Жилін Олег Павлович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Жилін.

Олег Павлович Жилін (рос. Олег Павлович Жилин; нар. 26 лютого 1947, с. Тербуни 2, Липецька область, РРФСР — червень 2024) — радянський український футболіст та тренер, виступав на позиції захисника та півзахисника.

Олег Жилін
Особисті дані
Повне ім'я	Олег Павлович Жилін
Народження	26 лютого 1947(1947-02-26)
	с. Тербуни 2, Липецька область, РРФСР
Смерть	червень 2024 (77 років)
Зріст	170 см
Вага	67 кг
Громадянство	СРСР  Україна
Позиція	захисник, півзахисник
Професіональні клуби*
Роки Клуб І (г) 1965—1967 «Шахтар» (Єн) 88 (2) 1968—1969 СКА (К) 44 (0) 1970—1971 «Азовець» (М) 88 (3) 1972—1979 «Таврія» (С) 282 (2) 1980—1985 «Атлантика» (Св) 231 (1)
Тренерська діяльність**
Сезони	Команда	Місце
1986 1994—1995	«Атлантика» (Св) «Чайка» (Св)
* Ігри та голи за професіональні клуби враховуються лише в національному чемпіонаті.
** Тільки на посаді головного тренера.

Клубна кар'єра

Народився в селі с. Тербуни 2 Липецької області в родині ветерана Німецько-радянської війни. Незабаром родина переїхала в селище Уразово, де батько Олега отримав посаду дрібного партійного чиновника. В 11-річному віці разом з родиною переїхав у Єнакієве. Футболом захопився з дитинства, відвідував матчі місцевого «Металурга» у чемпіонаті Донецької області, також грав у м'яча з однолітками. Згодом потрапив до юнацької команди «Металурга», перший тренер — Микола Федорович Карабізіков. Спочатку грав на позиції лівого півзахисника.

Дорослу футбольну кар'єру розпочав 1965 року в складі єнакієвського «Металурга». У 1968 році призваний на військову службу, яку проходив у київському СКА в Другій лізі СРСР. По завершенні військової служби мав пропозиції від ленінградського «Зеніту» та мінського «Динамо», проте ще раніше дав обіцянку приєднатися до «Азовця», тому в підсумку 1970 року переїхав до Маріуполя. В команді відіграв два роки.

У 1972 році на запрошення Валентина Бубукіна перейшов у «Таврію». Вже наступного року допоміг сімферопольцям вийти до Першої ліги. У 1974 році став переможцем кубку УРСР, а в 1977 році допоміг «Таврії» завоювати бронзові нагороди Першої ліги. У 1980 році залишив «таврійців», виступав за аматорський «Метеор».

У 1980 році на запрошення Анатолія Заяєва перейшов у севастопольську «Атлантику», у футболці якої 1986 року завершив кар'єру футболіста.

Кар'єра тренера

По завершенні кар'єри гравця розпочав тренерську діяльність. З 1986 року допомагав тренувати севастопольську «Атлантику». З липня 1986 й до кінця року був головним тренером команди. У серпні 1994 року на прохання Володимира Чигринського знову очолив севастолпольський клуб, який на той час змінив назву на «Чайка». У 1995 році, після смерті Дмитра Чигринського, залишив тренерський місток севастопольців.

По завершенні тренерської діяльності виступав за футбольну команду севастопольських ветеранів.

Помер у червні 2024 року

Досягнення

Як гравця

«Таврія» (Сімферополь)

• Перша ліга СРСР
  • Бронзовий призер (1): 1977

• Друга ліга СРСР
  • Срібний призер (1): 1973

• Чемпіонат УРСР
  • Чемпіон (1): 1973
  • Бронзовий призер (1): 1972

• Кубок УРСР
  • Володар (1): 1974
  • Фіналіст (1): 1975

Індивідуальні

• Рекордсмен серед українських футболістів за кількістю зіграних матчів у чемпіонатах СРСР: 733 матчі

Примітки

1. Жилин Олег. Футбол моего города [ 9 січня 2020 у Wayback Machine.] (рос.)
2. Игрок — Олег Павлович Жилин (рос.)
3. . web.archive.org. 13 червня 2024. Процитовано 13 червня 2024.

Посилання

• Профіль футболіста на сайті FootballFacts.ru (рос.)
• Профіль гравця на сайті «Український футбол»
• Профіль гравця [ 2 лютого 2020 у Wayback Machine.] на сайті «Історія Таврії» (рос.)
• Профіль гравця [ 10 жовтня 2017 у Wayback Machine.] на сайті footbook.ru (рос.)
• Профіль тренера на сайті «Український футбол»