Войше лк Міндо вгович лит Vaišelga біл Войшалк староукр Воишелкъ бл 1225 1268 або 1269 князь Новогрудський бл 1258 1259

Войше́лк Міндо́вгович (лит. Vaišelga, біл. Войшалк; староукр. Воишелкъ, бл.1225 — 1268 або 1269) — князь Новогрудський (бл.1258—1259), великий князь Литовський (1264—1267). Син великого князя Литовського Міндовга. У схимі — Лавр.

Войшелк

Прапор

Великий князь Литовський

1264 — 1267

Попередник:

Наступник:

Народження:

Смерть:

Релігія:

Рід:

Батько:

Медіафайли у Вікісховищі

З життєпису

У 1254 році, відповідно до мирного договору з Романом Даниловичем, Новогрудок і всі підвладні йому міста (Слонім, Вовковиськ і інші) були дані Роману від Міндовга як верховного правителя, і від його сина Войшелка, як безпосереднього правителя.

За «Літописом Руським» у 1255—1257 роках пробув у місті Полонному в монастирі послушником в ігумена Григорія.

1259 року Новогрудок знову повернувся від владу Войшелка. Під час князювання у Новогрудку прийняв християнство. Після невдалої спроби паломництва у Палестину заснував власний монастир поблизу Новогрудка (пізніше відомий під назвою Лавришівський монастир). Після вбивства Міндовга у 1263 році втік до Пінська, дав клятву помститися за батька і тимчасово відмовився від чернецтва.

1264 року отримав військову допомогу від Пінських князів та Волинських князів і став Великим князем Литовським — першим православним Великим князем в історії Литовського князівства. Упродовж 1264—1267 років — Великий князь Литовський. Одночасно субмонархом та спадкоємем трону був Галицький князь Шварно Данилович.

Войшелк відновив створений батьком військово-політичний союз етнічних литовських та білоруських земель, і почав об'єднувати Литву та українські землі, опираючись на підтримку православного населення та місцевих князів.

1267 року добровільно передав престол Шварну Даниловичу, що був одружений з його сестрою, знову пішов у монастир.

У квітні 1268 року убитий претендентом на литовський престол Левом Даниловичем під час перебування у гостях у галицько-волинського князя Василька Романовича (їздив до Свято-Михайлівського монастиря біля Володимира). Похований поблизу Василівської церкви міста Володимир.

Див. також

Примітки

Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів [ 29 січня 2018 у Wayback Machine.] // Старий Луцьк. — 2009. — С. 35. —
. Архів оригіналу за 26 жовтня 2013. Процитовано 4 листопада 2012.
Князівські поховання у Володимир-Волинському [ 2 травня 2020 у Wayback Machine.] // Володимир-Волинський історичний музей

Джерела та література

Гайдай Л. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях. — Луцьк : Вежа, 2000.
/ за ред. І. З. Підкови, Р. М. Шуста. — К. : Генеза, 2001. — .
Котляр М. Ф. Войшелк [ 3 червня 2016 у Wayback Machine.] // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 605. — .
Сербіна Н. Ф. Войшелк Міндовгович // Українська дипломатична енциклопедія: У 2-х т. / Редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К. : Знання України, 2004. — Т. 1. — 760 с. — .

Посилання

Войшелк^{[недоступне посилання з червня 2019]}

Попередник
Тройнат

Великий князь Литовський
1264-1267

Наступник
Шварно Данилович

[1] Мицько І. Правові підстави володіння князем Любартом спадщиною Романовичів [ 29 січня 2018 у Wayback Machine.] // Старий Луцьк. — 2009. — С. 35. —

[2] . Архів оригіналу за 26 жовтня 2013. Процитовано 4 листопада 2012.

[3] Князівські поховання у Володимир-Волинському [ 2 травня 2020 у Wayback Machine.] // Володимир-Волинський історичний музей