У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем Гузар У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем Ол

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Гузар.

У Вікіпедії є статті про інших людей із таким прізвищем: Ольга Гузар.

Ольга Захарівна Павлюх, у шлюбі Гузар (нар. 31 грудня 1885(18851231), Відень, Австрія — пом. 1945 ?) — діячка українського жіночого руху на Буковині, авторка місцевих часописів.

Біографія

Народилась 31 грудня 1885 року у Відні (Австрія), в родині греко-католиків генерала Захарія та Августи Павлюхів (нім. Pawluch) і походила з прадавнього українського шляхетного роду. Здобула освіту — чотири класи ліцею. Після нового призначення батька з родиною переїхала до Чернівців. Тут одружилася з відомим у прогресивних українських колах лікарем, вихідцем з Галичини, Володимиром Євгеновичем Гузаром.

Діяльність

Ольга Гузар була багаторічною головою товариства «Жіноча громада Буковини» і активною учасницею (певний час керівницею) жіночого релігійно-доброчинного товариства «Мироносиці». Обидва товариства були засновані в Чернівцях за сприяння українського товариства «Руська Бесіда», що вважається першою іскрою національної свідомості і національного відродження буковинських українців; товариство «Мироносиці» було засноване у 1886 році, «Жіноча громада» — у 1906 році.

Згідно з шематизмом по товариствах Буковини метою діяльності «Мироносиць» було сприяння процвітанню греко-католицької церкви, підтримка бідних дівчат греко-католицького віровизнання, а метою діяльності товариства «Жіноча громада Буковини» було піднесення національної свідомості, культури і добробуту українського народу, виховання і піднесення рівня освіти українських жінок. Діяльність цих товариств мала загалом культурно-просвітницький та доброчинний характер і велась в напрямах: створення дитячих дошкільних закладів, так званих «захоронок»; організація дівчачих бурс; влаштування «курсів крою та шиття», «курсів з подолання неписьменності», курсів з виготовлення виробів за народними мотивами; збирання та організацією виставок народного художньо-ужиткового мистецтва; читання лекцій і доповідей, влаштування літературних вечорів та ін. з метою збору коштів на благодійні цілі; надання матеріальної допомоги сиротам та вбогим дівчатам, дітям. Товариство «Жіноча громада» розширювало свою діяльність на села та містечка Буковини і мало 14 філій у провінції.

У 1925 році Ольга Гузар взяла участь у з'їзді жінок в Бухаресті, де виступила з промовою. Промова викликала велике зацікавлення преси. Завдяки їй буковинські українки відчули, що їхнє жіноцтво відіграє важливу роль в збереженні нації. Це дало поштовх до створення нових жіночих товариств, зокрема, «Співучого товариства українок» та інших.

2 лютого 1929 року у Чернівцях відбувся перший з'їзд жінок Буковини, скликаний головою товариства «Жіноча громада» Ольгою Гузар. Серед найважливіших завдань, дотичних до справ освіти й виховання, делегатки визнали створення Жіночого національного фонду, який мав стати матеріальною базою для відкриття українських приватних дитячих садків, «сиротинця», жіночої майстерні, інтернату для дівчат, влаштування курсів для читання і письма для дітей, що в умовах румунізації буковинського державного шкільництва не мали змоги вивчати рідну мову.

Не все заплановане вдалося здійснити, плани були порушені у зв'язку із встановленням наприкінці червня 1940 року московсько-совєтської влади СCСР та з початком у 1941 році у краї воєнних дій Другої світової війни і відновлення румунської окупації північної частини Буковини.

Арешт

7 лютого 1942 року Ольгу Гузар було заарештовано Чернівецьким обласним інспекторатом поліції. На допитах вона засвідчила, що отримувала інформацію про оунівську діяльність мельниківців і бандерівців від Ореста Зибачинського, підтримувала стосунки з Іваном Григоровичем, якого знала протягом багатьох років, оскільки він приятелював з її сином; читала націоналістичну газету ; влітку 1941 року отримала в подарунок 4 примірника видання «Мельник-Тризуб». Проте вона категорично заперечувала свою причетність до розмножування націоналістичних маніфестів і листівок. За вироком Ясського військового трибуналу від 2 квітня 1943 р. була засуджена до 3 років позбавлення волі та відправлена відбувати покарання у виправну тюрму в Міслі. На цьому слід громадської діячки в документах Чернівецького архіву обривається.

Є відомості, що Ольга Гузар померла у 1945 році у місцях позбавлення волі.

Пам'ять

У 1991 році на честь Ольги Гузар у Чернівцях перейменовано одну з вулиць і відкрито меморіальну дошку.

Примітки

Укладений Германом Міттельманом на підставі статистичних відомостей, наданих дирекцією поліції та повітовими управами Буковини станом на 1911 рік.
Івана Снігур. Присвячується матерям Буковини, які сьогодні зовсім забуті [ 22 березня 2014 у Wayback Machine.] // Український часопис «Час», 2001
Ольга Гузар, на честь якої у Чернівцях названо вулицю, є тіткою Блаженнійшого [ 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] // «Високий Замок», 28 січня 2006

Джерела

Н. Б. Масіян. Невтомна діячка жіночого руху, шляхетна українка Ольга Гузар // «Буковинське віче», № 60 (2060), 11 серпня 2010, с. 3

Посилання

Ольга Гузар, на честь якої у Чернівцях названо вулицю, є тіткою Блаженнійшого [ 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] // «Високий Замок», 28 січня 2006
Чернівецькі Гузарі. Частина I. Ольга і Володимир: не досить жити лише для себе….«Збруч». 16 серпня 2016
Чернівецькі Гузарі. Частина II. Ольга, Дарія та Ростислав: Париж, тюрма й забуття.«Збруч». 11 вересня 2016
Чернівецькі Гузарі. Частина III. Любомир: буковинець у Парижі.«Збруч». 14 листопада 2016

Це незавершена стаття про особу, що має стосунок до України.
Ви можете проєкту, виправивши або дописавши її.

[1] Укладений Германом Міттельманом на підставі статистичних відомостей, наданих дирекцією поліції та повітовими управами Буковини станом на 1911 рік.

[2] Івана Снігур. Присвячується матерям Буковини, які сьогодні зовсім забуті [ 22 березня 2014 у Wayback Machine.] // Український часопис «Час», 2001

[3] Ольга Гузар, на честь якої у Чернівцях названо вулицю, є тіткою Блаженнійшого [ 12 квітня 2016 у Wayback Machine.] // «Високий Замок», 28 січня 2006