Adler Адлер з 1880 року німецький виробник друкарських машинок автомобілів мотоциклів та велосипедів Штаб квартира розта

Adler (Адлер) — з 1880 року німецький виробник друкарських машинок, автомобілів, мотоциклів та велосипедів. Штаб-квартира розташована у Франкфурті-на-Майні. У 1957 році компанію купує фірма Grundig. У 1949 році компанія припинила виробництво автомобілів.

Adler
Adlerwerke vorm. H. Kleyer AG
Логотип

Тип	торговельна марка підприємство автомобілебудівна компанія і ^d
Організаційно-правова форма господарювання	Aktiengesellschaft^[d]
Галузь	Автомобілебудування
Доля	1957 - компанію купує фірма Grundig
Засновано	1880
Засновник(и)
Закриття (ліквідація)	1957
Штаб-квартира	Франкфурт-на-Майні, Німеччина
Ключові особи
Продукція	Транспортні засоби
Власник(и)	Grundig
Дочірні компанії	^d

Adler у Вікісховищі

Заснування компанії. Виробництво велосипедів

У 1880 році засновує фірму Heinrich Kleyer GmbH. Він став першим виробником велосипедів у Франкфурті-на-Майні. У 1886 фірма вперше стикається з автомобілями, виступаючи постачальником коліс для автомобілів «Бенц» моделі «Вело».

У 1889 фірма починає випускати, крім велосипедів, і друкарські машинки. Через 6 років, після розширення і успіху фірми, перейменовує фірму, організовуючи акціонерне товариство на її основі — Adlerwerke vorm. H. Kleyer AG. До речі, «Адлер» по-німецьки — орел.

Тим часом інженер їз Аахена — Макс Куделл отримує ліцензію на виробництво двигунів у фірми Де Діон (1897 рік). А в 1898 році будує свої перші трицикли, а в 1899 році — «войтюретки». Рами для трициклів поставляє Куделлю завод .

Початок виробництва автомобілів

У 1899 році відвідує Париж, де побачив новий автомобіль Луї Рено. Він його настільки вражає, що вирішує сам зайнятися виробництвом автомобілів. Тому не дивно, що перший автомобіль, який з'явився в 1900 році, нагадував «Рено». На машині був 1-циліндровий мотор Де Діон. Кузов був прикріплений до трубчастої рами, а момент до задніх коліс йшов через карданний вал.

Машинка мала мотор у 400 кубів і потужність 3.5 сили, що дозволяло розганятися їй до 35 (км/год).

У тому ж році з'явилася потужніша модель — з 510-кубовим мотором. Через рік фірма почала випускати мотоцикли, заодно з'явилася 8-сильна модель з 860-кубовим мотором. На такій машині Отто Бірбаум (німецький публіцист) вирушить 1902 року разом з дружиною в автомобільну подорож з Німеччини в Італію. Пізніше він про цю подорож напише книгу.

вирішив розширити виробничу програму ліцензійними багатоциліндровими двигунами, в 1903 році у фірму приходить інженер . Він розробляє 4-циліндровий мотор об'ємом у 4 л для моделі і 2-циліндровий 2-літровий для . На першій моделі сини — Ервін і Отто, отримають безліч призових місць у різних автогонках.

До речі, саме працюючи в «Адлері» запатентував осі кочення, які не використовувалися на машинах аж до «VW Жука», і потім стали широко відомими завдяки автомобілям «Порше». Але в той час вони нікого не зацікавили. Ще одне нововведення, винайдене і вперше використане на «Адлері» — вбудована в мотор коробка передач. Вперше застосована на люкс-моделі марки — з 7.5 л мотором. Вперше ця машина була представлена в 1905 році.

У той же час з'явилася і малолітражка з V2 1 л мотором — .

У 1908 році року велика модель узяла участь у гонках на «Кубок принца Генрі», в гонці було заявлено 144 учасника, «Адлер» прийшли 3 і 5, бронзового призера обігнали тільки більші «Бенц» і «Мерседес», які, до того ж, управлялися кращими гонщиками. Але в більшості своїй «Адлер» будувати не гоночні машини, а скоріше солідні. Крім і випускалися: 2-циліндровий і 4-циліндрові — (2 л), (2.8 л), (2.6 л), (3.2 л), (4.8 л), (5.8 л). Це всі серії 1907–1910 років.

На початку 1910 року з'явилася ціла серія нових моделей, причому 2-циліндрові пропали з виробничої програми: (1.3 л), (1.5 л), (1.8 л), (2.3 л), (3.1 л), (3.9 л), (5.3 л), (6.5 л), (7.8 л), (9.1 л).

Ці машини випускалися до початку Першої світової війни. Причому машини мали хорошу популярність за межами Німеччини, зокрема вони непогано розходилися в Англії, Індії та Південній Африці. А в Німеччині взагалі 20 % всіх машин до 1914 року несли на радіаторі логотип «Адлера».

Після Першої світової війни «Адлер» відновлює виробництво легкових машин тільки в 1921 році, це були довоєнні автомобілі середнього класу, трохи доопрацьовані. Це були 4-циліндрові: з півторалітровим мотором, (2.3 л) , з 3.1 л і (4.7 л).

У 1925 році з'являються перші 6-циліндрові моделі, це були і , перший мав об'єм у 2.6 л, а другий — 4.7.

А також з'являється новий 4-циліндровий автомобіль з 1.5 літрами — .

У 1927 році з'являються нові моделі серії , спочатку — 6-циліндровий 2.6 л, а через рік — і мотор 3.9 л з рядною 8-кою.

Зовні вони дуже нагадували «Крайслери» тієї епохи. Справа в тому, що , який до того часу стояв біля керма компанії, вів переговори з Уолтером Крайслером про злиття фірм. Тому «Адлери» мали на собі американський вплив. Крім того, був першим німецьким автомобілем, який мав гідравлічний привід гальм. До речі, в 1927 році також став першим автомобілем, на якому здійснили навколосвітню подорож, у тому числі проїхавши через Росію і Сибір, виконали це мандрівники: німець Штіннес і швед Седестрем.

У 1929 отримав збільшений до 2.9 мотор, і з'явилася більш дрібна серія — .

Вона мала 4 циліндра і мотор об'ємом 1.9 л, ця машина також мала гідравлічні гальма.

Що стосується «Крайслера», то «Дженерал Моторс» викуповує «Опель», і «Дойче Банк» відмовляється спонсорувати угоду «Адлер-Крайслер», тож ідея провалилася. У грудні 1930 року головним інженером «Адлера» стає , він побудував прототип, який ляже потім в основу «VW Жука». Це був автомобіль з незалежною підвіскою всіх коліс, з центральним розташуванням двигуна і т. д. Але в травні 1931 року його заміщає Густав Рер, і всі старі проекти закриваються. Він починає проектувати передньопривідний автомобіль з незалежною підвіскою коліс.

Так у 1932 році з'являється модель Trumpf, що перекладається як «козир». Машина мала спочатку мотор 1.5 л, з 1933 року його замінює мотор 1.7 л.

Він випереджає на рік «Сітроен Траксйон Аван», і за ліцензією «Адлера» фірми «Розенгард» та «Імперіа» починають випускати такі ж машини (у Франції та Бельгії відповідно). Машина стала досить масовою, до 1936 року продали 18 500 машин.

Однак, для тих, хто боявся купувати передньопривідне авто, фірма продовжила випускати автомобілі класичного компонування, це була модель . Вона мала ті ж мотори, що і «Трумпф», і навіть передня підвіска була незалежною, але кардан передавав крутний момент на задні колеса.

У 1934 році замінюється новою моделлю — «Дипломат». Це 6-циліндровий солідний автомобіль із заднім приводом і мотором у 2.9 л.

Машина була побудована на нижчій рамі, ніж її попередник. Це дозволило побудувати більш просторий і динамічний кузов. Всього продали за 4 роки 3200 «Дипломатів».

У 1934 році з'являється машинка, яка стала досить масовою серед усіх «Адлерів» — , це був передньопривідний автомобільчик з 1 л мотором. До кінця 1935 року було продано 24 000 машин. А з 1936 по 1941 ще більш 78000 автомобілів.

До речі, червоний напевно найвідоміший іноземний автомобіль в СРСР, на такому Боягуз, Бовдур і Бувалий тікали з викраденою Ніною від Шурика.

У 1936 році фірма будує спортивні машини на базі «Трумпф» — . Це закрите обтічне авто, яке дозволило зайняти 3 перших місця в Ле-Мані 1937 року.

У 1937 році з'являється машина, яка приходить на зміну «Дипломату», це 6-циліндрова задньопривідна машина, що має мотор 2.5 л. Автомобіль розробив , який до 1935 року був головним інженером фірми . Це був обтічний автомобіль, який отримав прізвисько Autobahn, хоча заводський індекс у нього був . При проектуванні кузова позначився досвід, отриманий в гонках Ле-Ману. 80-сильний варіант міг розігнатися на шосе до 150 (км/год). Рівень Сх у машини дорівнював 0,36.

До речі, крім гідравлічних гальм машина мала ще й гідравлічні амортизатори, і це в той час, коли ще більшість авто мали листові ресори в підвісці. До 1940 року було продано трохи менше 5300 таких авто.

В 1938 році «Адлер» переробляє модель «Трумпф», на неї ставлять мотор 1.9 л, ім'я «Трумпф» йде в історію, в підсумку з 1938 по 1940 рік машина продається як . У підсумку продали їх майже 7500 машин (до 1940 року).

У 1940 завод переходить на військову продукцію, яку, до речі, почав потихеньку робити ще наприкінці 20-х років.

Припинення виробництва автомобілів

У 1944 завод сильно постраждав під час бомбардування, по поверненню миру фірма планувала відновити виробництво автомобілів і навіть замовила прототипи кузовів у 1949 році фірмі для довоєнної моделі . Але раптом чомусь директори фірми вирішують відмовитися від виробництва автомобілів. Фірма продовжує випускати мотоцикли, але за умовами репарації вони продаються в Англії під маркою і , що явно не рекламує фірму як виробника мототехніки. У підсумку в 1957 році фірма закриває виробництво мотоциклів. Адлер продовжує випускати офісну техніку, чим попутно і займалася, починаючи з 1889 року.

Проте в тому ж 1957 році фірму купує концерн «Грюндиг», пізніше виробничі потужності і права на фірму перекупить італійська компанія .

Список автомобілів Adler

1900 —
1901 —
1904 —
1905 —
1906 —
1907 —
1909 —
1910 —
1911 —
1912 —
1913 —
1914 —
1921 — ()
- ()
1922 —
1925 —
1927 —
1928 —
1929 —
1932 — Adler Trumpf
1934 — Adler Diplomat
1937 —
1938 —

Джерела

Dieter Jorzick, Johann Kleine Vennekate: Adler Motorräder. Kleine Vennekate, Lemgo 2000, .
Joanna Skibińska: Die letzten Zeugen. Gespräche mit Überlebenden des KZ-Außenlagers «Katzbach» in den Adlerwerken Frankfurt am Main. CoCon-Verlag, Hanau 2005,.
Erwin Tragatsch: Berühmte Motorräder. Motorbuch-Verlag, Stuttgart 2000, .
Hugo Wilson: Das Lexikon vom Motorrad. Motorbuch-Verlag, Stuttgart 2000, .
Michael Kuball, Clärenore Söderström (Hrsg.): Söderströms Photo-Tagebuch 1927—1929. Die erste Autofahrt einer Frau um die Welt. Krüger, Frankfurt am Main 1981, .
Kurt Grasmann: Die Adler-Werke und die Luftfahrt. In: Helmut Schubert (Red.): Anfänge der Luftfahrt im Raum Darmstadt und Frankfurt (= Blätter zur Geschichte der deutschen Luft- und Raumfahrt. Bd. 14). DGLR, Bonn 2002, , S. 43–72.
Hermann Schneider: Fünfundsiebzig Jahre Adler. 90 Jahre Tradition. Hoppenstedts Wirtschafts-Archiv, Darmstadt etwa 1970 (Herausgegeben anlässlich des 75-jährigen Bestehens der Adler-Werke, Vormals Heinrich Kleyer, Aktiengesellschaft Frankfurt).
Adlerhorst. Hausmitteilungen der Adlerwerke vorm. Heinrich Kleyer AG, Frankfurt am Main. Adlerwerke, Frankfurt am Main, von 1953 bis 1967 erschienen, ZDB-ID 244447-1.
Heinrich Schmitt: Adler-Werke, vorm. Heinrich Kleyer A.-G. Frankfurt-M. Abriss der Werks- und Fabrikationsgeschichte 1880—1926 (= Industrie-Bibliothek. Bd. 9, ZDB-ID 547707-4). M. Schröder, Berlin-Halensee 1926.
Alexander Lang: Die Adler Fahrradwerke vorm. Heinrich Kleyer, Frankfurt a. M. 1880—1905. Rückblick in den Ursprung und Werdegang eines industriellen Grossbetriebes.Eckstein, Berlin 1905.
The Complete Encyclopedia of Motorcars 1885 to the Present. 3. Auflage. George Rainbird, 1982, , S. 28/29
Kaiser, Ernst und Knorn, Michael: Wir lebten und schliefen zwischen den Toten , 3. überarbeitete und erweiterte Auflage, Campus-Verlag 1998,