Завгородній Сергій Олексійович

У Вікіпедії є статті про інших людей із прізвищем Завгородній.

Сергі́й Олексі́йович Завгоро́дній (* 19 березня (2 квітня) 1908(19080402), Семенівка — нині Криничанського району −† 19 серпня 1994), український письменник, 1948 — член Спілки письменників СРСР, двічі обирався головою Дніпропетровської обласної спілки письменників України — був з 1948 по 1960 та у 1966—1968 роках.

Завгородній Сергій Олексійович
Народився	2 квітня 1908(1908-04-02) Семенівка, сучасний Криничанський район
Помер	19 серпня 1994(1994-08-19) (86 років)
Громадянство	Російська імперія →  УРСР → Україна
Діяльність	письменник
Членство	Національна спілка письменників України
Нагороди

Життєпис

Походить з селянської родини; працював електромотористом на заводі в Дніпропетровську, навчався на робітфаці в Кам'янську. Учився згодом у Київському зоотехнічному інституті, на філологічному факультеті Київського інституту народної освіти.

Журналістикою почав займатися з 1933 року. В часі чисток змушений тікати з Києва, із одним рукописом «Антона Негнибіди» дістався до Ірпеня, де й прожив певний час — повість позитивно оцінив Юрій Яновський.

Пройшов шлях Другої світової війни — співробітник фронтових газет «Вперед», «За разгром врага», «Фронтовик». Воював під Запоріжжям, на Кавказі; нагороджений орденом Вітчизняної війни 2-го ступеня, бойовими медалями.

Після демобілізації працював в Криничанському райкомі партії, потім почав займатися письменництвом. В 1959 році на 4-му з'їзді письменників України виступав проти номенклатурників, які використовували у спілкуванні «суржик».

1968 року його «пішли» з посади голови обласної спілки письменників під час кампанії проти роману Гончара «Собор». Радянська влада постійно за ним стежила за його прямоту — син згадував, що він міг у 1980-х сказати, що був у злочинній партії (понад 50 років), що одним словом «колгосп» можна лякати людей.

Ряд його творів присвячено війні — повісті

• «Краса дівоча», 1968, (виходила друком 10 разів),
• «Мати наша, мати», 1973,
• «Так давно і так недавно…», 1982.

У збірці нарисів

• «Джерела молодості», 1949,
• повістей «У грозову ніч», 1968,
• «Б'ють джерела» піднімаються питання екології, збереження степових річок, непрості людські взаємини,
• «Ломівка» — про захист садиби Олеся Гончара під час забудови стандартного житлового масиву; разом з Валентином Чемерисом та іншими письменниками змогли відстояти.

Вийшли друком повісті та оповідання —

• «Повість», 1957,
• «Любов»,
• «Антон Негнибіда», (перевидавали іще 6 разів),
• «Степові притчі»,
• «До кого сміється степ»,
• «Дві долі жіночі», 1961,
• «Пора красування», 1987,
• «Чи заграє цитра (оповідання-спогад)», 2005.

З дружиною Євгенією Меркуріївною (до шлюбу Петришина) виховали сина Олександра — поета та перекладача з естонської. Батько Сергія Завгороднього, Олексій Завгородній — радянський партійний діяч, член ВУЦВК.

Джерела

• Література Придніпров'я [ 6 березня 2016 у Wayback Machine.]
• Дніпропетровський історичний музей [ 18 лютого 2018 у Wayback Machine.]
• Українці у світі [ 22 лютого 2014 у Wayback Machine.]
• Завгородній Олександр Сергійович [ 4 березня 2016 у Wayback Machine.]