Тирренські мови

Тірренські мови (дав.-гр. Τυρρηνοί — етруски) — гіпотетична мовна сім'я мов, до якої належала зникла етруська мова. Термін запропонував німецький мовознавець, фахівець з етрускології Гельмут Рікс.

Тірренські мови
Поширені:	Апеннінський півострів острів Лемнос
Класифікація:	Ізольовані  Тірренські мови
Групи:	Етруська мова Ретська мова
Можливе поширення тірренських мов

Склад

До складу сім'ї включають такі мови:

• Етруська мова (кілька сот написів з Італії VII—II ст. До н. Е.)
• Ретська мова (кілька десятків написів з Південних Альп, V—II ст. До н. Е.)
• Мова Лемноської стели V ст. до н. е..

З меншим ступенем відповідності:

• Етеокіпрська мова (або Кіпро-мінойська мова?) — Засвідчений кількома текстами кіпрським письмом V ст. до н. е., деякі з паралельним грецьким текстом, а також, ймовірно, численні давніші написи з о. Кіпр, виконані Кіпр-мінойським письмом (не дешифровані).
• Камунська мова (короткі глоси й написи на 1-2 слова, Страбон писав про спорідненість камунів з ретами, проте Пліній стверджував, що вони були споріднені з евганеями — в останньому випадку камунська мова була близька до лігурської, а не до тірренської)
• Мова пеласгів (Геродот неодноразово ототожнює пеласгів з Тірені, і вказує на Лемнос як на місце проживання і тих, і тих (див. Лемноська стела), проте ранні джерела розрізняють пеласгів і тірренів Пеласгський субстрат в грецькій мові явно відрізняється від будь-якої з тірренських мов.
• (, )

Походження тірренських мов

Тіррени (етруски), пеласги, і деякі інші народи згадуються як «Народи моря», що примігрували у XII ст. до н. е. з Малої Азії і напали на Єгипет. Припускають, що ці народи були залишки автохтонного населення західного і південно-західного узбережжя Малої Азії, що мешкали в ній до завоювання її хеттами, греками і хурритами. Пеласги також згадуються в ряді джерел як догрецького населення Греції. І. М. Дьяконов, навпаки, за деякими структурними і лексичними показниками зближує етруську мову з хурритською. Незважаючи на майже повну розбіжність етруської і хурритської морфологій, принципи словотворення і фонетики дуже подібні.

Деякі збіги спостерігаються між етруською і хаттською мовами: етр. тупи («мука, кара»), ана («цей») і слова з аналогічними значеннями в хаттській.

та зближували тирренські мови з індоєвропейськими — зокрема, з лувійською на підставі вказівок стародавніх авторів про походження етрусків з Лідії. Проти даної гіпотези говорять глибокі морфологічні відмінності між етруською мовою і лідійською, в ряді випадків вони навіть глибше, ніж між етруською і гіпотетичною праіндоєвропейською мовою (наприклад, між системою іменних класів етруської мови).

Граматика

Характерні риси всіх тірренських мов:

• Типологія: аглютинативний лад з вираженою тенденцією до флективності;
• Словотвір: суфіксальний (відсутні префікси та складання коренів, можливе додавання 2-3 суфіксів);
• Консонантизм: нерозрізнення на письмі дзвінких і глухих приголосних (у вимові були можливі коливання, які не мали словозмінних значення);
• Фонологія: багатий консонантизм (особливо спіранти), бідний вокалізм (/a/, /e/, /ja/, звуки /o/ та /u/ не розрізнялися);
• Ім'я: іменники і прикметники мали однакову парадигму відмінювання;
• : в етруській мові два — живі й неживі (такий поділ мало б сенс у тому випадку, якщо мова-предок мала , не зазначений у самій етруській мові); в інших мовах, через малу кількість пам'яток, перевірити наявність іменних класів неможливо;
• Прийменник: були відсутні, їх замінювали відмінки й описові конструкції;
• Дієслово: не змінювалося за особами, мало кілька часів і способів.
• Синтаксис: SOV, означення після зумовленого.
• Заперечення: досі негативна частка в жодній з тірренських мов достовірно не ідентифікована.

Примітки

Література

• Мосенкіс Ю. Етимологічний словник тирренських мов: лемноська й етруська = Tyrrenian etymological lexicon. // Мова та історія = Збірник наукових праць. Випуск 311. — Київ, 2014. — 29 pp.
• Helmut Rix: Rätisch und Etruskisch. Innsbruck 1998.
• Stefan Schumacher, 'Sprachliche Gemeinsamkeiten zwischen Rätisch und Etruskisch', Der Schlern 72 (1998), 90–114.
• Stefan Schumacher, Die rätischen Inschriften. Geschichte und heutiger Stand der Forschungen. 2., erweiterte Auflage [= Innsbrucker Beiträge zur Kulturwissenschaft 121 = Archaeolingua 2], Innsbruck: Institut für Sprachen und Literaturen der Universität Innsbruck 2004.
• Giulio. Facchetti, «Qualche osservazione sulla lingua minoica», Kadmos 40, pp. 1–38.
• Giulio M. Facchetti, «Appendice sulla questione delle affinità genetiche dell'Etrusco», in 'Appunti di morfologia etrusca pp. 111– 150, Leo S. Olschki Editore, 2002. .
• L R Palmer, Mycenaeans and Minoans, Second ed. New York: Alfred A. Knopf. 1965.