Іванов Валерій Феліксович

Вале́рій Фе́ліксович Івано́в (народився 19 липня 1961 року) — доктор філологічних наук (1996), професор (2000). Президент Академії української преси з квітня 2001. Автор першого в Україні підручника «Журналістська етика» (2006, у співавторстві з Володимиром Сердюком). Автор посібника «Практикум із журналістської етики» (2012, у співавторстві з Сергієм Штурхецьким). Член НСЖУ і Комісії з журналістської етики (до 2013 року). Завідувач кафедри реклами та зв'язків з громадськістю Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999 року).

Іванов Валерій Феліксович
Професор Валерій Іванов Професор Валерій Іванов
Народився	19 липня 1961(1961-07-19) (62 роки) Луганськ
Країна	Україна
Діяльність	науковець, журналіст
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Галузь	філологія
Заклад	КНУ імені Тараса Шевченка
Вчене звання	професор
Науковий ступінь	доктор філологічних наук
Нагороди	Золота медаль НАН України за перемогу в конкурсі молодих науковців (1992)
Висловлювання у Вікіцитатах

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Іванов.

Біографія

Валерій Іванов народився у Луганську 19 липня 1961 року. У 17 років влаштувався на роботу до шахти «Ворошиловградська 1-2» у Шахтопрохідницьке управління № 5 тресту «Ворошиловградшахтопроходка».

Освіту здобув у місцевому педагогічному інституті (нині — університет), де вчився на історичному факультеті. У 1988 році став аспірантом, асистентом, доцентом факультету журналістики КНУ ім. Шевченка. З 1995 року — заступник директора з наукової роботи. У 1996 році захистив докторську дисертацію на тему «Методологія та методика дослідження змісту масової комунікації». З 1997 року — професор кафедри періодичної преси, згодом — завідувач кафедри організації масово-інформаційної діяльності Інституту журналістики КНУ імені Тараса Шевченка.

Крім того, Валерій Іванов є сумісником на кафедрі соціальних комунікацій філологічного факультету Маріупольського державного університету.

Досягнення

Валерій Іванов є професором, доктором філологічних наук, завідувачем кафедри організації масово-інформаційної діяльності (згодом — реклами та зв'язків з громадськістю) Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка (з 1999); президентом Центру вільної преси; членом Комісії з журналістської етики; першим віцепрезидентом Всеукраїнського благодійного фонду «Журналістська ініціатива», членом Європейської асоціації комунікаційних досліджень та освіти (ECREA), президентом Академії української преси і заступником голови навчально-методичної комісії з журналістики Міністерства освіти і науки України. Член Громадської ради при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова (з 2024).

У 1992 році Іванов виборов золоту медаль НАН України за перемогу в конкурсі молодих науковців^[].

Доробок

Професор Іванов — автор і співавтор понад 300 наукових робіт, зокрема 28 монографій, 6 підручників і 15 посібників, 45 брошур^[]. Основні серед його власних робіт такі:

• «Это нашей истории строки» (1990)
• «Техніка оформлення газети» (1994, 1997, 2000)
• «Соціологія і журналістика» (1994, 1998)
• «Контент-аналіз: Методологія і методика дослідження» (1994)
• «Теоретико-методологічні основи вивчення змісту масової комунікації» (1996)
• «Соціологія журналістики» (1998)
• «Соціологія масової комунікації» (1999, 2000, 2003)
• «Законодавство про ЗМІ» (1999)
• «Інформаційне законодавство» (1999)
• «Основи техніки оформлення газети» (2000)
• «Медіа та політреклама у дзеркалі закону» (2001)

Він виступив співавтором у створенні таких робіт:

• «Основи комп'ютерної журналістики» (1995)
• «Сучасні комп'ютерні технології і засоби масової комунікації» (1996)
• «Масова комунікація» (1997)
• «Комп'ютерні технології в ЗМІ» (1997)
• «Комп'ютер для журналіста» (1998, у 2 т.)
• «Основи масово-інформаційної діяльності» (1999)
• «Телебачення спецоперацій» (2003)
• «Досвід контент-аналізу» (2003)
• «Experience of Content Analysis» (2005).

Скандали

Валерій Іванов, на думку, Комісії з журналістської етики (КЖУ) та Національної спілки журналістів України протягом 2019 року піддавався тиску з боку правоохоронних органів. Сам Іванов висловлював занепокоєність безпекою своєї сім'ї через проведений обшук, арешт банківських рахунків сім'ї та регулярної публікації статей на сайтах та негативних коментарів у Фейсбуці.

Особисте життя

Батько — гірничий інженер, мати — інженер-хімік. Дружина — доктор педагогічних наук, професор, працює в системі Академії педагогічних наук України. Син — Денис Валерійович Іванов — журналіст, учасник проєкту журналістських розслідувань, який 2018 року публікував інформацію про одного з високопоставлених чиновників Нацполіції. Валерій Іванов захоплюється класичною літературою. Товаришує з Петром Тимофійовичем Мірошниченком і Георгієм Георгійовичем Почепцовим.

Примітки

1. Офіційний сайт [ 31 серпня 2018 у Wayback Machine.] АУП
2. «Журналістська етика» [ 16 липня 2015 у Wayback Machine.] — підручник
3. «Практикум із журналістської етики» [ 23 січня 2013 у Wayback Machine.] — посібник
4. (PDF). Архів оригіналу (PDF) за 20 березня 2024. Процитовано 20 березня 2024.
5. ГЛАВКОМ. . www.glavcom.ua (укр.). Архів оригіналу за 1 серпня 2020. Процитовано 1 серпня 2019.
6. Українська правда. . www.pravda.com.ua (укр.). Архів оригіналу за 15 квітня 2020. Процитовано 5 серпня 2019.

Посилання

• Валерій Іванов про журналістське розслідування, 2010, блог на «УП» [ 3 жовтня 2014 у Wayback Machine.]

• Валерій Іванов про медіа в передвиборчий період, рік 2014, ефір з Миколою Вереснем [ 5 квітня 2016 у Wayback Machine.]

• Валерій Іванов. Основні теорії масової комунікації, 2010, підручник [ 18 квітня 2016 у Wayback Machine.]

• Іванов: Завдання медіапедагогів — навчити дітей відрізняти якісну медіапродукцію від неякісної, 2013, інтерв'ю з Діаною Дуцик [ 12 березня 2016 у Wayback Machine.]