа села — 657,5 га, населення — 2,3 тисячі чоловік, дворів — 824 (2009).

Археологічні розвідки

Про стародавні поселення на території села і поблизу нього свідчать знахідки залишків неолітичного поселення, таврського могильника і поселення XIV—XV століть.

Історія

Село виникло наприкінці XV століття. Перша письмова згадка припадає на 1773 рі. Згідно з «Відомостями про всі поселення в Сімферопольському повіті» складених 9 жовтня 1805 року тут вже було 45 дворів і мешкало 212 осіб.

За даними на 1864 рік у казенному татарському селі Корбек Ялтинського повіту Таврійської губернії мешкало 763 особи (536 чоловічої статі та 461 — жіночої), налічувалось 148 дворових господарства, існували 2 мечеті.

Станом на 1886 у колишньому державному селі Алуштинської волості мешкало 1268 осіб, налічувалось 208 дворових господарств, існували 2 мечеті й лавка..

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 1720 осіб (921 чоловічої статі та 799 — жіночої), з яких , 1691 — магометанської.

У січні 1918 року тут встановлено радянську владу.

Мечеть Корбек Джамі

На фронтах радянсько-німецької війни з ворогом боролися 113 жителів села, 109 з них нагороджені орденами і медалями, загинули в боях проти гітлерівців 30 жителів. На честь воїнів, які віддали життя за визволення села від нацистських загарбників, жителі села спорудили обеліск.

Станом на 1971 рік у селі мешкало близько 2 100 чоловік. Тут було розташоване будівельно-монтажне управління № 630 тресту «Укргідроспецбуд» та відділення радгоспу «Алушта», омсновним напрямом якого було виноградарство. Діяли середня школа, два клуби і бібліотека з фондом 13,5 тисяч книг, амбулаторія, два дитячих садки, пошта, побутовий комбінат, чотири магазини, дві їдальні.

У 2014 році відновили спалену у 1994 році мечеть Корбек Джамі.

Населення

За даними перепису населення 2001 року, у селі мешкало 2305 осіб. Мовний склад населення села був таким:

Мова	Число ос.	Відсоток
українська	123	5,34
російська	1560	67,68
кримськотатарська	594	25,77
вірменська	5	0,22
болгарська	2	0,09
угорська	2	0,09
гагаузька	2	0,09
білоруська	1	0,04
польська	1	0,04

Економіка

У селі розміщується відділення заводу «Алушта», основним напрямом якого є виноградарство і будівельно-монтажне управління № 626.

Освіта

У селі діє загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів з російською мовою навчання з поглибленим вивченням української філології. У школі навчається 209 учнів.

Видатні уродженці

• Мустафа Чачі — Герой Соціалістичної Праці.

Примітки

1. В деяких історичних документах зустрічаються також варіанти Корбек, Корбеклі, Корбекли
2. (рос. дореф.) XLI. Таврическая губернія. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1864 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ М. Раевскимъ. СанктПетербургъ. 1865. — LVI + 138 с., (код 1458)
3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
4. Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий : по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. / Под ред. Н. А. Тройницкого — С.-Пб. : Типография «Общественная польза»: [паровая типолитография Н. Л. Ныркина], 1905. — С. 1-218. — X, 270, 120 с.(рос. дореф.)
5. Населення населених пунктів Автономної Республіки Крим за даними перепису 2001 року. Архів оригіналу за 7 вересня 2014. Процитовано 8 лютого 2014.
6. Розподіл населення за рідною мовою, Автономна Республіка Крим. Архів оригіналу за 26 червня 2013. Процитовано 18 травня 2022.
7. . Архів оригіналу за 22 лютого 2014. Процитовано 8 лютого 2014.

Література

• Історія міст і сіл Української РСР. — К. : Головна редакція УРЕ АН УРСР. — 15 000 прим.

Посилання

• who-is-who.com.ua^{[недоступне посилання з червня 2019]}