Кабиця

Каби́ця — українська відкрита літня кухня (піч) у дворі або в садку. Кабицею називалася також земляна піч, а також допоміжна піч у сінях.

Надвірна піч з села Медведівці Закарпатської області. Музей у Пирогові.

У найпримітивнішій формі кабиця являє собою похилу горизонтальну нору, що сполучує нижню частину викопаної ями з поверхнею ((полінезійське багаття) або (багаття дакота)). На дні ями розводять вогонь, підкладаючи в нього паливо через нору, а на верхній отвір ставлять посуд. Ця кабиця також називалася польовою, бо вона використовувалася для розкладання багать у польових умовах, наприклад, на пасовищах. Кабиці влаштовувалися і в сінях хат, у найпростішому варіанті їх робили так само, як польові (іноді з двома верхніми отворами), у складніших їх складали з глини за зразок маленьких печей, розташовуючи їх під димарем-бовдуром. На півдні України в XIX столітті кабиці влаштовували поза хатою, на дворі. Використовування літніх кухонь уможливлювало уникнути неминучих літньої пори хатньої духоти і скупчення мух.

У гончарів кабицею називалася кругла чи чотирикутна яма, де поміщалася .

Примітки

1. Кабиця // Словник української мови : в 11 т. — Київ : Наукова думка, 1970—1980.
2. Кабиця // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.

Джерела

• Хведір Вовк. 8. Будівництво // Студії з української етнографії та антропології. — К. : «Мистецтво», 1995. — .

Посилання

• Кабиця // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1959. — Т. 3, кн. V : Літери К — Ком. — С. 568. — 1000 екз.